Тіло розчленували і... засолили в діжці. Трагічні сторінки Голодомору

Ті, хто вбачає в темі Голодомору спробу заплямувати давні "братерські" стосунки України і Росії, закликають не вірити суб'єктивним свідченнями очевидців трагедії 1932-1933 років. Мовляв, людей похилого віку підводить пам'ять, вони схильні фантазувати. У книзі Б. Іванченка "Викорінення" наведено документ, автора якого навряд чи можна звинуватити в будь-яких перебільшеннях і викривленнях. Текст подано мовою оригіналу.

"Совершенно секретно. Зав. Облздрава тов. Шрайберу. 10.04.1933 г. Информписьмо. Закрытое бюро выделило для обследования положения в Межиричах Комиссию в составе трех человек, в которую вошел и я. В прошлом письме я Вас информировал о людоедстве, которое имело место в с. Межиричи. При глубоком обследовании обнаружен второй случай людоедства - не только съедения трупов, но под всякими видами приманки ребенка на воспитание, который был убит и съеден, и последний труп, который лично мною был осмотрен - была убита 27 марта с.г.

Гражданки К*** Ольга и Феодосия с января месяца по 27.3 успели съесть трех человек: мужа - 36 лет, сына - 12 лет и девочку 4-х лет, которая была взята на воспитание. Последний труп был заманут под видом продажи керосина, ранее сговорившись между собой о ее приманке. Колхозница П***, явившись в означенный дом с целью получения за обмен фасоли - керосин, была угощена обедом и в процессе разговоров, П*** было предложено поискать в голове и в момент искания была наброшена веревка и удушена. Обнаружен разрубленный на куски труп, который находился в бочонке в засоленном виде, не оказалось головы, кистей рук и стоп обеих ног, которые были съедены одновременно с печенью, селезенкой и содержимым грудной клетки.

Эти подробности зафиксированы при допросе следственных органов. Гражданки К*** при осмотре оказались: Феодосия - обнаружен безбелковый отек, Ольга - резкое истощение. Вышеупомянутые лица с октябрьской революции занимались торговлей с/х продукцией и считались деклассированным элементом. К мероприятиям советской власти относились враждебно, в колхоз не вступили… Райздравинспектор /подпись/ Щеглов".

Жертви голоду на вулицях Харкова — столиці УСРР, 1933

"Узяв дівчину за ногу й потягнув на кладовище"

Розповідь Сари Яківни Переяславець, мешканки села Шандрівка Юр`ївського району Дніпропетровської області (народилася 29 червня 1919 року):

"В сім'ї було 10 дітей. Коли розпочався голодомор, мені було 14 років. Діти весь час просили їсти. Мама працювала на пекарні. Коли-не-коли крадькома приносила дітям у пазусі пригорщу муки. А коли пощастить, то й половинку коржа. Цим і спасалися.

Колись до нашої сім'ї приблукала дівчинка Настя. Дуже просила їсти. Мама винесла їй шматочок коржа. Та дівчина вже так опухла, що сама і шматка в руках не могла удержати. Тоді мама посадила її під тин, і сама почала ламати коржа на дрібненькі шматочки і силою запихувати їй у рот.

Жертви голоду. Харківщина. 1933 рік

Діти почали просити маму, щоб та залишила Настю жити з нами. Але Настя чомусь не погодилася. Тоді мама відвела її поближче до пекарні. Там Настю вона й рятувала від голоду. Та одного разу за крадіжку спіймав начальник. Він знайшов і опухлу Настю. Нічого не виясняючи, він взяв бідолашну дівчину за одну ногу і потягнув на кладовище. Там була викопана величезна яма для людей, які помирали від голодомору. Сюди начальник і кинув напівживу Настю, а зверху накрив яму дверима.

В цю яму стягували не тільки мертвих людей, а й живих, які ще на волосок трималися від смерті. А вночі стояв страшний плач на кладовищі. Напівживі люди з ями благали про поміч. Люди мерли, мов мухи. Іду до мами на роботу і бачу: то під одним тином сидить дитина, то під іншим - старий чоловік. А коли повертаєшся назад, то застаєш їх уже мертвими. В нашій сім'ї померло тільки двоє, дякувати мамі. А навколо стільки народу вимерло! І досі серце болить".

Із книги Б. П. Іванченка "Викорінення. Голодомори 1921-22; 1932-33 рр. в Дніпропетровській області". Ця ґрунтовна і неоцінена належним чином дослідницька праця побачила світ у 2003 році завдяки зусиллям активістів павлоградської «Просвіти» і видавців-ентузіастів, зокрема, Леоніда Романюка. Зі змістом книги можна ознайомитись тут

Підготував Олександр Шульга

P.S.

Титульне фото не має безпосереднього стосунку до українського Голодомору 1932-1933 рр., а ілюструє схожу ситуацію в російському Поволжі початку 1920-х років. 

Більше за темою:

Ми й досі живемо під впливом жахіть геноциду

Як мещканці Кочережок помстилися чиновнику-комуністу

Понад 90% жертв Голодомору - етнічні українці