Перейти до основного вмісту

Як на Чернігівщині селяни бережуть свою історію (відео)


На Чернігівщині мешканці крихітного села створили власний краєзнавчий музей. Експонати до нього збирали по горищах і скринях. Музей ніде не зареєстрований, але селян це не засмучує. Вони кажуть, що хочуть зберегти у пам`яті нащадків рідну історію.

Село, про яке йдеться, має назву Мільки і розташоване у Прилуцькому районі за 16 км на схід від райцентру. Ініціатором створення, директором і «науковим співробітником» сільського музею старожитностей є місцева пенсіонерка Надія Чала.


«Для музею ми обрали приміщення колишньої сільської школи. Будівля дуже давня, їй понад 100 років. Ще мій покійний батько, який помер 2 роки тому у віці 90 років, навчався тут. Школу будувало земство за часів останнього російського царя», - розповідає Надія Володимирівна. Вона говорить, що школу закрили ще за радянських часів, зробили у ній бібліотеку, а потім розташували медпункт. Чимало кімнат стояли захаращені різним мотлохом.




«Спочатку ми відремонтували одну класну кімнату і почали там збиратися на різні свята. А тоді я кажу: «Давайте, дівчата, ще й музей зробимо». Зразу з мене сміялися: «Який музей, та навіщо він?» А потім, як зачепилося, то взялися всі стягувати, у кого що було. І по горищах лазили, і по клунях, і скрізь, і назбирали всякої всячини», - продовжує Н. Чала. За її словами, експонатів для майбутнього музею її земляки зібрали чимало: це і старовинне селянське вбрання, і предмети святкового жіночого туалету, і різний господарський реманент. Є тут і речі часів Другої світової війни, післявоєнних десятиліть, чимало оригінальних документів. Усе скомпоноване за відповідним історичним періодом і своїм призначенням.



Надія Володимирівна називає імена найактивніших односельців – «спонсорів» проекту. «Манекени, які демонструють у нас селянський одяг, до села колись привіз син однієї з місцевих жінок, - говорить «директорка». - Вони довго лежали на горищі, миші погризли їм носи, тож мені довелося ті дірки позаклеювати». За словами Надії Володимирівни, після створення музею нащадки декого з уже померлих мільківців цікавились експонатами. Бували тут і представники сільради. «Навіщо мені це треба? Одні вже казали: «Тобі робити нічого, що музеєм займатися?» А я відповідаю, що й справді нічого... Бо історію свого села треба берегти», - підсумовує Надія Чала.

Історична довідка

Мільки (Мульки, Мольки) - село Прилуцького району Валківської сільради. Розташоване на правому березі річки Удай за 16 км від райцентру Прилуки. Станом на 1996 рік мало 79 дворів і 102 мешканця. Нині у Мільках залишилось до десятка корінних жителів і трохи більше дачників. Мільки вперше згадуються у 1666 році. Село входило до Полкової, а з 1757-го - до Переволочнянської сотні Прилуцького полку, потім до Прилуцького повіту (1782-1923 роки), до Прилуцького району Прилуцького округу (1923-30 роки) і Чернігівської області (з 1932 року).

Відомо, що у 1666 році в Мільках було 19 дворів, їхні господарі «орали на 2-х волах», про козаків на той час згадки немає. Вільне військове село, «до ратуші Прилуцької прислушаюче». У 1710 році гетьман Іван Скоропадський віддав Мільки полковому хорунжому Петру Носенку, у якого воно залишалося до 1716 року. В тому ж році гетьман передав село на ранг полковому писареві Федору Галенковському. Ранговою маєтністю Мільки залишалися до 1780 року. В 1797 році у Мільках мешкало 252 душі чоловічої статі, діяла дерев`яна Андріївська церква, збудована в 1777 році (у 1860 році її відновили після пожежі).


У 1861-66 pоках селяни Мільок були підпорядковані Дідівському Волосному правлінню тимчасовозобов'язаних селян, а козаки - Переволочнянському Волосному правлінню відомства Палати державного майна. Після реорганізації волостей Мільки в 1867 році увійшли до Переволочнянської волості. На цей час в селі мешкало 554 душ з числа вільних селян і козаків. Тут була своя школа грамоти, працювало 9 вітряків і олійниця.

Напередодні Першої світової війни в Мільках жили селяни й козаки, люди різних ремісничих професій, інтелігенція, діяло земське однокласне початкове училище (засноване в 1911 році), де навчалося 44 хлопчики і 22 дівчини, була дерев. Відомі прізвища тогочасних землевласників: А. Круковська, В. В. Катеринич, М. А. Шпикітер, Г. І. Абрамович, М. Ф. Запорожець та інші. За приходу більшовиків Мільки стають центром сільради, влада організовує тут колгоспи, церкву переобладнує на клуб. Станом на 1930 рік у селі мешкало 629 душ, приблизно стільки ж нараховувалося і на кінець другої світової війни у 1944 році. Протягом наступних десятиліть село поступово знелюдніє. За матеріалами www.turystam.in.ua

Олександр Шульга, фото й відео автора

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Війна не за підручником | Як львівський історик став добровольцем

Ще три роки тому його головною зброєю була наука. Нині він володіє АК-47 не гірше, ніж словом. А ще пише книгу. Робить це у перервах між бойовими чергуваннями. Війна його змінила, як і більшість тих, хто прийшов в окопи з цивільного життя. Тарас Ковалевич (позивний «Аспірант») – військовослужбовець 125 окремої бригади ТрО Сухопутних військ Збройних Сил України.

Кубок, гільза і донати. У Львові змагалися найдотепніші

  Київські студенти стали володарями кубку регіонального фестивалю гумору. А одному з глядачів дістався почесний сувенір від 125 окремої бригади ТрО Сухопутних військ ЗСУ. Сама ж бригада отримала 100 тисяч гривень благодійних коштів на FPV -дрони. І все це відбувалося на «Студентській Лізі Сміху м. Львів».

Лікар-ортопед Костянтин Кравченко: «За своє здоров'я варто боротися»

Дистанційна робота вдома під час карантину справила злий жарт із нашим хребтом. Особливо це торкнулося тих, хто й раніше не надто дружив із фізкультурою. Почастішали раптові простріли в спині, з'явилися головні болі, стали німіти руки або ноги. Виявилося, до цього можуть призвести не лише надмірні фізичні навантаження, але й наша малорухливість.