На власні очі

Як воно - жити на самісінькому нулі, ховатися від щоденних "прильотів" у старенькому льосі і благати Бога про те, аби випадковий снаряд не проломив твій сховок?

Її звати Віра Григорівна, вона пенсіонерка й колишня викладачка університету. Мешкає у Ніжині і доглядає за своєю родовою спадщиною в невеличкому селі біля Прилук. Її обійстя потерпає від злодіїв і наступу дикої природи. Але Віра Григорівна не може залишити напризволяще свою садибу, оскільки вона пов`язує її з кількома поколіннями предків.

Мешканка Юр’ївщини пережила розкуркулення, голод і чужину, заробила у колгоспі трудодні і отримала на старість крихітну пенсію Прямуючи електричкою повз Вербуватівку, що на Юр`ївщині, завжди милуюся широкою долиною поза селом і кількома хатками, котрі притислися до пагорбів на протилежному її боці. Одного разу я таки завітав до того куточка – на гостини до старенької жінки з цікавою долею. Було це влітку 2013 року...

                   Разом з іншими волонтерами Валентина Климівна (праворуч) створює для бійців маскувальні костюми У Павлограді є жінка, яка ладна хоч зараз узяти до рук автомат і піти на фронт захищати Україну. Але не може цього зробити через свій поважний вік та стан здоров’я. Тому вона віддає себе до останку волонтерській справі - переказує на армію чималу частину своєї пенсії, купує бійцям солодощі та разом з однодумцями виготовляє маскувальні костюми.