На власні очі

Як ви гадаєте, чи можна у нас, в Україні, створити щось на кшталт парку юрського періоду? Напевне, ні. Принаймні поки що. Натомість відродити на невеличкому клаптику землі природній світ докняжої доби цілком реально. Ба більше, це вже відбувається, зокрема, на Чернігівщині.

Мандруючи Україною, вкотре пересвідчуюсь: ми мало знаємо свою домівку. У гонитві за іноземною екзотикою не помічаємо тих цікавинок, які є за два кроки від нас. Національний природний парк «Меотида», розташований на узбережжі Азовського моря неподалік Маріуполя, - одне з таких див. Останнім часом його трохи пошматувала війна, але первісної краси не знищила.

Кажуть, одного разу на Полтавщині, поблизу райцентру Шишаки, місцеві жителі натрапили у лісі на велетенського вужа. Його довжина сягала ледь не 2,5 м , а голова була, наче чоловіча долоня. Полюючи нещодавно з фотокамерою посеред чернігівських боліт, я теж мріяв знайти якогось унікального екземпляра.

Фото  www.facebook.com/NushanikovoPomoshPticam У засніженому Придніпров ` ї від холоду й голоду потерпають лелеки, які повернулися сюди із теплих країв. Зокрема, в селі Булахівка, що за 20 із гаком кілометрів від Павлограда, місцеві жителі ще 19 березня помітили з десяток чорно-білих птахів. Люди ладні дати їм прихисток, але лелеки поки що нікого до себе не підпускають.

Якось у редакції одного видання, де мені пощастило 10 років працювати, з'явилася залітна панянка. У буквальному сенсі, оскільки залетіла вона у вікно, до дизайнерів - уся така різнобарвна, скуйовджена і, як нам здалося, безутішно самотня.