Якось у редакції одного видання, де мені пощастило
10 років працювати, з'явилася залітна панянка. У буквальному сенсі, оскільки
залетіла вона у вікно, до дизайнерів - уся така різнобарвна, скуйовджена і, як
нам здалося, безутішно самотня.
Гостя прижилася.
І незабаром, як справжня жінка, стала домінувати над усім і вся – дзьобала моїх
колег і колежанок за пальці, годинами милувалася собою у дзеркалі, змушувала чоловіків
безперестанку слухати її хитромудре цвірінькання. А потім самотню і
надто незалежну даму познайомили з чоловіком - красивим і перспективним юнаком.
Довго придивлялася вона до свого партнера, оцінюючи його характер, звички і
уподобання. І, неймовірно - вони знайшли одне одного!
Хлопець був сироїдом
- вона із задоволенням гризла морквину, йому подобалося літати - вона порхала
поруч, він мовчав у роздумах - на неї сходила розважлива мудрість. От хіба що
любов - це чарівне і п'янке почуття - довго залишалося невідомим їхнім
цнотливим душам. Аж раптом... у вікно зазирнула весна! І тут усе почалося! Не будемо
заглиблюватися в подробиці - надто вже вони інтимні. Одним словом, красуня Маргоша
зовсім не по-дитячому закохалася в симпатягу Кешу. І стали вони жити-поживати і
пташенят... Стоп, про пташенят іншим разом)
Олександр Шульга, березень 2012 року
Коментарі
Дописати коментар