Літо 2024 року. Південний схід. Покинута хата одного з прифронтових сіл. Хлопці, які тут окопалися, натрапили на клунок зі старими книжками...
Отримати посилання
Facebook
X
Pinterest
Електронна пошта
Інші додатки
Місце зустрічі – «гайдамацький» хрест (фоторепортаж)
Отримати посилання
Facebook
X
Pinterest
Електронна пошта
Інші додатки
-
Едуард Цикало приїхав до Лозової з Первомайська разом із сином Артемом
Хрест «Героям України», що вже 27 років височіє у парку Перемоги в Лозовій,
є знаковим місцем для багатьох патріотів. І не лише місцевих. 14 жовтня тут із
нагоди Дня захисника України і Свята Покрови Пресвятої Богородиці зібралися
ветерани новітньої російсько-української війни, громадські активісти.
На учасників зустрічі чекали неформальне спілкування в
колі однодумців, частування кавою і чаєм із солодощами, смакування щойно
звареного у казані на вогнищі козацького куліша.
Лозівським волонтеркам є, про що поговорити
Окропом із казанка можна заправити чай або каву
Учасники свята чекають на козацький куліш, що його готує Костянтин Семитоцький
Золота осінь подарувала 14 жовтня теплу й сонячну днину
Окрім того всі мали нагоду здійснити
коротенький екскурс в нашу славну і трагічну минувшину, вшанувати пам`ять земляків,
полеглих у 20-у і на початку 21-го століть від рук московських окупантів. А наостанок
– урочисто виконати національний гімн.
Отець В`ячеслав Труш (Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ) розповів про патріотичний рух на Лозівщині, з якого виросли сучасні оборонці України і громадські активісти
Боротьба за Україну триває. Ветерани новітньої російсько-української війни вшановують пам`ять своїх полеглих земляків-героїв.
Зустрічі біля «гайдамацького» хреста – вже традиція для
тих лозівчан, котрим небайдужа Україна і українська Лозова, які розуміються на
історичних уроках і готові змінювати життя довкола себе. Одним із організаторів
акції стала міська Спілка учасників АТО.
До речі, цього дня активісти також
побували на центральному міському кладовищі – біля могил воїнів-лозівчан,
загиблих в останні роки на Донбасі (за 4 з лишком роки війни свої життя за
Україну віддали 13 мешканців Лозівщини). Міські урочистості з нагоди Дня захисника України відбулися в Лозовій двома днями раніше, а 14 жовтня на сцені
біля міського палацу культури виступали творчі колективи.
Гайдамацький хрест. Історична довідка
Нагадаємо,
що 20 листопада 1917 року (за новим стилем) було проголошено створення
Української Народної Республіки на правах автономії. Вже на початку грудня 1917
року війська Центральної Ради взяли під свій контроль Лозову. Тут розташувалися:
гайдамацький загін, вільні козаки, український полк та українська національна
сотня. Загальна чисельність їх складала близько 1500 осіб. За переказами,
приблизно 120 вояків були мешканцями Авилівки – однієї з найбідніших околиць
Лозової. Краєзнавці говорять, що основу українських частин, котрі захищали
Лозову, складали молодь і студенти. Вони мали погане обмундирування й були ледь
озброєні.
У
ніч з 13 на 14 грудня (за старим стилем) об!єднаний загін Миколи Руднєва у
складі московських, петроградських і харківських червоноармійців (усього десь
400-500 осіб) підійшов до міста. Як згадують сучасники, погода тоді була дуже
морозною. Спочатку більшовики відправили на станцію розвідників, але унеерівці
їх викрили. Тоді червоні почали обстрілювати позиції супротивника з гармати.
Після короткого, але запеклого бою, загони Руднєва захопили Лозову.
Українське
військо відступило у напрямку до Павлограда. 15 грудня вояки армії УНР,
сподіваючись на підкріплення, раптово атакували позиції ворога й вибили його з
Лозової. Червоні відійшли до Хлібного (околиця робітничого селища Панютине
неподалік Лозової). Там Микола Руднєв спромігся перегрупувати сили й оточити
українських вояків. У той же день, 15 грудня Лозова знов опинилася в руках
більшовиків.
За
переказами, що їх записав лозівський краєзнавець Бунякін, вбитих вояків ховали
на околиці міста – в Заячій балці. Могил не копали – трупи просто скидали у
сніг. Лише навесні тіла українських патріотів, чимало з яких були лозівчанами,
місцеві жителі перенесли до найближчих ям і рівчаків і там вже поховали, як
годиться. Країзнавці (зокрема, В`ячеслав Труш) говорять, що на сьогодні
встановлені прізвища лише 3 загиблих унеерівців із числа лозівчан – це Мовчан,
Горбатенко і Хмеленко. Однак імена більшості загиблих захисників УНР
залишаються невідомі.
Лозова, 2016 рік. День Незалежності
До
речі, щодо пам`ятного хреста, біля якого 14 жовтня відбулося вшанування героїв. Його історія теж
цікава. Вперше дубовий меморіальний знак «Героям України» громадські активісти
встановили на території міського парку в жовтні 1991 року. Після того, як
гайдамацький хрест неодноразово намагалися знищити невідомі вандали (спалювали,
топили у ставку), місцеві патріоти замінили його на металевий. Втім, ніхто з
них тоді не виявив ініціативи щодо офіційної реєстрації хреста як пам`ятного
знаку. Можливо невипадково кілька років по тому на його металевому «тілі» було
знайдено п`ять кульових (?) отворів. Власне, простреленою виявилась бляшана
табличка з написом «Героям України». Згодом і цей, «поранений» пам`ятний знак
безслідно зник.
Лозова, 2014 рік. День Незалежності
Новий
гайдамацький хрест, теж металевий, активісти встановили в лютому 2009 року за
ініціативи місцевого осередку ВО «Свобода». Та за якийсь час невідомі зрізали і
його. Патріоти в чергове хрест відновили, щоправда, металева табличка на ньому
знов довго не протрималася – зловмисники її «демонтували». Останнім часом активісти встановили замість таблички
пам’ятний камінь, частину якого «опоненти» відбили.
Дистанційна робота вдома під час карантину справила злий жарт із нашим хребтом. Особливо це торкнулося тих, хто й раніше не надто дружив із фізкультурою. Почастішали раптові простріли в спині, з'явилися головні болі, стали німіти руки або ноги. Виявилося, до цього можуть призвести не лише надмірні фізичні навантаження, але й наша малорухливість.
Кажуть, одного разу на Полтавщині, поблизу райцентру Шишаки, місцеві жителі натрапили у лісі на велетенського вужа. Його довжина сягала ледь не 2,5 м , а голова була, наче чоловіча долоня. Полюючи нещодавно з фотокамерою посеред чернігівських боліт, я теж мріяв знайти якогось унікального екземпляра.
Мандруючи Україною, вкотре пересвідчуюсь: ми мало знаємо свою домівку. У гонитві за іноземною екзотикою не помічаємо тих цікавинок, які є за два кроки від нас. Національний природний парк «Меотида», розташований на узбережжі Азовського моря неподалік Маріуполя, - одне з таких див. Останнім часом його трохи пошматувала війна, але первісної краси не знищила.
Коментарі
Дописати коментар