Остання публікація

Греко-католики Лозової відзначили Трійцю (фото, відео)

Зображення
Лозівські греко-католики разом зі всією православною спільнотою відзначили День П’ятдесятниці (Свято Трійці, в народі – Зелена неділя). Зокрема, в храмі Преображенської парафії УГКЦ 20 червня відбулася урочиста Літургія.

Ми й досі живемо під впливом жахіть геноциду


На жаль, Голодомор 1932-1933 років – це не лише наше трагічне минуле, а й нереалізоване сьогодення. Бо ми й досі, на підсвідомому рівні, переживаємо наслідки постгеноцидного синдрому, що вкорінився в кількох поколіннях українців через тотальне винищення мільйонів їхніх пращурів. Втім, дослідники теми сподіваються, що знання правди про минулі жахіття і час вилікують нашу національну свідомість.

Найтиповішими ознаками постгеноцидної травми фахівці називають індивідуальну і колективну пасивність, патерналістичний спосіб мислення («нам усі винні» і «від нас нічого не залежить»), невпевненість у майбутньому і тотальну недовіру до влади, що, дивним чином, поєднується із запобіганням перед нею.


Чи не найпарадоксальнішим наслідком Голодомору є так званий стокгольмський синдром. Виникнення цього терміну пов’язане з подією, яка сталася у 1973 році в Стокгольмі (столиця Швеції). Тоді злочинець узяв у заручники 4 банківських клерка. За кілька днів їх вдалося звільнити, нападника і його поплічника затримали. Та несподівано колишні заручники заявили, що, перебуваючи в полоні у злочинців, вони боялися не їх, а поліцію. Відтоді подібний психологічний стан, коли потерпілі починають симпатизувати своїм кривдникам, експерти називають «стокгольмським синдромом».

«У психотерапії є таке поняття - «ідентифікація з агресором». Тобто ті, хто вижили після насильства, ідентифікуються з нападником, який ту агресію спричинив», – пояснює історик Ростислав Гривул. З огляду на це, не варто дивуватися тому, що чимало українців, нащадків заморених голодом селян, у наступні десятиліття воліли не згадувати про свої родинні трагедії. Вони свідомо сприйняли комуністичну ідеологію, будували «світле майбутнє» і шанували катів, від рук яких загинули їхні батьки, дідусі й бабусі.


Цікаве дослідження провів у 2003-2007 роках Інститут національної пам`яті. Фахівці вивчили життєві установки мешканців двох територій – на одній із них у 1932-1933 роках був Голод, на іншій ні. На той час респондентам було від 1 до 7 років. За результатами цих досліджень виявилося, що 78% опитаних із територій, котрі пережили Голодомор, страждають комплексом меншовартості, 66% - бояться особистих поразок, 59% - мають у душі зневіруіншій групі ці показники виявилися, відповідно, такими: 32%, 33% і 11%). Психологи переконані – все це є проявом пост геноцидного синдрому і, в цілому, особливостей 70-літноього панування радянського шовіністичного режиму.

«Подолати наше важке минуле шляхом забуття - неможливо. Посткомуністичні країни Східної Європи впровадили цілий комплекс політики щодо подолання тоталітарного минулого. Суть такої політики - у вивченні історії, дослідженні того, що зробив тоталітарний режим із людьми. Тобто якщо проговорювати цю тему, то вона поступово втрачає свою актуальність, і ми можемо відірватися від страшного тягаря минулого, - так вважає історик, дослідник визвольного руху Володимир В`ятрович.


«Якщо чоловік - голова родини - в 1930-х роках потрапляє в ситуацію, коли його сім’я, яку він має годувати та захищати, гине, то його нормальна психологічна реакція - надзвичайно сильна депресія. У такий спосіб людина може закінчити життя суїцидом або збожеволіти. Щоб цього не відбулося, психіка захищається: обирає стратегію нічого не бачити, не звертати уваги на дійсність, абстрагуватися... Потім ця модель поведінки передається його дітям, які, стикаючись з ситуацією вибору, з конфліктною ситуацією, реагують так само - настає пасивність, вони намагаються перечекати складну ситуацію, сподіваються, що «якось то воно буде» та «час покаже». Це призводить до того, що людина постійно відступає, відчуває себе неуспішною, не може продемонструвати себе соціуму, їй здається, що соціум її відштовхує. І, як наслідок, нереалізована людина може ховатися в алкоголь і наркоманію, - пояснює психолог Ірина Рева.

На думку психологів, колективна свідомість українців позбудеться впливу постгеноцидної травми на 4-му поколінні. Тобто, в сучасних школярах і студентах вже не має бути комплексу жертви. Також фахівці наголошують: наша історія має позиціонуватися як історія наших перемог.


Джерела оприлюднених фото:






Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Хроніки ковідного стаціонару. Зі щоденника пацієнта

Лікар-ортопед Костянтин Кравченко: «За своє здоров'я варто боротися»

Шлюбний клубок, жовті вушка і гіпнотичний погляд. Що треба знати про вужів (відео)?