Недитяче кохання (з життя редакційних папуг)

Якось у редакції одного видання, де мені пощастило 10 років працювати, з'явилася залітна панянка. У буквальному сенсі, оскільки залетіла вона у вікно, до дизайнерів - уся така різнобарвна, скуйовджена і, як нам здалося, безутішно самотня.

Гостя прижилася. І незабаром, як справжня жінка, стала домінувати над усім і вся – дзьобала моїх колег і колежанок за пальці, годинами милувалася собою у дзеркалі, змушувала чоловіків безперестанку слухати її хитромудре цвірінькання. А потім самотню і надто незалежну даму познайомили з чоловіком - красивим і перспективним юнаком. Довго придивлялася вона до свого партнера, оцінюючи його характер, звички і уподобання. І, неймовірно - вони знайшли одне одного!

Хлопець був сироїдом - вона із задоволенням гризла морквину, йому подобалося літати - вона порхала поруч, він мовчав у роздумах - на неї сходила розважлива мудрість. От хіба що любов - це чарівне і п'янке почуття - довго залишалося невідомим їхнім цнотливим душам. Аж раптом... у вікно зазирнула весна! І тут усе почалося! Не будемо заглиблюватися в подробиці - надто вже вони інтимні. Одним словом, красуня Маргоша зовсім не по-дитячому закохалася в симпатягу Кешу. І стали вони жити-поживати і пташенят... Стоп, про пташенят іншим разом)

Олександр Шульга, березень 2012 року