Остання публікація

У Присамар'ї хочуть розвивати зелений туризм

Зображення
На Дніпропетровщині може з'явитися ще один туристичний маршрут. Його проект розробила  Миколаївська об'єднана територіальна громада Петропавлівського району. Гостям тут пропонуватимуть культурну автентику, неповторні краєвиди й купу інших цікавинок.

Червона Армія кинулася навтьоки. Ще раз про «свято» 23 лютого

фото https://galinfo.com.ua


Біля витоків «Дня Радянської Армії» лежить більшовицький міф про неіснуючі перемоги

Підстаркуватий чоловічок, якого я стрів на пероні павлоградського вокзалу, жалівся комусь телефоном: мовляв, досі на 23 лютого він мав законний привід перехилити чарку-другу, а тепер зась – не святкуємо ні «День Радянської Армії», ні «День Захисника Вітчизни». І сумно пожартував, що доведеться тримати паузу до 8 березня, яке поки що не скасували.

Жарти жартами, а нинішня російсько-українська війна чітко визначила, що є нашим, а що мусить назавжди залишитися за «порєбріком». День народження «легендарної» Червоної Армії з її не менш «легендарними» перемогами в лютому 1918 року теж потрапив до другого списку. Україна повертається до власної історії, власних героїв і власних свят. Між тим, свідомим апологетам «руського мира» і ще більшій армії деідеологізованих шанувальників «мужского празника», яких повнісінько в нашій країні, історики вже давно підставили підніжку. Створили привід для когнітивного дисонансу у їхніх головах. Адже в червоній даті календаря (у Росії це і сьогодні вихідний) більше ганьби, ніж слави.

фото http://retrans.in.ua
Про події, що згодом перетворилися на міф, радянські підручники писали так: «В трудных боях под Псковом и Нарвой молодая Красная армия получила свое первое боевое крещение и дала решительный отпор немецким оккупантам - кайзеровским войскам. В память об этом подвиге красноармейцев и краснофлотцев, в честь массовой мобилизации сил народа на защиту Отчизны 23 февраля ежегодно отмечается как день рождения Советской Армии и Военно-Морского флота». Втім, жодного документального підтвердження «славній перемозі» червоноармійців історики не знайшли. У більшовицьких виданнях тих днів немає про це ніяких згадок. Насправді, кажуть дослідники, на 23 лютого припадає… повна капітуляція більшовицьких військ перед кайзером.

Після того, як 10 лютого 1918 року радянське керівництво вустами Льва Троцького заявило про припинення війни з державами четверного союзу (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією), а 11 лютого оголосило про розпуск царської армії, німецьке командування вирішило скористатися цим шансом. Вже за тиждень німці розпочали наступ. І хоча їхні сили, котрі рухалися в напрямку Пскова і Нарви, складалися переважно з невеличких розрізнених загонів, більшовики не чинили їм опору. За кілька днів німецькі частини наблизилися до Пскова, де на той час розташовувався штаб Північного фронту «молодої радянської республіки», були склади військового майна, боєприпасів і продовольства.

Декрет Раднаркому про створення Червоної Армії від 15 (за новим стилем - 28) січня 1918 року
фото https://uain.press
Хапаючись за соломинку, 19 лютого Раднарком телеграфував своїм супротивникам, що згоден на будь-які умови, та німці відповіли мовчанкою. За два дні радянська влада в Петрограді під гаслом «Соціалістична Вітчиза в небезпеці!» оголосила загальну мобілізацію. Загалом, до лав ще в січні створеної декретом Раднаркому Червоної армії записалося 100 тисяч «добровольців». Хтось опинився там примусом, а хтось пішов, рятуючись від голоду і розрухи. Адже в РСЧА, крім матеріального забезпечення, платили 50 рублів на місяць! А непрацездатних солдатських родичів новостворена держава забезпечувала продуктами.


Тим часом, Псков більшовикам довелося перевести в облоговий стан, і сталося це саме 23 лютого. За документами 53-го німецького корпусу групи армій «Д», німці на той момент знаходилися на відстані 55 км від Пскова і за 170 від Нарви. Отже, кажуть історики, ні про які бої, що буцімто сталися цього дня між кайзерівцями і більшовиками, а тим більш, про «легендарну перемогу» останніх, не може бути й мови. Натомість, вже ввечері 24 лютого німецький загін із 200 вояків увійшов до Пскова. Певний опір удень їм спробували чинити загін псковських червоногвардійців і полк латишів, але німці відносно легко обішли їхні позиції. Відомо, що близько 22.00 на залізничному вокзалі міста внаслідок вибуху складу з боєприпасами загинуло до 270 німецьких вояків. Але цей факт навряд чи можна віднести до військових успіхів більшовиків.

Підписання Брестського договору, фото http://ukrinfo.org.ua
У ті ж дні німецьким частинам здалися Юр'єв і Ревель (нині Тарту і Таллін). Голова Петроградської ради Григорій Зінов`єв визнавав, що добре укріплений Двінськ захопив загін супротивника, який налічував віж 60 до 100 чоловік. Німеччина вже з апетитом дивилася на Петроград. 25 лютого у «Правді» вийшла стаття Володимира Леніна «Важкий, але необхідний урок». У ній більшовицький вождь визнає: «Болісно-ганебні повідомлення про відмову полків зберігати позиції, про відмову захищати навіть нарвську лінію, про невиконання наказу знищити все при відступі; не кажучи вже про втечу, хаос, короткозорість, безпорадність, нехлюйство (…) В Радянській республіці немає армії».

Вже 26 лютого Раднарком розпочав евакуацію держустанов до Москви! Новостворена робітничо-селянська Червона Армія чи не в буквальному сенсі кинулася навтьоки – подалі на схід. За деякими даними, одні її частини дісталися залізницею аж до Уралу, інші зупинилися на Волзі. Втеча супроводжувалася п’янством і мародерством червоноармійців. Ватажок революційних матросів Павло Дибенко, який керував обороною Нарви, дістався з невеличким загоном до Самари, але згодом його затримали, звільнили з усіх посад і засудили згідно з рішення Ревтрибуналу.

матроси Балтфлоту, фото 1921 року
Історики вказують на те, що оплот більшовицької влади Петроград залишився беззахисним перед супротивником. Німці могли без клопоту взяти місто, однак вже 3 березня сталася подія, яка зупинила їхнє просування вглиб Росії. Це відомий Брестський мирний договір, умови якого були для Країни Рад надзвичайно принизливими. За угодою, Росія втрачала понад до 800 тисяч квадратних кілометрів території колишньої московської імперії: зокрема, Естляндію, Курляндію, Ліфляндію, Литву та Польщу.


День 23 лютого офіційно оголосили датою народження Червоної Армії в 1922 році, з прив'язкою до вихідного. А ось уже Сталін підвів під цю дату «історичне обгрунтування» - «нищівну перемогу червоних загонів над кайзерівськими військами під Нарвою і Псковом». Ця легенда з'явилася після приходу до влади в 1933 році Гітлера. Легенда прижилася, а в 1968 році під Нарвою навіть з`явився пам'ятник «на честь бою з німцями». Пізніше 23 лютого щорічно відзначали в СРСР як День Радянської Армії і Військово-Морського Флоту. Натомість, українські дослідники історії жартують, що, мовляв, 23 лютого, є радше днем захисника німецької кайзерівської вітчизни, ніж радянської, нинішньої російської чи, тим більше, – української.
До речі, в незалежній Україні 23 лютого, починаючи з 1999 року, відзначався на офіційному рівні, саме як День захисника Вітчизни. Ситуація змінилася після російської анексії Криму і окупації РФ частини сходу України у 2014 році. Відтоді влада в особі Президента Петра Порошенка скасувала на теренах держави «спільне» радянське свято і встановила інше – День захисника України, яке ми відзначаємо 14 жовтня на свято Покрови і українського козацтва. Нагадаємо також, що в нашій країні є і своє військове свято - 6 грудня, День Збройних Сил України.

Олександр Шульга для tv-news.dp.ua  за матеріалами:


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Хроніки ковідного стаціонару. Зі щоденника пацієнта

Лікар-ортопед Костянтин Кравченко: «За своє здоров'я варто боротися»

Шлюбний клубок, жовті вушка і гіпнотичний погляд. Що треба знати про вужів (відео)?