Літо 2024 року. Південний схід. Покинута хата одного з прифронтових сіл. Хлопці, які тут окопалися, натрапили на клунок зі старими книжками...
Отримати посилання
Facebook
X
Pinterest
Електронна пошта
Інші додатки
Павлоградці хочуть створити "Алею майстрів" (відео)
Отримати посилання
Facebook
X
Pinterest
Електронна пошта
Інші додатки
-
У Павлограді може з`явитися "Алея майстрів" за прикладом столичного Андріївського узвозу. Розташовуватиметься вона у сквері Шевченка. Символічно, що один з авторів
цієї ідеї має те саме прізвище, що й славетний Кобзар. Це Василь Шевченко –
тренер з інваспорту ФСК ім. Шкуренко і надзвичайно творча особистість.
У п’ятницю, 28 липня, за ініціативи керівників і
активістів спортивного клубу інвалідів («СКІП»), з якими співпрацює і тренер, у
головному міському сквері стартувала виставка-ярмарок робіт декоративно-ужиткового
мистецтва. Свої творчі доробки павлоградцям і гостям міста демонстрували
близько 10 майстрів. Різноманітна вишивка, вироби з макраме і лози, саморобні
іграшки і біжутерія, картини – все це можна було не лише оглянути, а й
придбати.
«Серед осіб з обмеженими фізичними можливостями,
учасників нашого клубу, є чимало мистецьки обдарованих людей, - розповідає
Василь Шевченко. - І ми подумали: а чому б не допомогти їм розкрити свої
таланти, влаштувати виставку-ярмарок? Отримали на це згоду у міськвиконкомі. Тепер
маємо своє місце для регулярних виставок у сквері. Якщо в Києві є Андріївський узвіз,
то чому павлоградці не можуть мати щось подібне. Приміром, свою Алею майстрів?»
За словами керівниці «СКІП» Оксани Сірої, до організації
виставки її надихнула постійна відвідувачка клубу – дівчина на ім`я Віта. «Вона
виготовляє чудові вироби за допомогою техніки макраме. Якось ми з нею
спробували реалізувати їх через інтернет, але справа не пішла. Тож ідея ярмарку
виявилася вчасною. Ви ж знаєте, у Дніпрі на проспекті Яворницького є своя алея
художників, Ми б хотіли мати таку алею і в себе» - розмірковує О. Сіра. До речі,
сама вона полюбляє виготовляти ляльки-мотанки.
Журналіст поцікавився у кількох учасників виставки, що їх
змусило вийти спекотного ранку в центр міста. Вже згадувана Віта, в доробку
якої є чимало яскравих поясів, жіночих сумочок, гаманців, виготовлених за
допомогою вузлового плетіння (макраме), каже, що творчій людині важко всидіти в
чотирьох стінах. А тим більш, коли є така можливість показати свої роботи людям
і, ймовірно, отримати за них певну винагороду. Раптом щось комусь припаде до
душі?
Одна з майстринь демонструє перехожим білі рушники, оздоблені
різноманітною вишивкою. Каже, що вже чимало років віддала своїй улюбленій
справі. Є в неї і найдорожчі серцю роботи. На столику в іншої учасниці виставки
– саморобні дитячі іграшки. «А ще в мене вдома понад 100 різних картин. Є вишиті
рушники, сорочок цілий шифоньєр… Навіщо мені це потрібно?. Свого часу, коли я
потрапила до лікарні, це врятувало мне від депресії. Бо творчість лікує душу»,
- говорить майстриня.
За словами Василя Шевченка і Оксані Сірої, нинішня
виставка-ярмарок – це лише перша спроба допомогти творчим особистостям міста, в
тому числі і членам спортивного клубу інвалідів, реалізувати свої таланти. «Ми
ще маємо вирішити чимало організаційних питань, знайти поблизу приміщення для
зберігання наших виробів. Адже людині з обмеженими фізичними можливостями
складно возити все з собою. Загалом, у нас багато задумок на рахунок свого
проекту. Зокрема, хочемо долучити до себе художників, колекціонерів, букіністів.
Тут знайдеться місце всім – не лише членам нашого клубу. Можливо, ми б могли
організовувати тут шахові турніри. Сквер Шевченка варто наповнити творчим
життям – тоді у нашого міста з`явиться ще одна
родзинка» - зазначає Василь Шевченко. До речі, поки ми говорили, хтось із
перехожих вже прибав у однієї з майстринь саморобний амулет.
Дистанційна робота вдома під час карантину справила злий жарт із нашим хребтом. Особливо це торкнулося тих, хто й раніше не надто дружив із фізкультурою. Почастішали раптові простріли в спині, з'явилися головні болі, стали німіти руки або ноги. Виявилося, до цього можуть призвести не лише надмірні фізичні навантаження, але й наша малорухливість.
Кажуть, одного разу на Полтавщині, поблизу райцентру Шишаки, місцеві жителі натрапили у лісі на велетенського вужа. Його довжина сягала ледь не 2,5 м , а голова була, наче чоловіча долоня. Полюючи нещодавно з фотокамерою посеред чернігівських боліт, я теж мріяв знайти якогось унікального екземпляра.
Мандруючи Україною, вкотре пересвідчуюсь: ми мало знаємо свою домівку. У гонитві за іноземною екзотикою не помічаємо тих цікавинок, які є за два кроки від нас. Національний природний парк «Меотида», розташований на узбережжі Азовського моря неподалік Маріуполя, - одне з таких див. Останнім часом його трохи пошматувала війна, але первісної краси не знищила.
Коментарі
Дописати коментар