На власні очі

Едуард Цикало приїхав до Лозової з Первомайська разом із сином Артемом Хрест «Героям України», що вже 27 років височіє у парку Перемоги в Лозовій, є знаковим місцем для багатьох патріотів. І не лише місцевих. 14 жовтня тут із нагоди Дня захисника України і Свята Покрови Пресвятої Богородиці зібралися ветерани новітньої російсько-української війни, громадські активісти.

Здається, ще недавно таке годі було уявити! Щоб на місці, яке лозівські комуністи впродовж десятиліть вважали чи не головною своєю «скрєпою» і цинічно його експлуатували, одного дня з ` явилися два священики – греко-католицький і православний український (Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ). А неподалік вишикувались українські патріоти у військових одностроях і з червоно-чорними прапорами.

У Лозовій частина ветеранів російсько-української війни бойкотувала участь в офіційних заходах на честь Дня міста, запланованих на 16 вересня. Цього дня, але кількома годинами раніше, активісти окремо від представників влади вшанували пам'ять своїх земляків, полеглих за рідну землю в роки Другої Світової війни і під час російської агресії на Донбасі.

У Лозовій на Харківщині земляки й побратими вшанували пам'ять полеглого в бою під Донецьком 4 роки тому Героя України 31-річного Олександра Лавренка. Місцем жалобної акції стало центральне кладовище, де похований український танкіст.

Два роки тому в Павлограді сталася пригода, відео якої розтиражували не лише українські ЗМІ, а й кремлівські пропагандистські ресурси. Під час громадських слухань щодо перейменування невеличкого провулку Чкалова на честь загиблого героя АТО Андрія Михайленка один з учасників обговорення назвав війну на сході України «громадянською», за що отримав хук у щелепу від свого опонента – ветерана цієї війни.

Мешканка Юр’ївщини пережила розкуркулення, голод і чужину, заробила у колгоспі трудодні і отримала на старість крихітну пенсію Прямуючи електричкою повз Вербуватівку, що на Юр`ївщині, завжди милуюся широкою долиною поза селом і кількома хатками, котрі притислися до пагорбів на протилежному її боці. Одного разу я таки завітав до того куточка – на гостини до старенької жінки з цікавою долею. Було це влітку 2013 року...

Влітку 2014 року в небі над Луганськом загинув 24-річний десантник із Павлограда Денис Каменєв. Він був на борту військово-транспортного літака ЗСУ «ІЛ-76», збитого терористами. Ніч 14 червня стала останньою для 49 бійців і членів екіпажу літака.  Увечері, за кілька годин до трагедії, Денис зателефонував додому: «Мамо, ми на літаку полетимо, а я ж ніколи в житті не літав!» 

Вивезена на примусові роботи до Німеччини під час Другої Світової війни українська дівчина стала улюбленою нянею чужим дітям Навесні 2010 року мені пощастило познайомитись із жінкою, чия доля, напевне, могла б стати сюжетом драматичного роману чи художнього фільму. Настільки багато я побачив у ній зворушливої й водночас неплакатної правди. Звати цю людину – Марія Свиридівна Сафронова, вона – колишня острабайтерка Третього рейху. На час нашої зустрічі їй виповнилося 86 років. Нині вона вже перебуває в іншому світі...

Ганна і Федір, середина 1950-х Минуло вже понад 10 років відтоді, як я познайомився з подружжям українських патріотів - колишніх в’язнів сталінського режиму. Свого часу їхні зв’язки з УПА коштували їм довгих років таборів і заслання. Але саме на чужині вони зустріли одне одного і побралися. Це родина Росоловських. Його звати Федір Іванович, її – Ганна Василівна. На жаль, сьогодні героїв цієї історії вже немає з нами.

У понеділок, 7 травня, Павлоградський міськрайонний суд слухатиме справу громадянина Бразилії Рафаеля Маркуса Лусваргхі, якого прокуратура обвинувачує в участі у незаконних збройних формуваннях та терористичній організації. Про це стало відомо з повідомлення у Фейсбук від 5 травня пресс-служби міськрайонного суду.

Krystyna Trzesnievska, 13-річна польська дівчинка, яка загинула в таборі смерті Аушвіц-Біркенау Незабаром, 11 квітня, світ вшановуватиме жертв нацистських концтаборів. Цікаво, чи проводитиме він паралелі між політикою Третього Рейху і сучасною Росією, де сьогодні існує понад півсотні  організацій з відверто нацистською ідеологією і де державний керманич безсоромно  шантажує світ ядерною війною? Питання поки риторичне.  Втім, перші ластівки прозріння на Заході вже є: нещодавно міністр закордонних справ Великої Британії Борис Джонсон  порівняв  пропагандистські методи Гітлера з гібридними прийомами Путіна.

Німецький солдат, який дає хліб сироті російському хлопчику, 1942 рік. Фото  www.reddit.com Здавалося б, п ро історію Другої світової війни вже все роз казано. Однак деякі її епізоди і далі спливають у людській пам'яті. Ці спогади дуже суб'єктивні , а війна в них часто має несподіваний ракурс. Приміром, той, де окупант раптом виявляється не безжальним ворогом, а людиною , а твій сусід-українець несподівано стає садистом-перевертнем.

фото :  twitter.com/mikekomar (4 березня 2014 року,  Павло Ткаченко допомагає іншому бійцеві, якого в мережі називають Дмитром Табакаром, встановлювати український прапор на воротях КПП заблокованої частини) Рівно 4 роки тому, 27 лютого, російські спецпризначенці за допомогою БТР-ів спробували захопити летовище української військової частини А 4515  " Бельбек", що неподалік Севастополя. Після того майже місяць її блокували, погрожуючи штурмом. В один із цих днів світ облетіло фото, на якому два українських бійця встановлюють на воротях свого КПП державний синьо-жовтий прапор. На передньому плані – російський автоматник, чи то пак, «ввічлива людина», яка вартує біля заблокованої в/ч.  Одним із тих відчайдухів, які на очах в окупанта здійняли угору символ незламності українців, був виходець із Павлограда сержант Павло Ткаченко. Невдовзі про сміливий вчинок свого земляка дізналося і його рідне місто.

фото  https://galinfo.com.ua Біля витоків «Дня Радянської Армії» лежить більшовицький міф про неіснуючі перемоги Підстаркуватий чоловічок, якого я стрів на пероні павлоградського вокзалу, жалівся комусь телефоном: мовляв, досі на 23 лютого він мав законний привід перехилити чарку-другу, а тепер зась – не святкуємо ні «День Радянської Армії», ні «День Захисника Вітчизни». І сумно пожартував, що доведеться тримати паузу до 8 березня, яке поки що не скасували.

Кажуть, що сценарії справжнього кохання нам пишуть небеса. Понад десять років тому доля звела мене з дивовижною парою, мешканцями слобожанського села Катеринівка поблизу містечка Лозової - Антоніною Андріївною і Іваном Лук'яновичем. Їхні почуття спалахнули ще за часів далекої юності, а розквітли, коли обом минуло ледь не по вісім десятків років. Вони ніколи разом не ставали на весільний рушник і не одягали один одному на руки обручки. Натомість, мали свої сім ` ї. Сьогодні одного з цих світлих людей вже немає з нами. На жаль....

Розповідаючи про долі наших героїв, ми часто залишаємо поза увагою чимало цікавих епізодів. У деяких із них головними фігурантами стають не люди, а їхні речі - наприклад, сімейні реліквії. Так вийшло і з історією про остарбайтерку третього рейху Марію Парубець.

У Павлограді містяни увічнили пам'ять свого земляка - 24-річного Андрія Борисенко, українського десантника, який 20 грудня 2017 загинув від кулі ворожого снайпера під Авдіївка. 26 січня на будівлі школи №16, де навчався Андрій, і його рідному домі №12 на проспекті Шахтобудівників з'явилися меморіальні таблички.

Онука колишньої остарбайтерки розшукала в Німеччині вихованців своєї бабусі Справжню, невигадану історію людства важко затиснути у якісь шаблони – надто примхлива вона панянка. А все тому, що пишуть її не лише царедворні особи, а й «маленькі» люди. Своїми непомітними для офіційних хронікерів вчинками, особистими трагедіями і життєвими парадоксами. Якось мені переповіли про драматичну долю українки, котру в роки Другої світової війни примусово вивезли до Німеччини. На чужині дівчина гледіла дітей у родині однієї місцевої фрау. Десятиліття по тому, незадовго до смерті, колишня остарбайтерка несподівано зізналася: «Єдині у житті хвилини щастя і безтурботності я відчула, коли була там, у наших ворогів».

У себя на родине героиня этой истории рискует оказаться в руках кремлевских спецслужб. Без всякого преувеличения. Последние полгода она, подданная Российской Федерации, живет в Павлограде и вместе с другими волонтерами активно помогает украинской армии. В шутку или всерьез называет себя «бандеровкой». В столицу Западного Донбасса россиянку привела большая любовь. Ее избранник – бывший горняк, для которого знакомство с сибирячкой стало таким же поворотом в судьбе, как и для нее самой.

Павлоград провів в останню путь свого 15-го воїна. 20 грудня від кулі ворожого снайпера під Авдіївкою загинув 24-річний десантник Андрій Борисенко. У п’ятницю, 22 грудня, сотні земляків прийшли до його будинку, аби віддати останні почесті захисникові. Побратими бійця вже пообіцяли «відпрацювати» його вбивцю. Вони кажуть, що ця особа вже встановлена.