На власні очі

Кажуть, що сценарії справжнього кохання нам пишуть небеса. Понад десять років тому доля звела мене з дивовижною парою, мешканцями слобожанського села Катеринівка поблизу містечка Лозової - Антоніною Андріївною і Іваном Лук'яновичем. Їхні почуття спалахнули ще за часів далекої юності, а розквітли, коли обом минуло ледь не по вісім десятків років. Вони ніколи разом не ставали на весільний рушник і не одягали один одному на руки обручки. Натомість, мали свої сім ` ї. Сьогодні одного з цих світлих людей вже немає з нами. На жаль....

Розповідаючи про долі наших героїв, ми часто залишаємо поза увагою чимало цікавих епізодів. У деяких із них головними фігурантами стають не люди, а їхні речі - наприклад, сімейні реліквії. Так вийшло і з історією про остарбайтерку третього рейху Марію Парубець.

Онука колишньої остарбайтерки розшукала в Німеччині вихованців своєї бабусі Справжню, невигадану історію людства важко затиснути у якісь шаблони – надто примхлива вона панянка. А все тому, що пишуть її не лише царедворні особи, а й «маленькі» люди. Своїми непомітними для офіційних хронікерів вчинками, особистими трагедіями і життєвими парадоксами. Якось мені переповіли про драматичну долю українки, котру в роки Другої світової війни примусово вивезли до Німеччини. На чужині дівчина гледіла дітей у родині однієї місцевої фрау. Десятиліття по тому, незадовго до смерті, колишня остарбайтерка несподівано зізналася: «Єдині у житті хвилини щастя і безтурботності я відчула, коли була там, у наших ворогів».