На власні очі

- Залізничник? Напевно, броню маєте… - Так, у мене броня на рік. - То що вас спонукало йти до війська? - Додому хочу, – чи то жартує, чи всерйоз мовить чоловік. - Додому? - Багато в мене накипіло. Та й скажу – тут файно, а вдома краще. А щоб було ще краще, треба вигнати ворога.

  Львівські ультрамарафонці готуються встановити національний рекорд. У безперервному естафетному забігу вони за найкоротший час хочуть подолати відстань від Києва до Львова. Окрім спортивної мети учасники події планують залучити благодійні кошти на підтримку аеророзвідників 125 бригади ЗСУ.

  Якщо ви військовозобов’язаний, не маєте серйозних обмежень по здоров’ю, ваші шанси вдягти піксель і попрямувати на війну вкрай високі. Багатьох із тих, хто готовий виконати свій громадянський обов’язок, лякає невідомість. Мовляв, ітиму вулицею – мене «бусифікують», відправлять на сяке-таке навчання, а потім – лотерея з розподілом. Аби цього не сталося, слід завчасно подбати про свою майбутню військову спеціальність і свій підрозділ. Власне, для того і існує військовий рекрутинг.

Не секрет, що цивільна людина має купу стереотипів і упереджень щодо служби у війську. Одне з них стосується БЗВП – базової загальної військової підготовки. Буцімто, в навчальних центрах усюди панує армійщина, із вас там висмокчуть усі соки, але повноцінного бійця так і не зроблять. Наскільки то є правдою, ми спробували дізнатися у одного з новобранців 125 бригади.

  Київські студенти стали володарями кубку регіонального фестивалю гумору. А одному з глядачів дістався почесний сувенір від 125 окремої бригади ТрО Сухопутних військ ЗСУ. Сама ж бригада отримала 100 тисяч гривень благодійних коштів на FPV -дрони. І все це відбувалося на «Студентській Лізі Сміху м. Львів».

Спорт у військовій службі – необхідна річ, хоча би на рівні ранкової зарядки. У цьому переконана рекрутер одного з батальйонів 125 окремої бригади ТрО Сухопутних військ ЗСУ Олена Колб. І вона, і її родина – прихильники здорового способу життя. Навіть більше – усі вони захоплюються східними єдиноборствами. Нещодавно сім’я Олени завоювала 7 медалей на чемпіонаті України з Таеквон-до GTF .

Ще три роки тому його головною зброєю була наука. Нині він володіє АК-47 не гірше, ніж словом. А ще пише книгу. Робить це у перервах між бойовими чергуваннями. Війна його змінила, як і більшість тих, хто прийшов в окопи з цивільного життя. Тарас Ковалевич (позивний «Аспірант») – військовослужбовець 125 окремої бригади ТрО Сухопутних військ Збройних Сил України.

У Львові урочисто відкрили вулицю, названу на честь 19-річного Героя України – солдата Павла Думанського. Церемонія проходила 16 березня біля будинку №27 на вже колишній вулиці Ігоря Юхновського.

У Львові родини полеглих Героїв - воїнів 125 окремої бригади ТрО СВ ЗСУ Тараса Щупака і Дмитра Ушакова - отримали їхні посмертні державні нагороди. Медалі «Захиснику України» представники бригади вручили 27 лютого дружинам загиблих бійців. Урочиста церемонія проходила за участі бойових побратимів Тараса й Дмитра.

У Львові ветеран російсько-української війни навчає цивільних умінню виживати в екстремальних умовах та готує фахівців для бойових підрозділів. Засновник школи «Крук» переконаний, що протистояння з нашим одвічним ворогом триватиме ще не один рік. А тому кожен українець повинен знати, як користуватися стрілецькою зброєю чи накладати турнікет. Зрештою, кожен має бути готовим вирушити на фронт.

Інтер’єр його невеличкого офісу схожий на музей. А ще він нагадує про рідну нам обом 125 бригаду. Праворуч від дверей – стенд із фотографіями побратимів. Окремо на столику – гіпсовий портрет Шухевича, над ним - галерея шевронів. Господаря кабінету звати Олександр Десятников. Він львів'янин, ветеран російсько-української війни і засновник школи військової підготовки "Крук".

Напевне, багато з нас у дитинстві мріяли про далекі й цікаві подорожі. Щоправда, мандрувати могли здебільшого з героями книжок чи кінофільмів. Павлоградець Олексій Піньковський вже у дорослому віці вирішив надолужити втрачене. Нині він разом із родиною активно подорожує Україною й відкриває світ. А своїх дітей привчає любити Батьківщину.

Днями відомий галицький ресторатор Юрко Назарук із сумом повідомив про тимчасове закриття свого первістка – львівської «Криївки». Створена 13 років тому знаменита кнайпа вимушена зачинити свої двері перед відвідувачами через пандемію і жорсткий карантин. Мене ж ця прикра звістка спонукала згадати власне знайомство з «бандерівським» рестораном. Було це задовго до війни й Революції. І навіть раніше за друге пришестя на президентський трон Януковича. Отже, 2007 рік. Тоді ж написаний і цей текст…

фото із  сайту  Укрзалізниці Цікава новина для лозівчан , які люблять подорожувати Україною. Зокрема, в західному напрямку . З 8 грудня 2019 року між Лозовою, Львовом і Івано-Франківськом курсуватимуть прямі потяги №1 і №2. Щоправда, поїздка в них коштуватиме для пересічних мандрівників не дешево.

журналист так и не встретил в столице Галичины ни одного живого бандеровца Одна моя знакомая, участница недавних пророссийских митингов в Лозовой, вполне серьезно полагает, что на запад от Киева лежит дикий бЭндеровский край, куда русскому человеку лучше не соваться. Пристрелят, в лучшем случае, накостыляют.

Андрій Садовий про боротьбу з корупцією і роль журналістів: "Ще немає жодної країни в світі, де б корупція була поборена. Це нереально. Можна мінімізувати вплив корупції. Що для цього потрібно? Щоб була персональна відповідальність політикі в за ту посаду, яку вони займають. Щоб був дуже сильний контроль громадськості і журналістів за діяльністю політиків. Для цього журналістам треба дуже багато дозволяти, навіть, нічого не забороняти, бо вони голим нервом відчувають ситуацію".

Про мера можуть розказати деталі. У приймальні Андрія Садового на одній з поличок стоять три тряпчані лялки. У його кабінеті висить портрет Данила Галицького. А сам мер спілкується з журналістами як рівний з рівними - за невеличких круглим столом, та ще й з кавою.