Хлопця звати Роман, йому 25 років. До рекрутингового центру 125 окремої бригади ТрО Сухопутних військ ЗСУ він звернувся у лютому 2025 року. Сказати чесно, прийшов, бо йому вже «світила» повістка від ТЦК, а далі - навчальний центр і лотерея з розподілом. Роман вирішив обрати собі місце у війську самостійно.
До великої війни львів’янин займався спортом, був дотичний до організації концертної діяльності, мав досвід роботи у медичній сфері міста. До 125 бригади його зарахували на одну з вакантних посад. За якийсь час він вирушив на полігон – навчатися основам основ військової служби.
- Романе, вітаю із поверненням до частини! Результат БЗВП я бачу на власні очі.
- Мені кажуть, що я змужнів.
- Є таке. Отже, давай-но поговоримо про враження новачка від базового навчання.
- За 49 днів цих вражень накопичилося чимало.
- Кажуть, там цілковита армійщина?
- Якщо чесно, то трохи є. Наприклад, шикування. Як на мене, в умовах війни і повітряних атак то зайве. Без того можна було би обійтися. Звісно, що в разі оголошення тривоги ми роззосереджувалися. Ще трохи напружували регулярні повтори деяких вправ. Наприклад, поводження зі зброєю – від’єднання і приєднання магазинів.
- М’язова пам’ять лише так формується. Це треба прийняти.
- Ну, можливо…
- Побутові умови в навчальному центрі – як ти до них адаптувався?
- Перший тиждень я відчував певний дискомфорт. Ми жили в палатці, розрахованій на 30 людей. По-перше, серед нас були чоловіки, які байдуже ставилися до особистої гігієни. Скажімо, в когось дуже смерділи шкарпетки, і ми спочатку мусили те терпіти. Потім дали тому раду. До такого цілодобового життя в колективі теж довелося звикати.
- Їсти хоч давали (жартую – авт.)?
- Голодним я не був – це точно) Але про деякі нюанси хочу зауважити. Річ у тому, що народу було чимало, кухарі десь не витягували – готували одноманітно й несмачно. Як на мене. Наприклад, коли ти на вечерю маєш пюре із макаронів, об які гнеться черпак, то це трішки… ну, якийсь капєц. Постійні каші теж усім набридли. Щоправда, інколи нам на обід давали і солянку, і борщ...
- Але ж давали! А ти кажеш, одноманітно) Гаразд, що найважче для тебе було під час БЗВП?
- Найважче... Мабуть, носити на собі броню. Бо коли ми виходили на полігон, на навчання, то мали бути в бронежилетах. Могли тягати їх по 8, а інколи і по 12 годин поспіль.
- Перепрошую, твій скільки важив?
- Приблизно 14 кг... Але я молодий. А уявіть, як мали почуватися дядьки, котрим по 50 років і більше? Насправді, вони хитрували і замість плит клали в плитоноску якусь легку імітацію броні.
- Мабуть, інструктори крізь пальці на це дивилися?
- Ну, так, бо всі розуміли, що у цих людей не ті фізичні можливості, щоб по 8 годин бути під такою вагою. Загалом, якщо людина за висновками ВЛК мала якісь обмеження, то до неї в навчальному центрі ставилися більш поблажливо.
- Тобі особисто фізпідготовка як давалася?
- Ну, зважаючи, що до армії я захоплювався спортом - зокрема, легкою атлетикою, бігав щоранку, займався силовими вправами, то мені було хоч і складно, але терпимо. Іншим, я бачив, то дається значно тяжче.
У нашій навчальній програмі був так званий “нульовий день”. Що це таке? Ми залазимо у машину, нас везуть, а потім подвється команда "Десант - земля!" Ми всі з машини випаковуємся, падаємо на землю, поряд починають пускати дими, стріляти холостими патронами. І в таких умовах ми мусили подолати один км - де повзком, де навприсядки, десь перебіжками. Не кожен має здоров'я то зробити. Тому нас на всій дистанції супроводжували машини “Швидкої”. Декому з бійців від незвички дійсно ставало погано.
- І таке було?
- Так. Тому цей “нульовий день” - це таке. Ух!
- Здогадуюся…
- Також у нас було дуже багато тактичної медицини. І це добре. Звичайно, назальної трубки ми не ставили, але добре навчилися надавати першу домедичну допомогу. І це круто.
Ще така штука - ящик КЯ (командирський ящик - навчальний комплекс для підготовки особового складу до стрільбі зі стрілецької зброї та засобів ближнього бою авт.). Ми десь чотири тижні на ньому вчилися, виконували різні вправи, цілилися, набивали кучність.
- Отже, ти маєш тепер багато корисних навичок.
- Так, звичайно! Крім того, БЗВП чудово працює на згуртування колективу. Я їхав з 11-ма нашими козаками. Ще нікого з них до пуття не знав, почувався трохи некомфортно. Вже на місці ми включилися у спільну роботу, потоваришували, стали однією командою. І це все дуже класно.
- Чи справдилися твої страхи, які, можливо, ти мав на початку?
- Перед поїздкою мене найбільше лякала невідомість. Я не знав, що буде там, і це хвилювало. Але нам трапилися дуже хороші інструктори, які по товариські ставилися до нас. Всі з реальним бойовим досвідом, з актуальними знаннями й навичками. Нам справді пощастило в цьому сенсі.
- Щиро радий за тебе, бо це справді важливо.
- Так, звичайно. Завдяки інструкторам і нашим хлопцям, які раніше служили срочку, я навчився користуватися зброєю. Розбирати, чистити, складати. До цього не тримав автомата в руках. До речі, мені дістався автомат із доволі брудним механізмом. То я з нуля його ретельно відчищав.
- Було таке в навчаннях, від чого ти отримував справжній кайф?
- Вогнева підготовка! І тактична медицина. Мені це зайшло. Ми займалися на тренажерах, які імітували реальні поранення. Ми ті “рани” томпонували, накладали пов’язки. І, звісно, працювали з турнікетом.
Якось під час тактичних навчань до мене підійшов голрвний сержант, дав турнікет і засік на секундомірі, за скільки часу я його собі накладу.
- І?
- Ну, менше хвилини на це пішло.
- Якби ти раптом опинився в бойових умовах, то не розгубився би?
- Так, думаю, зумів би все правильно зробити.
- Давай-но подивимося на твоє навчання з іншого боку. Як гадаєш, якої підготовки тобі бракувало?
- Я би хотів, щоб до навчальної програми додали тактику бою в урбаністичній місцевості. Так, ми вчилися проводити зачистку будівель. Але я говорю саме про ведення бою.
- Тобто цього не було?
- Так, а це, мені здається, потрібна штука. Хотілося би мати таку базу знань, умінь і навичок.
- Ви вчилися здебільшого штурмувати і обороняти посадки?
- Саме так.
- Захист від дронів. Вас цьому вчили?
- Звичайно. Теорія і практика. Ми тренувалися в умовах, коли над тобою висить дрон і будь-якої миті може скинути гранату. Учбову, зрозуміло. Для себе я зрозумів, що бойовий ворожий дрон - це дуже неприємна річ, особливо fpv. Від нього неймовірно складно втекти. Майже неможливо.
- Так, складно тобі заперечити….
- Чого ще бракувало? Скажімо, хотілося б більше часу приділити психологічній підготовці. Йдеться про підготовку бійця до стресових ситуацій. Наприклад, що робити, коли твій побратим зависає під час бою, попадає в ступор? Як його вивести з того стану і повернути в стрій?
- Що би ти порадив новобранцю, який вирушає до навчального центру на БЗВП?
- Варто готуватися до того, що це будуть польові умови. Що доведеться жити в наметах. Потрібно мати під рукою все, що допомагає вижити в таких умовах. Це ніж, мультитул, посуд, лопатка, невеличка сокира. Однозначно - засоби гігієни…
Також слід мати індивідуальні ліки від хронічних хвороб. І просто медикаменти від нежиті, проносу, тиску, обезбол тощо. Бо це може стати проблемою, якщо цим не запастися.
Кажу так, тому що сам перехворів застудою і не мав змоги швидко отримати медичну допомогу. Можливо, це пов’язано з масовістю захворювання у той період. Бракувало ліків. Тому ліпше про себе подбати.
Ну, і варто брати із собою засоби догляду за зброєю. Цього там теж дуже не вистачає.
- Ти сьогоднішній і ти, який прийшов до війська в лютому - це дві різні людини?
- Ну, як сказати… (усміхаєть - авт.) Розум лишився той самий, але зміни є. Кажуть, я змужнів за ці півтора місяці. Я вже маю в собі цей військовий стрижень.
- Тобто, ти відчуваєш себе по-справжньому військовою людиною.
- Так!
Спілкувався Олександр Шульга
Коментарі
Дописати коментар