Остання публікація

У Присамар'ї хочуть розвивати зелений туризм

Зображення
На Дніпропетровщині може з'явитися ще один туристичний маршрут. Його проект розробила  Миколаївська об'єднана територіальна громада Петропавлівського району. Гостям тут пропонуватимуть культурну автентику, неповторні краєвиди й купу інших цікавинок.

У Павлограді вшанували героїв Крут і всіх полеглих захисників України (фото й відео)


Павлоград на офіційному рівні вшанував пам`ять полеглих століття тому крутянців, а разом із ними усіх захисників України, котрі в різні часи віддали і нині віддають свої життя за Батьківщину. Опівдні 29 січня на Алеї Слави відбувся жалобний мітинг за участю представників міської влади, школярів і студентів, активістів громадських рухів.

Учасники акції поклали квіти до меморіалу борцям за Україну, а також пам`ятного знаку і стенду, присвячених павлоградцям, котрі загинули вже під час нинішньої війни з Росією.











Російська орда рушила на Київ (історичний контекст)

У ці дні українські історики не втомлюються нагадувати про уроки трагічних подій під Крутами в січні 1918 року. Адже нинішня агресія Росії стосовно України багато в чому перегукується з тим, що відбувалося на українських землях 100 років тому. Один із таких трагічних епізодів стався 29 січня 1918 року під Крутами. Тоді недооцінка сил противника Центральною Радою призвела до загибелі десятків безвусих захисників УНР. 

За історичними мірками, відтоді минуло не так багато часу, проте дослідники висувають різні версії подій січня 1918 року. Одні порівнюють вчинок наших студентів із подвигом 300 спартанців, які загинули в стародавні віки, захищаючи Грецію від персів. Інші говорять про політичне підґрунтя подальшої героїзації українських юнаків. Мовляв, у тому бою свої життя віддали сини багатьох видатних діячів Української Народної Республіки.

Нагадаємо, з грудня 1917 року відносини між більшовицькою Росією та Центральною Радою дійшли межі загострення. Ленін і Троцький вирішиши покарати «українських буржуазних націоналістів». У січні 1918 року частини Червоної Армії, практично без опору, почали наступ на територію УНР. Частина з них рушила шляхом на Бахмач, Ніжин у напрямку Київа. Поблизу залізничній станції Крути (Чернігівська область) червоноармійців 29 січня зустрів невеликий загін київських студентів, юнкерів і добровольців. Цифри, якими оперують дослідники, досить суперечливі. Так, за одними даними, більшовицькі частини налічували дві тисячі осіб, за іншими - до шести тисяч. Ці загони становили балтійські моряки, петербурзькі, московські і тверські червоноармійці, а також 25-й і 60-й Сибірські стрілецькі полки, спеціально зняті із Західного фронту. Керував ними полковник Михайло Муравйов.

Сили захисників УНР були приблизно вдесятеро меншими (якщо виходити з того, що більшовиків було до шести тисяч). Їхній загін, за найбільш поширеною версією, складався з 250 юнкерів і офіцерів першої Української військової школи ім. Богдана Хмельницького, 118 студентів та гімназистів університету Святого Володимира, Українського Народного університету і другої Української Кирило-Мефодіївської гімназії, а також - близько 60 офіцерів і добровольців. Командував юнкерами і гімназистами сотник Аверкій Гончаренко. Хто і в якому порядку ухвалював рішення про відправку на передову студентської сотні, яка створювалася лише для захисту Центральної Ради в Києві, досі невідомо, кажуть історики. Є лише дані, що наказ був отриманий "від командного складу першої військової школи".

Гімназист заспівав гімн

Як згадує А. Гончаренко, напередодні бою на станції Крути йому зателефонував Михайло Муравйов: «Приготуватися до зустрічі переможної Червоної Армії, приготувати обід. Хибні уявлення юнкерів прощаю, а офіцерів все одно розстріляю». Аверкій Гончаренко відповів, що до зустрічі все готове. Коли до станції наблизилася колона балтійських матросів, студенти відкрили вогонь. Це приголомшило більшовиків, але не зупинило. Після декількох годин оборони студенти відступили. Чимало істориків наводять слова свого колеги Дмитра Дорошенка, сучасника тих подій: «Більшість перед цим не тримало в руках гвинтівки... Попереду були «українізовані» офіцери, які грали в карти і пиячили в своєму вагоні, тоді як ворог був уже зовсім близько, насідав на станцію Крути. Побачивши це, офіцери гаркнули машиністу, щоб він рушав на Київ, і втекли, навіть не попередивши своїх солдатів. І ті, хто встиг на ходу наздогнати потяг, рятувалися ..»

Частина студентів загинула під час відступу, інші потрапили в полон і були розстріляна. При цьому, одні історики стверджують, що кількість загиблих сягала 300 душ. Інші кажуть про 11 або ж про 18 полеглих у бою і 30 розстріляних полонених. За останніми даними, загальні втрати під Крутами з українського боку становили приблизно 70 осіб. Хоча і ці цифри не остаточні. Розлючені власними втратами (приблизно 300 осіб) червоноармійці довго знущалися над полоненими студентами і юнкерами, кололи їх багнетами, а після розстріляли. Історики наводять спогади селян: нібито перед розстрілом один гімназист, можливо, учень сьомого класу Григорій Пипський заспівав «Ще не вмерла України...» Пісню підхопили і інші юнаки...

Ганебна пляма Центральної Ради

Студентів поховали на Аскольдовій могилі. У 1934-му цей цвинтар на схилах Дніпра зрівняли з землею, а на його місці облаштували парк. Одразу після трагедії на адресу лідерів Центральної Ради залунала критика. Акцію називали непродуманою і непідготовленою. Влаштовуючи урочисте перепоховання загиблих, керівники Центральної Ради, очевидно, намагалися відвернути увагу від теми власної недбалості, що межувала зі злочином. Голова Ради Михайло Грушевський в цій ситуації досить вміло скористався ментальними рисами українців. У тому числі і їх умінням влаштовувати похорони!

Сучасні українські історики вважають, що хоч якими героїчними були дії захисників невеликої залізничної станції, вони, врешті-решт, не мали жодного шансу на успіх, тим більше - на перелом загальної ситуації на фронті. І вина тут у великій мірі лежить на Центральній Раді. «Пишатися нічим - це ганебна пляма Центральної Ради. Не можна дітей під кулі підставляти», - так оцінює трагедію під Крутами історик Юрій Шаповал. Його колега Олександр Палій вважає, що «подвиг гімназистів великий - молодики усвідомлено віддали свої життя за Незалежність України, але це - трагедія в історії українського народу».

Олександр Шульга, при підготовці матеріалу автор спирався на публікації: Бій під Крутами: відомі й невідомі сторінки та «І справжні, не фальшиві фарби»? Круты: попытка исторической интерпретации


........................................................................


Спочатку Лозова, а потім Крути


Крути - не єдиний приклад героїзму українців, які постали на початку 20 століття на захист свого села, міста, країни. «На власні очі» вже писали про події грудня 1917 року в Лозовій на Харківщині, маловідомі навіть її сучасним мешканцям. Нагадаємо, саме на початку грудня 1917 року війська Центральної Ради взяли під свій контроль це невеличке на той час місто. 

У Лозовій розташувалися: гайдамацький загін, вільні козаки, український полк і українська національна сотня - загальною чисельністю близько 1500 чоловік, включаючи місцевих жителів. Краєзнавці кажуть, що основу українських частин становили молодь і студенти. Вони мали погане обмундирування і були ледь озброєні. У ніч з 13 на 14 грудня об'єднаний загін Миколи Руднєва в складі московських, петербурзьких та харківських червоноармійців (всього десь 400-500 чоловік) підійшов до міста. Спочатку більшовики вислали на станцію розвідників, а потім стали обстрілювати українські позиції з гармати. Дослідники відзначають, що в той період успіх бою часто залежав від наявності бронепоїзда і кінноти. Загін Руднєва захопив місто. Українське військо відступило в напрямку Павлограда.


Але вже 15 грудня унеерівці, сподіваючись на підкріплення, раптово атакували позиції ворога і вибили його з Лозової. Червоні відійшли до Хлібного (сусідній хутір). Там Микола Руднєв зміг перегрупувати сили і оточити українських бійців. Того ж дня, 15 грудня, Лозова знову опинилася в руках більшовиків. За розповідями, які записав лозівській краєзнавець Бунякін, убитих гайдамаків ховали на околиці міста - в Заячій балці. Могил не копали - трупи просто скидали в сніг. Лише навесні тіла українських патріотів, багато з яких були лозовчанами, місцеві жителі перенесли до найближчих ям і ровів і вже там поховали, як годиться. Країзнавці (зокрема, Вя`чеслав Труш) говорять, що на сьогодні встановлені прізвища лише 3 загиблих унеерівців із числа лозівчан – це Мовчан, Горбатенко і Хмеленко. Однак імена більшості загиблих захисників УНР залишаються невідомі.

Олександр Шульга

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Хроніки ковідного стаціонару. Зі щоденника пацієнта

Лікар-ортопед Костянтин Кравченко: «За своє здоров'я варто боротися»

Шлюбний клубок, жовті вушка і гіпнотичний погляд. Що треба знати про вужів (відео)?