Остання публікація

Греко-католики Лозової відзначили Трійцю (фото, відео)

Зображення
Лозівські греко-католики разом зі всією православною спільнотою відзначили День П’ятдесятниці (Свято Трійці, в народі – Зелена неділя). Зокрема, в храмі Преображенської парафії УГКЦ 20 червня відбулася урочиста Літургія.

«Посадити мене ви завжди встигнете...» Історія відомого голови колгоспу

Перший серкетар ЦК КПРС Микита Хрущов інспектує господарство Григорія Могильченка, 1961 рік (на фото він третій справа)
Історія про колгоспного голову, який не злякався самого Кагановича

«Я вже через рік поїхав до нього спеціально познайомитися, колгосп оглянути. Так ось, ця людина дійсно знала свою справу. Дуже багатий колгосп: він не лише боргів не брав, а за рік, за півроку здавав авансом державі сільськогосподарську продукцію...»

Це цитата зі спогадів першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова. Людина, про яку він говорить, Григорій Могильченко - за радянської доби голова колгоспу ім. Орджонікідзе із села Катеринівка Лозівського району Харківщини.

І тут нагрянув Каганович зі свитою

Микита Хрущов побував у цьому колгоспі двічі: вперше - 1948 року, в статусі секретаря КП(б)У, і вдруге - в 1961 році, вже як перша особа радянської держави. Причинами такої уваги до колгоспу були не лише багаті врожаї і високі надої в господарстві. Інтерес державного очільника зумовлювала й особистість норовливого, але грамотного голови.

Григорій Могильченко (зліва у білій сорочці) разом з односельцями. Коли зроблена світлина, авторові, на жаль, не відомо
Ще в 1947 році, за рік до першого візиту на Лозівщину М. Хрущова, в гості до Григорія Могильченко завітав зі своєю свитою перший секретар ЦК КП(б) України Лазар Каганович. Його приїзд залишив у пам'яті катеринівцев легенду, чи-то пак, бувальщину. Подейкували, що під час інспектування високим гостем господарств району його раптом обурило те, як готується до весняної посівної колгосп Григорія Могильченка. Місцевий голова вирішив не мучити чорноземи глибокою оранкою, а застосував більш мілку. Одним словом, зігнорував партійні вказівки на користь селянської логіки й інтуїції.

Перший секретар, якому муляло таке самоуправство, грізно вичитав голові: «Ось зараз ви мілко орете, а потім хліб будете просити у держави?!» І пригрозив Григорію Сергійовичу в`язницею. Той, однак, не знітився: «Я, товаришу Каганович, ніколи у держави хліб не просив, я його сам державі завжди давав. Сіятиму так, як потрібно. Посадити мене ви завжди встигнете, тож дайте мені довести справу до кінця». Все літо потім приїжджали з Києва до Катеринівки перевіряльники, стежили за тим, як наливаються колоски, згодом підраховували врожай. А він, до речі, перевершив сподівання столичних чиновників. Григорія Могильченка вже ніхто не чіпав, як, втім, ніхто і не вибачився за претензії і погрози. Такий тоді був час.

І Брежнєву слово давав

Вже наступного, 1948 року, в колгоспі ім. Орджонікідзе з'явилися чотири Героя Соціалістичної Праці, серед нагороджених був і голова. А поле, яке так обурило Першого секретаря ЦК КП(б)У, місцеві жителі прозвали полем Кагановича. До речі, сперечаючись із високим гостем, Григорій Могильченко дійсно дуже ризикував. Адже він свого часу його викреслили з партії. Червоного партквитка він позбувся в 30-і роки, коли репресії масово косили більшовицьку номенклатуру і простих громадян.

Григорій Могильченко - двічі Герой Соціалістичної Праці
Кажуть, ніби саме в 1937 році хтось із катерінівцев повідомив у НКВС, що брат комуніста Могильченка - троцькіст. Григорія Сергійовича викликали «куди слід» і виключили з лав ВКП(б). Чому він не потрапив за ґрати і, взагалі, як залишився живий, майбутній двічі Герой і сам не міг втямити. Можливо, хтось заступився за діяльного і успішного голову... Другу зірку Героя Соцпраці Григорій Могильченко отримав вже за часів Хрущова - в 1958 році. За три роки після цього нагородження Перший секретар ЦК КПРС приїхав до Катеринівки, як він сам засвідчив у мемуарах, знайомитися з головою.

Земляки Григорія Сергійовича згадують, що під час публічних виступів він ніколи не користувався шпаргалками. Говорив від себе, що думав і як вважав за потрібне. У 1967 році його колгосп отримав орден Леніна. А два роки по тому Г. Могильченко вирушив на третій Всесоюзний з'їзд колгоспників (був там одним із понад 4500 делегатів). Другого дня він уже головував на вечірньому засіданні і навіть надавав слово присутньому на з'їзді Генсеку партії Леоніду Брежнєву.

«Це ви гробите Лозівщину!»

Якось після наради в Лозівському міськкомі партії голова катеринівського колгоспу спустився до гардеробу і не знайшов там своєї шапки. Певне, що хтось вкрав хорошу річ. Гардеробниця місця собі не знаходила від такої ганьби. А Григорій Сергійович заспокоїв жінку: «Значить, комусь моя шапка потрібніша». І з цими словами поїхав додому. Кажуть, він не розмінювався на дрібниці і не чіплявся дарма до підлеглих. Але сам, бувало, отримував на горіхи від партійного начальства. У 1974 році очільники району розкритикували колгосп за зволікання з польовими роботами, з ремонтом техніки, а норовливого голову викликали до себе на килим. Лаяли його так, що стінам було гаряче.

Свого часу Григорію Могильченку журналісти присвячували розлогі нариси. Писали про його тихий голос, кремезну статуру і тверду вдачу. Зазначали, що ходить він у вишиванці, а на бриту голову вдягає чорного капелюха 
Григорій Могильченко вислухав усі ті закиди і мовив: «Так, є проблеми, бо не маємо власної майстерні. Ось, другий секретар обіцяв допомогти, але досі не зробив». Перший секретар міськкому лютував: «Ви розумієте, що гробите колгосп, ганьбите Лозівщину?!» Та дістав від хлібороба не менш різку відповідь: «Це ви гробите Лозівщину, ви працюєте, аби справно звітувати, а не для людей!» Високий авторитет впертого голови не дозволив чиновникам розправитися з ним. А його колгосп того ж таки року знову став лідером району за врожаями. Помер Григорій Могильченко в 1976 році. Перед триповерховим будинком колись величного палацу культури в Катеринівці (побудованому саме за часів Г. Могильченка) вдячні земляки встановили бронзовий бюст знаменитому голові.

Бюст Григорію Могильченку, встановлений на його батьківщині в селі Катеринівці
Наша довідка:

Григорій Сергійович Могильченко (17(30) грудня 1900, село Катеринівка Харківської губернії - 18 серпня 1976, село Катеринівка Лозівського району Харківської області) - український радянський діяч, новатор колгоспного виробництва, голова колгоспу імені Орджонікідзе Лозівського району Харківської області. Двічі Герой Соціалістичної Праці. Депутат Верховної Ради УРСР 3-9-го скликань. Народився у селянській родині. Освіта початкова. З 1915 року працював у господарстві батьків. З 1919 року служив у Червоній армії. У 1926 - 1929 р. - голова виконавчого комітету Катеринівської сільської ради Лозівського району Харківщини. З 1929 р. - голова колгоспу імені Серго Орджонікідзе Лозівського району Харківської області, заступник голови колгоспу «Маяк». У 1941 - 1942 роках перебував у евакуації. У 1943 - 1976 р. - голова колгоспу імені Серго Орджонікідзе села Катеринівка Лозівського району Харківської області. Член ВКП(б) з 1949 року (за даними Л. Гудожника, в 30-і роки Г. Могильченка були позбавили партквитка, як брата «ворога народу» - прим. авт.).

Олександр Шульга, за матеріалами, які у 2012 році журналістові надав Леонід Гудожник - керівник фермерського господарства «МЮД», Юр`ївський район Дніпропетровської області і активний збирач різних цікавинок з історії рідного краю.

P.S.

В основу цього невеличкого історичного екскурсу покладені нотатки іншого успішного господаря-селянина вже сучасної України. Як на мене, вони мають присмак ностальгії. Ні, не за радянською минувшиною, по суті, а за неплакатними героями тої доби. Звичайними хліборобами і вчителями, гірниками і лікарями. Я трохи знайомий з Леонідом Гудожником, тож можу сказати, що в будь якій відомій і малознаній постаті з когорти своїх земляків він намагається розгледіти людські риси. Ті, які часто сховані під ідеологічними нашаруваннями і невловимі багатьом сучасним дослідникам. Так було і з постаттю Григорія Могильченка. Чесно кажучи, я не певен, що наші краєзнавці не знайдуть огріхів і фактичних розбіжностей у цій напівдокументальній, напівхудожній оповіді. Але на те вони й скрупульозні історики, щоб складати літописи, відділяючи зерна від полови.





Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Хроніки ковідного стаціонару. Зі щоденника пацієнта

Лікар-ортопед Костянтин Кравченко: «За своє здоров'я варто боротися»

Шлюбний клубок, жовті вушка і гіпнотичний погляд. Що треба знати про вужів (відео)?