неділя, 10 червня 2018 р.

«Мамо, я ж ніколи в житті не літав!» Пам`яті павлоградського десантника Дениса Каменєва


Влітку 2014 року в небі над Луганськом загинув 24-річний десантник із Павлограда Денис Каменєв. Він був на борту військово-транспортного літака ЗСУ «ІЛ-76», збитого терористами. Ніч 14 червня стала останньою для 49 бійців і членів екіпажу літака

Увечері, за кілька годин до трагедії, Денис повідомив їй телефоном: «Мамо, ми на літаку полетимо, а я ж ніколи в житті не літав!» Світлана розуміла, що йому дуже хочеться піднятися в небо. Засинала без хвилювання, бо знала: з ним усе буде добре. А вранці вже не могла йому додзвонитися. 14 червня для Світлани почався нескінчений жах...

Скільки разів вона згадувала ту їх останню розмову, скільки разів запитувала себе, чи могла вона запобігти загибелі єдиного сина?

У гімназії випускав стінгазету

Дениска ріс жвавим і допитливим хлопчиком. Шкільна наука давалася йому легко, найбільше з предметів він любив географію і математику. У Синельниковому, куди вони з родиною переїхали з Павлограда в 1997 році, у кмітливого учня виявився талант до віршування і малювання.

Його прізвище стало часто з'являтися на сторінках стінгазети гімназії, де він навчався, а потім і в місцевій пресі – «Сінельніковськіх вістях». До речі, за випуск стінгазети, яка звалася «Джерельце», відповідав теж Денис. «А ще йому дуже подобалася рибалка, - каже мама Світлана. - Причому, рибу він примудрявся ловити голими руками, без вудки. І раки - це теж було його хобі».

Свого часу бабуся Дениса тримала невелику пасіку - п'ять вуликів. Хлопчик охоче допомагав старшим доглядати за бджолами і навіть навчився самотужки качати мед. «Одного разу бджоли сильно його покусали, дитину навіть довелося додому на руках нести. Але все обійшлося. Дениса цей випадок нітрохи не злякав», - згадує мама.

Життя склалося так, що шкільне навчання син Світлани закінчував уже в Павлограді - в СШ №11. Відкритий і доброзичливий, Денис швидко завоював авторитет серед однокласників. А на випускному вечорі йому першому довірили танцювати зі своєю партнеркою вальс.

У змужнілого хлопця відкрилося ще одне захоплення, яке скоро переросло в справжню пристрасть - техніка й автомобілі. «Ще в 10-му класі він вступив на курси водіїв, успішно їх пройшов і отримав права категорії «В» і «С», - розповідає Світлана. - А в 2007 році, після школи, став студентом Харківського автодорожнього університету. Щоправда, навчання йому тоді довелося залишити». Студентську лаву хлопець змінив на спецівку вантажника, а потім і гірничу робу. Трудовою сім'єю для Дениса в 2008 році став колектив шахти імені Героїв Космосу.

На футбольному матчі затримав злодія

«Працьовитості йому ніколи не бракувало. Він уже з 14 років знав, як заробляють на хліб. Школярем під час літніх канікул влаштовувався вантажником на ринок. Ніде правди діти, жилося нам тоді непросто, моєї зарплати ледь вистачало на харчування та оплату квартири. Тому джинси собі Дениска придбав власним коштом. Але й потім, коли влаштувався на шахту, намагався під час відпустки знайти підробіток. Одного разу взяв у оренду машину і працював таксистом. А все для того, щоб купити своїй дівчині гарний подарунок», - згадує Світлана.

У 2008 році її сина призвали на строкову службу, хлопець одягнув форму солдата внутрішніх військ. Якось Денису і його товаришам по службі довелося стежити за правопорядком під час футбольного матчу, в якому зустрічалися збірні України та Англії (2009 рік, Дніпропетровськ). «Ми того вечора з подружкою сиділи біля телевізора, сподівалися побачити на екрані мого Дениса, - розповідає Світлана. – Здалося, впізнали, але потім зрозуміли, що помилилися. А Денис тоді відзначився - він затримав злочинця, який вкрав щось у англійського вболівальника. Сина нагородили медаллю «За зразкову службу» другого ступеня і дали дводенну відпустку».

Денис (на фото справа) із побратимами-десантниками
Після демобілізації Денис хотів було пов'язати своє життя з армією, проте мама вмовила сина повернутися на шахту. Все ж таки гірники більше заробляли, ніж військові. Рідне підприємство, звідки він вирушив на службу, охоче прийняло хлопця. Денис пройшов і отримав місце машиніста підземних установок на ділянці підземних робіт №1. Амбіційний молодий хлопець розраховував вступити до гірничого інституту.

У 2009 році доля звела Дениса з чарівною дівчиною Танею. Познайомилися вони, ще коли він носив солдатський кітель. У наш час молоді люди часто знаходять один одного в мережі Інтернет, ось і Таня з Денисом не стали винятком. Світлана каже, що її син був гарним хлопцем, багато дівчат задивлялися на нього. Однак він обрав Тетяну. «Вони були разом п'ять років, мріяли зіграти весілля, дуже хотіли дітей... Денис так про це мріяв... Але не судилося...» - каже його мама.

Три останні дні...

Війна, що прийшла до нас зі сходу навесні 2014 року, стала рубіконом для цілої країни і для 25-річного Дениса. 23 березня він отримав повістку до військкомату - не ховався, не просив відстрочки, не шукав поважної причини залишитися в тилу. Знову одягнув військову форму, цього разу - тільник і берет десантника 25-ї Дніпропетровської окремої повітряно-десантної бригади Збройних Сил України. Після обов'язкової підготовки на базі частини старший солдат Денис Каменєв рушив у зону АТО під Амвросіївку. Служив стрільцем-помічником гранатометника.

Окопне життя в степу, нестача найнеобхідніших речей та інші обставини фронтових буднів знайшли вразливе місце в організмі павлоградського шахтаря. Світлана розповідає, що одного разу її син захворів - настільки, що його довелося відправити в госпіталь. У червні, вже після лікування, Денис отримав триденну відпустку і помчав у Павлоград. Хто тоді міг припустити, що ці три дні будуть останніми в його житті?

Літак перед відправкою до Луганська
«Я була вдома, коли він приїхав, - каже Світлана. - Зварила йому суп, картопляне пюре, зробила відбивну - все, як він любить. Але він не став засиджуватися - сказав, що біжить до Тані. А потім подзвонив і запропонував мені одягти свій кращий наряд і відправитися з ними в Дніпропетровськ - на прогулянку. Немов відчував щось... » Батьки Тані зробили дітям подарунок - надали їм для поїздки свій автомобіль. Сідаючи за кермо, Денис не приховував захоплення - адже він так мріяв покататися на шикарній іномарці! Три дні пролетіли, мов одна мить. Світлана згадує, що ніколи раніше її син не виявляв стільки уваги, турботи і любові до неї, як в ці кілька діб.

Це наказ, а накази не обговорюються

Вранці 12 червня він виїхав зі своїм земляком і побратимом Тарасом Малишенко в частину. Розповідаючи про це, Світлана помітно хвилюється: «Наступного дня Денис зателефонував, сказав, що їх вишикували на плацу, видали зброю і ось-ось повезуть на аеродром в Дніпропетровськ. Куди будуть відправляти - не знає. Я дуже не хотіла, щоб він летів. Просила його сказати командирам, що він у мене один. Він заспокоював, казав, що все буде нормально, що летить ненадовго, що, врешті-решт, це наказ, а накази не обговорюються...»

Востаннє вони говорили між собою ввечері 13-го червня, за кілька годин до атаки терористів. Світлана пам'ятає кожне слово з цієї розмови. «Денис мені сказав, що вони вже на злітній смузі, що летіти будуть три Іл-76. Каже: «Мамо, ми на літаку полетимо, а я ж ніколи в житті не літав!» Так хотілося йому піднятися в небо. Я йому: «Синочок, я лягаю спати, а завтра вранці тобі подзвоню». Встала о 5-й ранку, стала дзвонити - абонент недоступний. Через годину набираю - і знову немає зв'язку. І так багато разів. Дзвонила з дому, з роботи, з вулиці...»

Залишки збитого ІЛ-76
Світлана втратила спокій. А тут ще ринок, товар, гроші... «В обід до мене зайшли покупці - сімейна пара. Кажуть: «Ви чули, що сьогодні сталося?» І розповідають, що вночі з Дніпропетровська відправили три військові літаки на Луганськ, один був збитий. Усередині мене все обірвалося, почалася істерика. Руки і ноги тремтять. Адже там же мій син! Покупці заспокоюють: може, він не в тому літаку був», - згадує мама бійця.

Невдовзі її страшні побоювання підтвердились. «Я працювала на двох роботах і після обіду приїхала на своє друге місце. Я навіть не звернула уваги на «Швидку», лікарів і військових. Дивлюся на напарницю - а у неї сльози. До мене вийшов лікар. Він і сказав, що Дениски більше немає...» - Світлана відвертається і плаче... Час минає. Але вона й досі не може оговтатися від того жаху, який пережила влітку 2014 року. Каже, що, можливо б, і поїхала з Павлограда до мами в Синельникове, та не може кинути сина. Адже Дениска її тут, і він у неї один.

P.S.

Разом з павлоградським хлопцем в ту червневу ніч загинули: 44-річний старший лейтенант Валерій Грабовий, 30-річний старший солдат Тарас Малишенко, 31-річний солдат Олександр Котов і 33-річний старший солдат Сергій Шостак. Загалом, із початку війни з російськими окупантами і їх найманцями своє життя віддали павлоградці: Андрій Абросімов, Віталій Курилович, Денис Каменєв, Андрій Колесник, Сергій Тофійчук, Андрій Михайленко, Олексій Жадан, Володимир Воронін, Володимир Милосердов, Олександр Близнюк, Олексій Давиденко, Петро Карташов, Михайло Добролета, Олексій Руфімський і Андрій Борисенко.


Довідка:

Збиття́ Іл-76 у Луга́нську - терористичний акт, вчинений терористами так званої «Луганської народної республіки» проти військових Збройних Сил України 14 червня 2014 року приблизно о 1 годині 10 хвилин ночі. Військово-транспортний літак Іл-76 25-ї військово-транспортної авіаційної бригади Повітряних Сил Збройних Сил України при посадці в аеропорту «Луганськ» був збитий з ПЗРК «Ігла». На борту літака перебувало 40 десантників 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади та 9 членів екіпажу. В результаті обстрілу усі вони загинули. Серед них і 5 вихідців Західного Донбасу (Денси Каменєв, Тарас Малишенко, Валерій Грабовий, ) Загибель усіх 49 військових, які перебували на борту збитого літака, стала найбільшою з початку антитерористичної операції і найбільшою одночасною втратою Збройних сил України за період її незалежності.

Олександр Шульга для tv-news.dp.ua


Остання публікація

У Павлограді змагалися сильні духом (відео)

У Павлограді понад 30 активних містян, які мають особливі потреби, виборювали переможні секунди й сантиметри під час традиційних змаг...

Найпопулярніше у блозі