Перейти до основного вмісту

Павлоградські активісти звернулися в поліцію з приводу «прикордонного стовпа»


У Павлограді встановлення 26 травня на розі вулиць Дніпровська і Центральна «прикордонного» стовпа, що дуже нагадує «пограничный столб СССР», спричинило жорстку реакцію низки громадських активістів. Вже 5 червня представник ГО «Національні Дружини Павлограда» Юрій Малімонов подав до поліції заяву, у якій вказав, що новий знак суперечить законодавству про «декомунізацію».

Автор заяви просить правоохоронців відреагувати на факт, який, на його переконання, є порушенням Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки. «Можливо люди, що встановили стовп, які називають себе прикордонниками, не знають, що прикордонники охороняють кордон, а не стовпи? Або не мають відношення до прикордонної служби, оскільки об'єднання ветеранів - прикордонників засудили ці дії, про що маємо допис на сторінці у соцмережі?

Також вигляд чергового витвору це - гибрід! Оскільки має забарвлення як у кольори українського прапора, так і кольори, у які фарбували розмежувальні стовпи - прикордонний знак, у часи радянської окупації. Більш того, з 1939 року прикордонники входять до складу НКВС. Не треба пояснювати, що агітація подібного виду заборонена Законом. Тому я написав заяву до національної поліції, яка зареєстрована. У заяві я пропоную демонтувати стовп, замінивши його на більш адекватний знак, що не порушує Закон», - написав на своїй сторінці у Фейсбук Юрій Малімонов. Дещо раніше активіст зазначив: «Я сподіваюсь, що у влади вистачить розуму САМОСТІЙНО демонтувати цей «стовп роздора», встановлений за сприяння антиукраїнських сил». Також, за словами Ю. Малімонова, його позицію поділяють й інші активісти ГО «Національні Дружини Павлограда».



Нагадаємо, 28 травня павлоградські ветерани-прикордонники урочисто відзначили встановлене ще за СРСР свято – День прикордонника. Під звуки духового оркестру вони пройшли вулицею Центральною до пам’ятника Жозефу Котіну на розі з вулицею Дніпровською і урочисто відкрили встановлений двома днями раніше «прикордонний стовп». За задумом організаторів, надалі тут має стояти пам’ятник прикордонникам. Новий знак розфарбований у жовто-блакитний та зелено-червоний кольори (кольори часів Радянського Союзу). Встановлення «стовпа» викликало неоднозначну реакцію у павлоградців - активних дописувачів соцмереж. Одні, як і Юрій Малімонов, розцінили цей факт, як спробу гібридного реваншу промосковських сил. Інші, серед яких є й ветерани АТО, закликали  своїх опонентів не робити з мухи слона і з розумінням поставитись до десятилітніх традицій.

До речі

Червоно-зелена гама кольорів була притаманна не лише прикордонним стовпам СРСР. Їх точнісінькою копією є стовпи на кордонах сучасної Російської Федерації. За однією відмінністю – на радянських у якості герба були вінки з серпом і молотом, на нинішніх російських – двоголові орли.




Наша довідка:

30 квітня – День прикордонника України. День присвячений подіям кінця квітня 1918 року, коли слов'янська група окремої запорізької дивізії армії УНР під командуванням полковника Володимира Сікевича, звільнивши велику частину Донбасу, вийшла на міжнародно визнаний кордон УНР з Російською Радянською Республікою і Донською республікою.

Олександр Шульга для tv-news.dp.ua

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Як правильно клепати косу. Поради від сільського косаря з Чернігівщини (відео)

Не всі з нас мають бензокосу. Або ж у критично важливий момент вона несподівано глохне. Всяке трапляється. Тож порятунком у таких випадках може стати ручна коса, з якою ще наші пра-пра-прадіди виходили на косовицю. Як підготувати традиційний для селянина інструмент, знає герой цього відео.

Що варто знати про БЗВП. Враження новачка

Не секрет, що цивільна людина має купу стереотипів і упереджень щодо служби у війську. Одне з них стосується БЗВП – базової загальної військової підготовки. Буцімто, в навчальних центрах усюди панує армійщина, із вас там висмокчуть усі соки, але повноцінного бійця так і не зроблять. Наскільки то є правдою, ми спробували дізнатися у одного з новобранців 125 бригади.

Володимир Сторчаков. Бачити все на власні очі…

  Улюбленій професії він віддав 60 років життя, має безліч нагород і звань, одне з яких – звання «Заслуженого журналіста України» Якось у серпні 2011 року журналістський «десант» із Придніпров’я відвідав Луганщину. На одній із державних шахт гості спустилися в лаву, де серед щільного пилу й задухи гуркотів комбайн. Аби побачити, як він нарізає вугілля, медійникам довелося кількадесят метрів повзти навколішках. Від браку кисню й надлишку вологи у них, ще молодих і дужих, калатали серця. Для багатьох ця екскурсія стала іспитом на витривалість. Серед її учасників був і ветеран журналістського цеху Володимир Сторчаков. Йому минав 73-рік. На запитання, навіщо він піддав себе такому випробуванню, Володимир Олександрович відповів: «Я мусив це зробити». Справжній сенс цих слів я зрозумів лише згодом.