Остання публікація

Греко-католики Лозової відзначили Трійцю (фото, відео)

Зображення
Лозівські греко-католики разом зі всією православною спільнотою відзначили День П’ятдесятниці (Свято Трійці, в народі – Зелена неділя). Зокрема, в храмі Преображенської парафії УГКЦ 20 червня відбулася урочиста Літургія.

Про захоплення Криму і павлоградського сержанта з українським прапором

фото: twitter.com/mikekomar (4 березня 2014 року, Павло Ткаченко допомагає іншому бійцеві, якого в мережі називають Дмитром Табакаром, встановлювати український прапор на воротях КПП заблокованої частини)
Рівно 4 роки тому, 27 лютого, російські спецпризначенці за допомогою БТР-ів спробували захопити летовище української військової частини А 4515 "Бельбек", що неподалік Севастополя. Після того майже місяць її блокували, погрожуючи штурмом. В один із цих днів світ облетіло фото, на якому два українських бійця встановлюють на воротях свого КПП державний синьо-жовтий прапор. На передньому плані – російський автоматник, чи то пак, «ввічлива людина», яка вартує біля заблокованої в/ч. Одним із тих відчайдухів, які на очах в окупанта здійняли угору символ незламності українців, був виходець із Павлограда сержант Павло Ткаченко. Невдовзі про сміливий вчинок свого земляка дізналося і його рідне місто.

У розпал кримських подій, 6 березня, на Соборній відбулася антивоєнна акція. Серед її учасниць була й дружина українського сержанта, який на той момент перебував на півострові. Тиждень по тому видання «Популярные Ведомости», в якому я тоді працював, розповіло про кримські події очима цієї дівчини. Гадаю, сьогодні, в річницю початку окупації півострова, варто згадати цю невеличку історію.

Йшли під дулами автоматів і співали гімн

Його звуть Павло Ткаченко, він сержант тієї самої військової частини А 4515 у Бельбеку під Севастополем, яку 3 березня штурмував російський спецназ. Це він під дулами автоматів допомагав своєму товаришеві по службі вивісити український прапор на воротах в аеродромний парк. Молодим сержантом сьогодні пишається Павлоград, адже хлопець родом із цього міста. Пишається своїм чоловіком і його дружина Юлія, до речі, теж військовослужбовець в/ч А 4515. Сьогодні вона в Павлограді разом з батьками і дворічним сином Вовою. Каже, що була змушена виїхати з Криму, рятуючи дитину.

«Я і подумати не могла, що коли-небудь нас це торкнеться. Ще тиждень тому я сиділа вдома, дивилася телевізор, не боялася, що хтось нападе на нас, хтось нам загрожуватиме, а зараз наші сім'ї там під ударом, - говорить дівчина і показує роздруковане з інтернету фото. - Ось Паша, а це хлопчина, який тримає прапор. Він лише тиждень у частині, місяць тому прийняв присягу. А це невідомі люди...» Юлія називає їх «зеленими чоловічками» - за кольором форми, яка не має розпізнавальних знаків.

Юлія Ткаченко, дружина сержанта
Дівчина каже, що вже тут, «на материку», вона дізналася, яку велику боротьбу зробили наші хлопці в Бельбеку, коли військчастин українських ВПС заблокували спецназівці Росії. «Це було 4 березня. Паша подзвонив і розповів, як вони вийшли двома ротами з території частини і попрямували звільняти захоплений аеродром. Під дулами автоматів, фактично беззбройні, вони несли прапор України і прапор частини, співали гімн. І змогли відтіснити чужий спецназ на летовищі. Тепер він частково наш. Для мене вони вже герої. Не кожний так підбадьориться, встане і піде...» - розповідає дружина сержанта ВПС.

Юлія і Павло Ткаченки мешкають у селищі Любимівка неподалік Севастополя і служать у військовій частині ВПС України вже сім років, обидва контрактники. Виховують дитину і чекають на другого малюка. Мирне життя Павла і Юлії перервалося в кінці зими. За словами дівчини, вдень 27 лютого їм відключили світло. Потім почали телефонувати батьки: мовляв, у вас там таке діється: російські БТРи та інше. Пропонували забрати її і дитину, але Юлія відмовилася. Вона не зважала на тривожні чутки, адже, як і переважна більшість севастопольців, дивилася російські телеканали, вірила в мир на планеті, а тим більше, в непорушну дружбу двох держав.

«Я пишаюся, що служу в цій частині»

«Якщо не помиляюся, 28 лютого чоловіка викликали по бойовій тривозі. Він пішов, а коли повернувся, сказав, що аеродром намагалися захопити, але ми відбилися. Невідомо, хто нападав. А1 березня нас попередили, щоб ми не розгулювали територією гарнізону, тому що за воротами стоять невідомі солдати. Зрештою, ситуація стала такою, що я зрозуміла: нам можуть реально відключити воду, світло, і я не зможу годувати дитину. що трапиться, якщо стануть бомби кидати? Тому, коли 3 березня батьки приїхали машиною до нас, я з дитиною повернулася з ними до Павлограда. Вранці 4 лютого я вже була тут».

фото https://crimeanblog.blogspot.com
Про те, що зараз відбувається навколо її військової частини під Севастополем, дівчина дізнається завдяки телефонним повідомленням чоловіка, розповідям своїх друзів, з інтернету і теленовин. «Я чула, що зараз там сім'ї військовослужбовців зазнають утисків, - каже дівчина. - Донька командира нашої частини боїться за себе, вона вчиться в Севастополі в інституті і переживає, що їй доведеться кидати навчання. Наші жінки чергують біля КПП частини і годують наших солдатів. Телефонний зв'язок ще є, але як довго він зберігатиметься, не знаю. Сьогодні Паша знову заступив на чергування, і поки у нього все гарадз».


Юля пишається своїм чоловіком і тими хлопцями, які несуть службу в частині, що перебуває під загрозою штурму чужого спецназу. «Вони давали клятву нашому українському народові. Не якимось політикам і, тим більше, не новому кримському уряду. Вони підтвердили те, що у нас є Україна, є держава і у нас є люди, які нас будуть захищати. Я пишаюся, що служу в цій частині, що мій чоловік там, хоча дуже боюся за нього», - каже дружина сержанта українських ВПС.


У четвер, 6 березня, Юлія і мама сина-військовослужбовця Світлана (вона теж дуже переживає за безпеку сина) стали учасниками антивоєнної акції, яка проходила в центрі Павлограда на Соборній площі. «Я тут тому, що не хочу, щоб те, що відбувається в Криму, прийшло і у ваші родини. Я хочу сказати всім: перестаньте ділити один одного на правих і лівих, у нас є наші діти, які повинні жити в мирі та злагоді, зі своїми батьками, братами. Я хочу, щоб ми були єдиним народом» - закликала земляків Юлія Ткаченко. Журналісту вдалося того дня трохи поспілкуватися і з самим Павлом Ткаченко. «Ми тут за мир, щоб дітям і дружинам нашим було спокійно, ми не хочемо війни, - повідомив телефоном сержант. - Зараз у нас спокійно. Бойовий дух? На сто відсотків. Конфліктів ніяких немає, ніхто нікого не провокує».


фото www.20minutos.es
Нагадаємо, 3 березня 2014 року російські спецназівці здійснили штурм військової частини А 4515 «Бельбек». Склади зі зброєю та боєприпасами вони не захопили, однак летовище з ангарами взяли під свій контроль. Російські військові поставили українським колегам ультиматум: до 16 годині 3 березня здатися. Однак, наші хлопці залишилися вірними присязі. Вже «4 березня українські військові, без зброї, під бойовим прапором Севастопольської бригади тактичної авіації імені Олександра Покришкіна і Державним прапором України, виконуючи гімн України, рушили в бік російських військовослужбовців без знаків розрізнення, які блокували їм дорогу до військової частини, при цьому зазначені військовослужбовці РФ стріляли біля ніг українських військовослужбовців і в повітря.


В результаті переговорів протягом дня вдалося повернути військову частину під український контроль. 22 березня 2014 року, 204-а бригада тактичної авіації на чолі з полковником Юрієм Мамчуром власними силами здійснювала контроль над військовою частиною А-4515. У зв'язку з нерівним співвідношенням сил сторін за наказом міністерства оборони України військова частина А-4515 була залишена особовим складом 204-ї бригади тактичної авіації та перейшла під повний контроль російських військовослужбовців без знаків розрізнення. Після цього полковник Юрій Мамчур був заарештований російськими військовослужбовцями. 26 березня 2014 року полковник Мамчур разом з 5 іншими захопленими в полон українськими офіцерами у супроводі російських автоматників покинув територію Криму. Після передислокації з Криму військова частина Юлія Мамчура була перебазована в Миколаїв» (джерело https://ua.112.ua).
………………

На жаль, особисто мені не відома подальша доля сержанта українських ВПС Павла Ткаченка і його побратима Дмитра Табакара.

Більше інформації про події 2014 року навколо окупації Криму і захоплення українських військових частин, зокрема, "Бельбек" можна прочитати тут: сат в/ч Бельбек

Олександр Шульга

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Хроніки ковідного стаціонару. Зі щоденника пацієнта

Лікар-ортопед Костянтин Кравченко: «За своє здоров'я варто боротися»

Шлюбний клубок, жовті вушка і гіпнотичний погляд. Що треба знати про вужів (відео)?