Друг Старий: «Якщо ми не завершимо цю війну, в тих окопах сидітимуть наші діти...»

Одні вважають їх затятими радикалами, інші – шансом на порятунок для України, хтось - просто диваками, у багатьох вони викликають повагу, бо довелося воювати пліч-о-пліч. Про рух «Правий сектор», напевно, чули всі. Але не факт, що ті чутки є цілковитою правдою. Так само не кожна правда має суто романтичний ореол. Щоб не загубитися в міфах і побрехеньках, варто слухати й аналізувати. Зокрема, й інформацію з перших вуст.

- Ми ніякі не маргінали, не партизани чи терористи. Ми законослухняні громадяни із державницькою ідеологією і готові відповідати за свої слова і вчинки. Ми стоїмо на захисті своєї Батьківщини, адже за Конституцією це священний обов’язок кожного її громадянина, - наголошують представники Харківського обласного осередку «Правого сектору» (ПС). Це: Юрій Лихота, він же друг Дримба – очолює обласний штаб національно-визвольного руху (НВР ПС), Володимир Соболєвський, він же друг Старий – керує штабом 15-ї резервної сотні Добровольчого українського корпусу (ДУК) і Богдан Дорошенков – головує у Всеукраїнській організації «Права молодь». 

Усі троє 25 липня завітали до Лозової – в гості до вірян Преображенської парафії УГКЦ. Завітали недарма, адже священник цієї релігійної громади о. В’ячеслав Труш є капеланом ДУК – військового підрозділу ПС. Він і запросив керівників осередку до парафії. Приводом для візиту стала 7-ма річниця започаткування Добровольчого українського корпусу.

Охочих послухати гостей виявилося чимало – і не лише серед тих, хто зазвичай відвідує церкву. Цікавилися, куди подівся Дмитро Ярош, питали про статус добровольців на фронті і стосунки з державними підрозділами, чи є у бійців ДУК зброя і як вона обліковується, хто їхні друзі в тилу і кого вони вважають собі ворогами окрім московських окупантів. Зрештою, що це за сила така сьогодні - «Правий сектор». 

Про витоки й назву руху

Як свідчать відкриті джерела, історія руху «Правий сектор» бере свій початок в листопаді 2013 року – після побиття молоді на столичному Майдані. Зокрема, про це розповідає сайт організації. Також він знайомить нас із керівними органами, програмними засадами, ідеологією та триєдиною військово-політично-громадською структурою НВР ПС. Її складають ДУК ПС, партія ПС і молодіжна організація Права молодь. 

- Щодо назви. Я спілкувався з безпосередніми учасниками тих подій. Вони розповідали, що автором бренду «Правий сектор» був наш загиблий побратим Андрій Козюбчик (друг Орест). Чому «Правий»? Бо сили, які увійшли до руху, сповідували праву ідеологію. А щодо слова «сектор», то воно, ймовірно, пов’язане з ультрасами (футбольними фанами – авт.), які становили потужну силу в лавах протестувальників під час Революції Гідності, - говорить Юрій Лихота.

Сам він зізнається, що до кривавих подій на Майдані не надто знався на політичній боротьбі і радикальних течіях. Від початку 2000-х був занурений у сферу віртуальних розваг, займався програмуванням, а в 2005 році став першим президентом Української Асоціації розробників комп’ютерних ігор. Майдан і війна змінили його життя. Він став до лав протестувальників, згодом долучився до військового волонтерства, брав участь у боях на Донбасі у складі ДУК ПС. До віртуального світу повертатися поки не збирається, бо, каже, він не справжній. 

- «Правий сектор» - це той авангард, який ніколи не чекає вказівок згори. Якщо країна в небезпеці – ми одразу стаємо на її захист. Із початком війни наші хлопці пішли брати сепарські блокпости. В руках мали лише арматуру і макети зброї – справжньої не було. Першу зброю здобували в боях, як, до речі, й зараз. Потім були вишколи, фронт. А 17 липня 2014 року по ДУК Правий сектор було видано перший наказ – цей день і став датою створення Добровольчого українського корпусу, - розповідає керівник обласного осередку. 

Про Україну й геополітику

НВР ПС сповідує ідеологію українського націоналізму, а головними завданнями руху, як пише сайт організації, є «звільнення України з-під зовнішньої кремлівської та внутрішньої кланово-олігархічної окупації». Юрій Лихота має ширше тлумачення: 

- Якщо хтось думає, що наші вороги лише десь на сході, а всередині країни – це олігархи, то він помиляється. На Заході нас теж не люблять. Бо їм не потрібна сильна Україна, їм потрібна ось ця прокладка, яка захищає західний світ від російських терористів. Тому ми не керуємося якимись геополітичними інтересами, ми боронимо, насамперед, власну землю. І тільки сильна Україна має право на життя, тільки з сильною Україною світ буде рахуватися.

До речі, програмні засади руху передбачають позаблоковий статус держави (Україна союзник, але не член НАТО) і її політико-економічну самодостатність на європейському континенті (євроінтеграція без вступу до ЄС, оскільки вступ, на думку ПС, призведе до «цілковитого неоколоніального поневолення та національної деградації» України).

Про місце добровольців на фронті

За даними сайту організації, Добровольчий український корпус складається з «Головного Штабу Корпусу, бойових підрозділів, резервних підрозділів, оперативних підрозділів, навчальних центрів, місцевих тренувальних баз, а також інших допоміжних структур».

- Фактично зараз ДУК ПС є єдиним добровольчим підрозділом у зоні ООС, - пояснює Юрій Лихота. - Мене питають, а на яких підставах ми воюємо? Адже ДУК напряму не підпорядковується жодній офіційній структурі - ні ЗСУ, ні Нацгвардії, ні СБУ. Це так, одначе, на фронті немає ніякої самодіяльності. І свої дії ми координуємо з командуванням ООС, із комбригами. Ще раз кажу: ми не партизани… Зброя наша практично вся здобута в бою. Це теж не казка. Якби ми порушували закон, ми б уже відповідали в суді. До того ж є стаття Конституції, яка безпосередньо вказує, що це не просто бажання, а обов’язок кожного громадянина - захищати свою країну… 

Чимало добровольчих підрозділів свого часу увійшли до складу ЗСУ й фактично розчинилися там. Чому ми цього не зробили – попри вмовляння й тиск з боку держави? Ми не хотіли собі такої долі, бо розуміли, що в ЗСУ не все гаразд із командуванням, дисципліною і мотивацією… 

І ми не помилилися. У нас всі підрозділи злагоджені, відпрацьована система ротацій. Ми маємо власну медичну службу, яка вивозить поранених хлопців з передка. В ЗСУ часом для цього бракує машини або палива. У нас усе є. І немає різниці, кого ми маємо рятувати – своїх побратимів чи бійців ЗСУ. Це все працює… Окрім бойових одиниць ми маємо в кожній області резервні сотні, які проводять вишколи, мобілізацію. На відміну від ЗСУ у нас немає контракту, нам ніхто не платить, але ми вмотивовані і нам допомагає вся країна. А це дуже важливо. 

Про стосунки із ЗСУ 

Гості з Харкова кажуть: за 7 років війни Збройні Сили України прийшли до тями, вдосконалилися технічно й загартувалися в боях. Однак в армії і досі зберігається стара система управління, традиції радянської бюрократії й корупція.

 Юрій Лихота: 

- Так, сьогодні в ЗСУ приходять багато вмотивованих людей. Але не секрет, що на фронті серед армійців не все гаразд із дисципліною. Скажімо, є п’янство. Буває, контрактників відпускають на вихідні, наприклад, у ППД (пункт постійної дислокації – авт.), щоб вони, відверто кажучи, набухалися. А потім хлопці задля уникнення покарання мусять платити командирам по 1000 грн. Це в ЗСУ. Щоправда, нічого такого я не можу сказати про зесеушників, з якими ми воюємо пліч-о-пліч. Жодного поганого слова про них.

Володимир Соболєвський: 

 - На жаль, усе не настільки добре з нашим тилом. Я спілкувався з воєнкомами в Харкові й області. Так от, кожному з них доведено план із набору контрактників – 45-50 на місяць. Якщо він цей план не виконає, йому прилетить догана чи ще гірше – людину звільнять через службову невідповідність. А тому кого воєнкоми набирають на контрактну службу? Правильно, того, хто приходить першим, фактично навмання, без урахування якостей і навичок. Усі ці люди йдуть у бойові підрозділи, і там командири хапаються за голову.

Як колишній боєць ЗСУ, скажу, що через шалену зарегульованість наші Збройні Сили звуть українською паперовою армією. Це поганий жарт, звісно. Але раніше я не міг уявити, щоб бойовий сержант-розвідник витрачав свій час на складання купи паперів… Навіть більше, у фронтових підрозділах нині існує практика, коли за невідкриття вогню у відповідь боєць отримує додатково 5 тис грн. Сидить мовчки на своїй позиції і ні на які обстріли не реагує. Просидів тихенько, і 5 тисяч йому до основної зарплатні пішло. І так триває останні 2 роки. В принципі, це почалося при Порошенкові, а Зеленський затвердив остаточно. А комбриг, якщо в нього на ділянці нічого такого не відбувається, отримує 27 тисяч надбавки. Я не вигадую...

Так, стосунки у нас із ЗСУ нормальні. Те, що у них відбувається… Ну, вони поставлені в такі умови. Але я скажу: я не підписував «мінські угоди», я на своїй рідній землі і маю право її захищати… 

Про дисципліну й вік добровольців 

Про тактику своїх дій на фронті очільники обласного осередку ДУК воліють не розповідати широкому загалу. Пояснюють: не хочуть зашкодити справі деокупації українських територій. Зазначають лише, що працюють у чіткій координації з армійськими підрозділами, виконують суто локальні й часто специфічні завдання, котрі подекуди не можуть дозволити собі Збройні Сили. 

- Недарма кажуть, і це не порожнє вихваляння, що там, де є ПС, там і ЗСУ нікуди не діваються, - говорить Юрій Лихота. - Якось спробували генерали витиснути нас із позицій, то зесеушники їм відповіли: мовляв, без «правосєків» вони теж не воюватимуть. Тож у нас із бійцями ЗСУ тісна взаємодія... У 2014 році, коли армія лише ставала на ноги, нам телефонували з підрозділів Збройних Сил і просили прислати їм на роту хоча двох «правосєків». Тобто, людей, які б своїм прикладом показували, як слід боротися з ворогом, які б надихали недостатньо мотивованих бійців ЗСУ. Сьогодні наші інструктори працюють із бійцями тероборони. Навіть більше, до нас інколи навіть спецназ приїжджає тренуватися. Бо маємо досвід – 7 років війни. Нас цінують.

Володимир Соболєвський: 

- Так, у підрозділу є своя зброя, але тільки трофейна, яку бійці здобули в бою. Іншої нам ніхто не видає. У нас є домовленість із ЗСУ: коли ми виїжджаємо працювати, то зброя є лише в нашого командира, всі інші вирушають голіруч. У нас є міномети, ПКМ (кулемет Калашникова модернізований – авт.), АГС (автоматичний гранатомет – авт.), ще дещо… Завдяки підтримці громад, волонтерів маємо певні кошти і знаряддя, в нашому розпорядженні є безпілотники. Від громадського руху Армія SOS отримали планшети.

Дещо про наш підрозділ. Маємо власну базу, деякі бійці живуть там постійно. Багато побратимів воюють у лавах ДУК із 2014 року. Є не лише хлопці, а й дівчата. Дисципліна в підрозділі така, що на його тлі найкращі частини Нацгвардії здаються анархістами. Друг Да Вінчі (Дмитро Коцюбайло – командир 1-ї Окремої штурмової роти ДУК – авт.) встановив жорсткі правила: за будь які дисциплінарні порушення людей виганяють із підрозділу без права повернення. Попри всі їхні минулі заслуги. Про сухий закон немає сенсу говорити – поодиноких випивох одразу караємо. Фактично у нас бойовий орден. Тому для мене особисто це щастя - бути серед справжніх. 

У нас є бійці, яким по 70 років, і ні в які ЗСУ їх уже не візьмуть. Є люди, які не можуть іти до лав ЗСУ на тривалий час. А в нас ротація триває від 1 до 3 місяців. У разі форм мажорних обставин боєць ДУК може поїхати додому навіть раніше встановленого терміну. На базі регулярно проводяться вишколи, ми увесь час готуємося…

В наших лавах воює випускник Суворівського училища. Його ні в яких військкоматах не брали до армії. Він прийшов до нас, сказав, що хоче захищати Україну. І досі воює - досвідчений аеророзвідник… Є в нас хлопець із Волині, студент-першокурсник, вчиться у виші на філолога, зараз перебуває в академвідпустці. За півтора місяці він опанував міномет і вже показав блискучі результати на практиці. На 14 березня, День добровольця, отримав державну нагороду.

Загалом, за словами очільників осередку, через ДУК пройшло понад 10 тисяч бійців. Упродовж війни 120 добровольців «Правого сектора» загинули, багато зазнали кримінальних переслідувань (як от Сашко Білий, Лісник). До речі, якщо добровольці ДУК отримують повістку із військкомату, вони одразу йдуть служити до армії, говорять лідери руху. Закон порушувати не можна. Щоправда, нарікають спікери, військкомати не завжди хочуть мати справу з незручними й самодостатніми «правосєками», а тому система мобілізації в Україні де-факто не налаштована на повноцінний захист держави. 

Про ворогів на фронті і в тилу і про союзників

- По той бік фронту нам протистоять російські військові фахівці, - відповідає на одне із запитань аудиторії Володимир Соболєвський. – І я б не радив робити з них ідіотів - це достатньо підготовлені спеціалісти… Росіяни називають Донбас пісочницею. Сюди вони приїжджають погратися. Завозять молодь, аби та отримала практичний досвід війни перед відправкою в більш гарячі точки світу, наприклад, Сирію…

Недарма Росія, починаючи з 1990 року, бере участь у всіх локальних конфліктах – завдяки цьому вона підтримує боєздатність своїх підрозділів. Адже відомо: армія, котра увесь час сидить в окопах і проїдає гроші, які для неї заробляє тил, втрачає ефективність. І для країни це шлях у небуття. Птах живе в польоті, а армія - допоки воює. Водночас, якими б підготовленими не були росіяни, вони не мають тієї мотивації, того духу, які є в нас – у добровольців, насамперед…

Ще одне скажу: якщо ми не зможемо завершити цю війну, в тих окопах сидітимуть наші діти, якщо вони не закінчать, будуть сидіти наші онуки. Я не бажаю нікому такої спадщини. Тому що є відповідальність перед людьми, але є відповідальність перед Богом. Цьому конфлікту сотні років – поміж росіянами й українцями. Просто зараз він увійшов у таку гарячу фазу… 

Юрій Лихота: 

- Так, треба розуміти, що війна триває, війна не закінчилася. Не обов’язково, щоб усі зривалися й бігли на фронт. Кожен має працювати на своєму місці і робити все можливе для перемоги. Хтось банку огірків передав, хтось якусь копійчину, хтось просто розповсюдив у мережі інформацію про нас – це вже внесок у спільну справу. Спільну боротьбу.

Сповідуючи ідеологію українського націоналізму, у НВР ПС вважають, що Україна й досі перебуває під владою окупантів – зовнішніх і внутрішніх. До останніх вони відносять представників олігархічних еліт у владі. Сюди ж зараховують і багатьох військових чиновників, які, на думку членів ПС, лише імітують свій патріотизм заради власної вигоди.

Зі слів спікерів, рух «Правий сектор» має сьогодні й чимало союзників – зокрема, серед політичних сил це партії «Свобода», «Нацкорпус», серед громадських – деякі братні рухи, а також Харківська обласна Спілка ветеранів АТО, у військовому середовищі – насамперед, батальйон «Айдар», що перебуває у складі ЗСУ. 

Про Яроша та інформаційний вакуум 

- Найчастіше, про що нас питають люди, це куди подівся Дмитро Ярош? – усміхається Юрій Лихота. – Дякую, що свій інтерес ви адресуєте нам, а не послуговуєтеся чутками. Якщо коротко, то очільник «Правого сектору» вже не є провідником нашого національно-визвольного руху. Восени 2015 року між ним і проводом виникли розбіжності у поглядах на тактику майбутньої боротьби, зрештою він склав із себе повноваження лідера. Відтоді НВР керується колективним органом - проводом, де всі рішення приймаються цілковитим консенсусом. Дмитро Ярош, який на той час був депутатом Верховної Ради, започаткував інший громадсько-політичний рух, а в грудні 2015 року створив на базі двох батальйонів ДУК Добровольчу українську армію.

Ми заважаємо режиму внутрішньої окупації, тому він усіляко намагається нас маргіналізувати в очах суспільства. Правдиву інформацію про «Правий сектор» провідні медіа замовчують, або подають однобоко. Наші фейсбук-сторінки регулярно піддаються атакам і зламам. Тож люди часто дивуються, коли дізнаються, що ПС досі існує, а на фронті діє його бойовий підрозділ - ДУК. Нагадаю, що ми не маємо державної підтримки. Лише буквально рік тому ми разом із волонтерами, депутатами, громадськими діячами й усіма небайдужими людьми домоглися від держави, аби вона визнала за добровольцями ДУК право на отримання статусу учасників бойових дій. А дехто з наших хлопців вже має державні нагороди за проведення бойових операцій.

Ще раз скажу: ми готові відповідати за всі свої вчинки - нам це не страшно. Було б дуже боляче, якби люди перестали нас підтримувати, це був би кінець України. Так воно і є. Тому розповідайте людям про нас, питайте нас, якщо хочете довідатися більше. І знайте, що ми боремося не за себе - ми боремося за всіх нас, за всю нашу землю…

Володимир Соболєвський:

- Я додам те, що не сказав друг «Дримба». Коли гине хтось із наших побратимів, його родина не отримує ніякої компенсації, навіть якщо факт участі його в бойових діях встановлено. Ніякої компенсації. Сама організація влаштовує похорон за свої кошти й кошти волонтерів. Але це свідомий вибір, тому в наших лавах воюють найкращі… Добровольчий Український Корпус – це народна організація, куди може прийти кожен. І не обов’язково тримати зброю в руках. Хоча б молитвою підтримати, бо для нас це дуже важливо. 

Як долучитися до ДУК ПС і молодіжного руху

Під час зустрічі з’ясувалося, що нині в лавах ДУК перебуває і двоє мешканців Лозівської громади. Дехто з аудиторії цікавився, як сторонній людині поїхати на ротацію в бойовий добровольчій підрозділ. За словами Володимира Соболєвського, формально все не так складно – потрібні бажання й відповідна заява на ім’я командира резервної сотні. Але пропуск на фронт дають після ретельної перевірки особи новачка. 

- Перевірка може тривати 2 дні, а може й півроку. Чому так? Уявіть ситуацію: якийсь любитель «руского міра» вдає із себе українського патріота, потрапляє на передову, заходить уночі до хлопців, котрі сплять, дістає автомат і розстрілює увесь підрозділ. Якщо ми не будемо займатися своє безпекою, наш шлях буде дуже коротким. Тому перевірка має бути обов’язково. До того ж, щоб ви знали, будь-яка людина протягом останніх десяти років має свій інформаційний слід. І цей слід наші безпекарі розмотують дуже швидко. Якщо є сумніви – людині одразу кажуть «Ні», - пояснює керівник штабу 15-ї резервної сотні ДУК «Правий сектор».

Ще один гість – голова «Правої молоді» Богдан Дорошенков – познайомив лозівчан зі структурою і завданнями молодіжної організації ПС. Зазначив, що до її лав приймають юнаків і дівчат віком від 16 років. Вони проходять регулярні вишколи, отримують ідеологічну підготовку, опановують знання з історії, юриспруденції, вчаться надавати першу медичну допомогу тощо. Навички закріплюють під час відпочинку в літніх таборах. За словами спікера, в Україні осередки «молодіжки» ПС діють у 13 областях.

На завершення зустрічі в храмі Преображенської парафії УГКЦ представники Харківського осередку НВР ПС показали лозівчанам 15-хвилинний фільм про становлення руху «Правий сектор» та його добровольців на фронті.

Олександр Шульга для tv-news.dp.ua

До речі 

До 7 річниці створення Добровольчого українського корпусу, 27 липня, інтернет-видання «Цензор.Нет» підготувало інтерв’ю з командиром ДУК ПС Андрієм Стемпіцьким.