Перший серкетар ЦК КПРС Микита Хрущов інспектує господарство Григорія Могильченка, 1961 рік (на фото він третій справа) |
«Я вже через рік поїхав до нього спеціально
познайомитися, колгосп оглянути. Так ось, ця людина дійсно знала свою справу.
Дуже багатий колгосп: він не лише боргів не брав, а за рік, за півроку здавав
авансом державі сільськогосподарську продукцію...»
Це цитата зі
спогадів першого секретаря ЦК КПРС Микити Хрущова. Людина, про яку він
говорить, Григорій Могильченко - за радянської доби голова колгоспу ім.
Орджонікідзе із села Катеринівка Лозівського району Харківщини.
І тут нагрянув Каганович зі свитою
Микита Хрущов побував у цьому колгоспі двічі: вперше - 1948 року, в статусі секретаря КП(б)У,
і вдруге - в 1961 році, вже як перша особа радянської держави. Причинами такої
уваги до колгоспу були не лише багаті врожаї і високі надої в господарстві. Інтерес
державного очільника зумовлювала й особистість норовливого, але грамотного
голови.
Григорій Могильченко (зліва у білій сорочці) разом з односельцями. Коли зроблена світлина, авторові, на жаль, не відомо |
Ще в 1947 році,
за рік до першого візиту на Лозівщину М. Хрущова, в гості до Григорія
Могильченко завітав зі своєю свитою перший секретар ЦК КП(б) України Лазар Каганович. Його приїзд залишив у пам'яті катеринівцев легенду, чи-то пак,
бувальщину. Подейкували, що під час інспектування високим гостем господарств
району його раптом обурило те, як готується до весняної посівної колгосп
Григорія Могильченка. Місцевий голова вирішив не мучити чорноземи глибокою
оранкою, а застосував більш мілку. Одним словом, зігнорував партійні вказівки
на користь селянської логіки й інтуїції.
Перший секретар,
якому муляло таке самоуправство, грізно вичитав голові: «Ось зараз ви мілко
орете, а потім хліб будете просити у держави?!» І пригрозив Григорію Сергійовичу
в`язницею. Той, однак, не
знітився: «Я, товаришу Каганович, ніколи у держави хліб не просив, я його сам
державі завжди давав. Сіятиму так, як потрібно. Посадити мене ви завжди
встигнете, тож дайте мені довести справу до кінця». Все літо потім
приїжджали з Києва до Катеринівки перевіряльники, стежили за тим, як
наливаються колоски, згодом підраховували врожай. А він, до речі, перевершив
сподівання столичних чиновників. Григорія Могильченка вже ніхто не чіпав, як,
втім, ніхто і не вибачився за претензії і погрози. Такий тоді був час.
І Брежнєву слово давав
Вже наступного,
1948 року, в колгоспі ім. Орджонікідзе з'явилися чотири Героя Соціалістичної
Праці, серед нагороджених був і голова. А поле, яке так обурило Першого
секретаря ЦК КП(б)У, місцеві жителі прозвали полем Кагановича. До речі, сперечаючись
із високим гостем, Григорій Могильченко дійсно дуже ризикував. Адже він свого часу його викреслили з партії. Червоного партквитка він позбувся
в 30-і роки, коли репресії масово косили більшовицьку номенклатуру і простих
громадян.
Григорій Могильченко - двічі Герой Соціалістичної Праці |
Кажуть, ніби саме
в 1937 році хтось із катерінівцев повідомив у НКВС, що брат комуніста Могильченка
- троцькіст. Григорія Сергійовича викликали «куди слід» і виключили з лав
ВКП(б). Чому він не потрапив за ґрати і, взагалі, як залишився живий, майбутній
двічі Герой і сам не міг втямити. Можливо, хтось заступився за діяльного і
успішного голову... Другу зірку Героя Соцпраці Григорій Могильченко отримав вже
за часів Хрущова - в 1958 році. За три роки після цього нагородження Перший
секретар ЦК КПРС приїхав до Катеринівки, як він сам засвідчив у мемуарах,
знайомитися з головою.
Земляки Григорія Сергійовича
згадують, що під час публічних виступів він ніколи не користувався шпаргалками.
Говорив від себе, що думав і як вважав за потрібне. У 1967 році його колгосп
отримав орден Леніна. А два роки по тому Г. Могильченко вирушив на третій
Всесоюзний з'їзд колгоспників (був там одним із понад 4500 делегатів). Другого
дня він уже головував на вечірньому засіданні і навіть надавав слово
присутньому на з'їзді Генсеку партії Леоніду Брежнєву.
«Це ви гробите Лозівщину!»
Якось після
наради в Лозівському міськкомі партії голова катеринівського колгоспу спустився
до гардеробу і не знайшов там своєї шапки. Певне, що хтось вкрав хорошу річ.
Гардеробниця місця собі не знаходила від такої ганьби. А Григорій Сергійович заспокоїв
жінку: «Значить, комусь моя шапка потрібніша». І з цими словами поїхав додому. Кажуть,
він не розмінювався на дрібниці і не чіплявся дарма до підлеглих. Але сам,
бувало, отримував на горіхи від партійного начальства. У 1974 році очільники
району розкритикували колгосп за зволікання з польовими роботами, з ремонтом
техніки, а норовливого голову викликали до себе на килим. Лаяли його так, що
стінам було гаряче.
Григорій
Могильченко вислухав усі ті закиди і мовив: «Так, є проблеми, бо не маємо
власної майстерні. Ось, другий секретар обіцяв допомогти, але досі не зробив». Перший
секретар міськкому лютував: «Ви розумієте, що гробите колгосп, ганьбите
Лозівщину?!» Та дістав від хлібороба не менш різку відповідь: «Це ви гробите
Лозівщину, ви працюєте, аби справно звітувати, а не для людей!» Високий
авторитет впертого голови не дозволив чиновникам розправитися з ним. А його
колгосп того ж таки року знову став лідером району за врожаями. Помер Григорій
Могильченко в 1976 році. Перед триповерховим будинком колись величного палацу
культури в Катеринівці (побудованому саме за часів Г. Могильченка) вдячні земляки
встановили бронзовий бюст знаменитому голові.
![]() |
Бюст Григорію Могильченку, встановлений на його батьківщині в селі Катеринівці |
Наша довідка:
Григорій Сергійович Могильченко (17(30) грудня 1900,
село Катеринівка Харківської губернії - 18 серпня 1976, село Катеринівка Лозівського району Харківської області) - український радянський діяч, новатор колгоспного виробництва,
голова колгоспу імені Орджонікідзе Лозівського району Харківської області.
Двічі Герой Соціалістичної Праці. Депутат Верховної Ради УРСР 3-9-го
скликань. Народився у селянській
родині. Освіта початкова. З 1915 року
працював у господарстві батьків. З
1919 року служив у Червоній армії. У
1926 -
1929 р. - голова
виконавчого комітету Катеринівської сільської ради Лозівського району
Харківщини. З 1929 р. - голова колгоспу імені Серго
Орджонікідзе Лозівського району Харківської області, заступник голови
колгоспу «Маяк». У 1941 -
1942 роках перебував у евакуації. У
1943 -
1976 р. - голова
колгоспу імені Серго Орджонікідзе села Катеринівка Лозівського району Харківської
області. Член ВКП(б) з 1949 року (за даними Л. Гудожника, в 30-і роки Г.
Могильченка були позбавили партквитка, як брата «ворога народу» - прим. авт.).
Олександр Шульга, за матеріалами, які у 2012 році журналістові надав Леонід Гудожник - керівник фермерського господарства «МЮД», Юр`ївський район Дніпропетровської області і активний збирач різних цікавинок з історії рідного краю.
Олександр Шульга, за матеріалами, які у 2012 році журналістові надав Леонід Гудожник - керівник фермерського господарства «МЮД», Юр`ївський район Дніпропетровської області і активний збирач різних цікавинок з історії рідного краю.
P.S.
В основу цього невеличкого історичного екскурсу покладені нотатки іншого успішного господаря-селянина вже сучасної
України. Як на мене, вони мають присмак ностальгії. Ні, не за радянською минувшиною, по суті, а
за неплакатними героями тої доби. Звичайними хліборобами і вчителями, гірниками
і лікарями. Я трохи знайомий з Леонідом
Гудожником, тож можу сказати, що в будь якій відомій і малознаній постаті з когорти своїх земляків він намагається розгледіти людські риси. Ті, які часто
сховані під ідеологічними нашаруваннями і невловимі багатьом сучасним
дослідникам. Так було і з постаттю Григорія Могильченка. Чесно кажучи, я не
певен, що наші краєзнавці не знайдуть огріхів і фактичних розбіжностей у цій напівдокументальній, напівхудожній оповіді. Але на те вони й скрупульозні історики, щоб
складати літописи, відділяючи зерна від полови.
Коментарі
Дописати коментар