На власні очі

- Якби мені хто запропонував квартиру в Києві, помінятися чи що - все одно б не поїхав. Тут тихо, ніхто не заважає. А в столиці я дужче наморюся, ніж увесь день коситиму сіно. Нащо мені той городський комфорт? - мовить кремезний чоловік на ім’я Анатолій. Дядькові 71 рік із гаком. Левову частку свого віку він прожив у невеличкому селі Мільки, що в Прилуцькому районі Чернігівщини.

За 160 кілометрів від Києва є давнє село з колоритною назвою Мільки. Ця розповідь про його долю і долю його мешканців – їхні щоденні клопоти і сподівання «Що, питаєш, тут буде далі? – дядько Микола висмикнув із-під ніг запилену стеблину, розтер її між пальцями, кинув погляд у бік сільського цвинтаря й несподівано голосно, ба, навіть сердито відповів: - Нічого не буде. Помруть наші Мільки. Років за десять ліс та болото їх з ` їдять ... » І замовк. Цієї миті він, вочевидь, картав себе за раптовий спалах відчаю, образи, ледь вловимої злості. Певно, дуже боліло йому…