На власні очі

Krystyna Trzesnievska, 13-річна польська дівчинка, яка загинула в таборі смерті Аушвіц-Біркенау Незабаром, 11 квітня, світ вшановуватиме жертв нацистських концтаборів. Цікаво, чи проводитиме він паралелі між політикою Третього Рейху і сучасною Росією, де сьогодні існує понад півсотні  організацій з відверто нацистською ідеологією і де державний керманич безсоромно  шантажує світ ядерною війною? Питання поки риторичне.  Втім, перші ластівки прозріння на Заході вже є: нещодавно міністр закордонних справ Великої Британії Борис Джонсон  порівняв  пропагандистські методи Гітлера з гібридними прийомами Путіна.

Німецький солдат, який дає хліб сироті російському хлопчику, 1942 рік. Фото  www.reddit.com Здавалося б, п ро історію Другої світової війни вже все роз казано. Однак деякі її епізоди і далі спливають у людській пам'яті. Ці спогади дуже суб'єктивні , а війна в них часто має несподіваний ракурс. Приміром, той, де окупант раптом виявляється не безжальним ворогом, а людиною , а твій сусід-українець несподівано стає садистом-перевертнем.

фото  https://galinfo.com.ua Біля витоків «Дня Радянської Армії» лежить більшовицький міф про неіснуючі перемоги Підстаркуватий чоловічок, якого я стрів на пероні павлоградського вокзалу, жалівся комусь телефоном: мовляв, досі на 23 лютого він мав законний привід перехилити чарку-другу, а тепер зась – не святкуємо ні «День Радянської Армії», ні «День Захисника Вітчизни». І сумно пожартував, що доведеться тримати паузу до 8 березня, яке поки що не скасували.

Розповідаючи про долі наших героїв, ми часто залишаємо поза увагою чимало цікавих епізодів. У деяких із них головними фігурантами стають не люди, а їхні речі - наприклад, сімейні реліквії. Так вийшло і з історією про остарбайтерку третього рейху Марію Парубець.

Онука колишньої остарбайтерки розшукала в Німеччині вихованців своєї бабусі Справжню, невигадану історію людства важко затиснути у якісь шаблони – надто примхлива вона панянка. А все тому, що пишуть її не лише царедворні особи, а й «маленькі» люди. Своїми непомітними для офіційних хронікерів вчинками, особистими трагедіями і життєвими парадоксами. Якось мені переповіли про драматичну долю українки, котру в роки Другої світової війни примусово вивезли до Німеччини. На чужині дівчина гледіла дітей у родині однієї місцевої фрау. Десятиліття по тому, незадовго до смерті, колишня остарбайтерка несподівано зізналася: «Єдині у житті хвилини щастя і безтурботності я відчула, коли була там, у наших ворогів».

На жаль, Голодомор 1932-1933 років – це не лише наше трагічне минуле, а й нереалізоване сьогодення. Бо ми й досі, на підсвідомому рівні, переживаємо наслідки постгеноцидного синдрому, що вкорінився в кількох поколіннях українців через тотальне винищення мільйонів їхніх пращурів. Втім, дослідники теми сподіваються, що знання правди про минулі жахіття і час вилікують нашу національну свідомість.

Свого часу краєзнавці Західного Донбасу провели колосальну роботу - вони записали спогади чималої кількості земляків, які пережили Голодомор 1932-1933 років. Незважаючи на свою суб'єктивність ці свідчення стали яскравою ілюстрацією до тих даних, які встигли назбирати і проаналізувати професійні історики.

Ті, хто вбачає в темі Голодомору спробу заплямувати давні "братерські" стосунки України і Росії, закликають не вірити суб'єктивним свідченнями очевидців трагедії 1932-1933 років. Мовляв, людей похилого віку підводить пам'ять, вони схильні фантазувати. У книзі Б. Іванченка "Викорінення" наведено документ, автора якого навряд чи можна звинуватити в будь-яких перебільшеннях і викривленнях. Текст подано мовою оригіналу.

Павлоградс ькі краєзнавці зібрали безліч свідчень жахів Голодомору 1932-1933 років. Ось лише деякі з цих фактів Межіречани із жахом згадують, як міліція відвозила родину людоїдів*** - чоловіка і дружину. Коли їх везли разом і з розчленованим законсервованим у банки тілом, деякі односельці бігли за возом і просили дати їм цього м'яса... За розповідями жителів Богданівки Анни Кутен і Любові Карпенко, під час Голодомору в дитячому притулку, що розташовувався в селі, протягом одного дня померло 16 дітей. У ночі їх повантажили на воза і в ідвезли на цвинтар. Викопали велику яму, притрусили її соломою і скинули туди тіла...

У Лозовій на місці зруйнованого в радянські часи половецького кургану частіше , ніж будь-де в місті, стаються самогубства. Можливо, це помста стародавніх кочівників ? Коли на ваших очах людина позбавляє себе життя, вистрибуючи з вікна 8-го поверху, це не може не шокувати. Якщо вам кажуть, що вчора у вашому під'їзді знайшли молодого шибеника, у вас напевно виникне питання: «Чому він це зробив?» А ось кого і про що ви будете питати, коли дізнаєтеся, що весь цей час жили в епіцентрі подібних нещасть? Екстрасенсів, священиків, а може... істориків?

На Чернігівщині мешканці крихітного села створили власний краєзнавчий музей. Експонати до нього збирали по горищах і скринях. Музей ніде не зареєстрований, але селян це не засмучує. Вони кажуть, що хочуть зберегти у пам ` яті нащадків рідну історію.

В Україні підходить до завершення II Всеукраїнський конкурс «Неймовірні села України 2017». До списку 20 фіналістів потрапило і село Межиріч Павлоградського району. Нині на сайті www .AgroPortal . ua , який виступає партнером конкурсу, в режимі он-лайн до 16 серпня триває голосування за того чи іншого претендента на перемогу.

Журналіст і його приятель вирішили перевірити переказ давньої легенди У Кочережському лісі, там, де Самара зустрічається з Вовчою і де легко заблукати без провідника, і снувала колись криниця, а над нею стояв дубовий зруб. Подейкували , буцімто його встановив сам Устим Карм а люк, коли ховався тут зі своїми побратимами від переслідувачів.

У Придніпровї є г ігантська земляна споруда , яка й досі залишається загадкою для дослідників Ті, хто бодай один раз бачили Мавринс ь кий майдан і з висоти пташиного польоту, називають його загадковим рукотворним символом і порівнюють і з гігантським павуком. Він і справді схожий на волохат у комаху, бо має «тулуб» і «клешні». Можливо, комусь стане до вподоби інший варіант – клишоногий краб . Ось тільки призначення його і досі залишається таємницею для наукового світу. Як , власне, і його виникнення...

Про зимове полювання досі хто з письменницької братії не розповідав! Один лише славетний Остап Вишня чого вартий зі своїми мисливськими історіями. Але кожному бувальцю, у торбі якого побувала і хвостата, і крилата дичина, кортить похизуватись своєю байкою.

Речь идет о списке из 40 фамилий пособников гитлеровцев, которые были причастны к расстрелам павлоградских подпольщиков Павлоградские историки, похоже, раскопали сенсацию. Изучая государственные архивы, они установили фамилии 40 своих земляков, которые в годы второй мировой войны были причастны к казням местных подпольщиков и партизан. У некоторых членов павлоградского горисполкома, которые первыми услышали эту новость, она вызвала едва ли не переполох.

В Лозовой, на Харьковщине, под центральной площадью города, которая носит имя Ленина, вот уже почти 70 лет лежат останки нескольких сотен солдат и офицеров вермахта. Шестиметровый гранитный идол торжественно высится над ними.

Українська патріотка  пройшла тортури і сталінські табори. Але  до останнього дня залиш и лася оптимісткою Коли під час допиту слідчий розбив Марії голову і замахнувся ще раз, вона встигла подумати: "Краще б одразу вбив..." Два глибок і шрам и від тих ударів - на маківці і спині - залишилися у неї назавжди . Смерть їй, 23-річній "зрадниці Батьківщини" замінили таборами.

В 2009 году СБУ рассекретило архивы, касающиеся истории крестьянского восстания на Павлоградщине в апреле 1930 года «А головний їхній бандит утік за границю, бо мав там зв`язки , - кульгавый мужичок без имени-отчества и возраста кивнул кому-то у магазина, показал мне коричневые пеньки во рту и продолжил – Бач, який журналіст, а такого факту не знаєш! То попитай старих людей, мо, вони шо більше спомнять… »

До кривавого апогею лишалося два місяці. І ще живий був Сергій Нігоян… На цих світлинах – Майдан середини грудня 2013 року. Майже початок…