На власні очі

Німецький солдат, який дає хліб сироті російському хлопчику, 1942 рік. Фото  www.reddit.com Здавалося б, п ро історію Другої світової війни вже все роз казано. Однак деякі її епізоди і далі спливають у людській пам'яті. Ці спогади дуже суб'єктивні , а війна в них часто має несподіваний ракурс. Приміром, той, де окупант раптом виявляється не безжальним ворогом, а людиною , а твій сусід-українець несподівано стає садистом-перевертнем.

Онука колишньої остарбайтерки розшукала в Німеччині вихованців своєї бабусі Справжню, невигадану історію людства важко затиснути у якісь шаблони – надто примхлива вона панянка. А все тому, що пишуть її не лише царедворні особи, а й «маленькі» люди. Своїми непомітними для офіційних хронікерів вчинками, особистими трагедіями і життєвими парадоксами. Якось мені переповіли про драматичну долю українки, котру в роки Другої світової війни примусово вивезли до Німеччини. На чужині дівчина гледіла дітей у родині однієї місцевої фрау. Десятиліття по тому, незадовго до смерті, колишня остарбайтерка несподівано зізналася: «Єдині у житті хвилини щастя і безтурботності я відчула, коли була там, у наших ворогів».