Нотатки з війни | Пі@@ри вітають іменинника 120-кою. Чуємо вихід, рахуємо секунди, фіксуємо приліт.
![Зображення](https://blogger.googleusercontent.com/img/b/R29vZ2xl/AVvXsEjqwY6t8P2TG9D-GFzHNVx0NXsf6nC3BFQ9gNAK01FLZ_mOLuvSSBl6NS4F-Ft2vM3QGD5aomcuLCgx5uBGN9EPUXMjEUbbgytSCVE4RbxICpmAP_71TS1xDug8qNHybiMhIcZ-XTeMcI-DiXp0mSq1q3tnRiN17uGWQtnmKn4nBSw-RUESd55A0QYj5AHb/w473-h300/signal-2024-06-30-170524_003.jpeg)
Як воно зустрічати свій 19-й день народження, коли кожна мить твого життя може стати останньою?
Сільською вулицею прямує немолода жінка. Поруч неї човгає хлопчина років восьми. Вочевидь, онук.
Зовсім неподалік чути гучний вихід мінометки. Селом котиться луна.
Обличчя дитини незворушне. Як і його бабусі. Бодай би здригнулися на мить. Але ні.
- Вони звиклі до цього, - пояснює мені згодом Шнапс - водій нашого підрозділу. - До того ж уміють розрізняти, де вихід, а де прильот. Хтось би інший з далекого тилу одразу б ліг на землю. А місцевих війна загартувала...
Олександр Шульга
Коментарі
Дописати коментар