Перейти до основного вмісту

Комуністам і московській церкві таке й не снилося!


Здається, ще недавно таке годі було уявити! Щоб на місці, яке лозівські комуністи впродовж десятиліть вважали чи не головною своєю «скрєпою» і цинічно його експлуатували, одного дня з`явилися два священики – греко-католицький і православний український (Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ). А неподалік вишикувались українські патріоти у військових одностроях і з червоно-чорними прапорами.

Отже, локація на світлинах – Меморіал Слави у Лозовій, збудований ще за радянських часів. Фото зроблені 16 вересня 2018 року під час жалобного молебеню за полеглими лозівчанами – визволителями України часів Другої Світової війни і сучасними її оборонцями.



Тут у братській могилі поховані тіла 456 воїнів Радянської Армії, які загинули в боях з гітлерівціми за Лозову. Пам'ять про них місцева радянська еліта привласнила собі і перетворила на знаряддя ідеологічного впливу. Вже за часів Незалежності список головних дієвих осіб на жалобних мітингах біля Меморіалу Слави доповнили священники. Але тільки ті, які представляли УПЦ МП. І лише МП. Втім, інших донедавна у Лозовій і не було… Часи змінюються.












Олександр Шульга

Більше про події, відтворені на фото, читайте тут:




Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Як правильно клепати косу. Поради від сільського косаря з Чернігівщини (відео)

Не всі з нас мають бензокосу. Або ж у критично важливий момент вона несподівано глохне. Всяке трапляється. Тож порятунком у таких випадках може стати ручна коса, з якою ще наші пра-пра-прадіди виходили на косовицю. Як підготувати традиційний для селянина інструмент, знає герой цього відео.

Що варто знати про БЗВП. Враження новачка

Не секрет, що цивільна людина має купу стереотипів і упереджень щодо служби у війську. Одне з них стосується БЗВП – базової загальної військової підготовки. Буцімто, в навчальних центрах усюди панує армійщина, із вас там висмокчуть усі соки, але повноцінного бійця так і не зроблять. Наскільки то є правдою, ми спробували дізнатися у одного з новобранців 125 бригади.

Володимир Сторчаков. Бачити все на власні очі…

  Улюбленій професії він віддав 60 років життя, має безліч нагород і звань, одне з яких – звання «Заслуженого журналіста України» Якось у серпні 2011 року журналістський «десант» із Придніпров’я відвідав Луганщину. На одній із державних шахт гості спустилися в лаву, де серед щільного пилу й задухи гуркотів комбайн. Аби побачити, як він нарізає вугілля, медійникам довелося кількадесят метрів повзти навколішках. Від браку кисню й надлишку вологи у них, ще молодих і дужих, калатали серця. Для багатьох ця екскурсія стала іспитом на витривалість. Серед її учасників був і ветеран журналістського цеху Володимир Сторчаков. Йому минав 73-рік. На запитання, навіщо він піддав себе такому випробуванню, Володимир Олександрович відповів: «Я мусив це зробити». Справжній сенс цих слів я зрозумів лише згодом.