Не витримували навіть ті, хто пройшов війну

Ветеран АТО і рок-музикант із Лозової розповів про свою участь у святковому параді на Хрещатику

Коли диктор назвав його ім`я, напевне, чимало Володиних земляків і колишніх бойових побратимів завмерли біля екранів телевізорів. Він крокував у «коробці» піхотного резерву 1-ї окремої танкової бригади ЗСУ. Володимир каже, що хоч старе поранення давалося йому взнаки під час репетицій і самого параду, він жодної миті не шкодує про свою участь у святковому дійстві на головній вулиці країни.

Володимир Полєшко - мешканець Лозової на Харківщині, ветеран АТО, котрий на початку російсько-української війни захищав Україну від терористів у складі 93-ї ОМБР Збройних Сил України. Влітку 2014 року неподалік Донецького аеропорту, під час однієї з сутичок із бойовиками, лозівчанин отримав скалкове поранення в ногу. Володимир має орден «За мужність», в мирному житті він є учасником рок-гурту «Мрії Марії» (автор пісень і гітарист). Одразу після свого повернення з Києва, Володимир розповів журналістові про свою участь у параді.

- Володю, активна фаза російсько-української війни для тебе завершилася в липні 2014-го, коли ти отримав поранення. Як сталося, що про тебе знов згадали?

- Справа в тому, що я разом із багатьма іншими учасниками АТО перебуваю в оперативному військовому резерві. В разі ускладнення ситуації на фронті ми повинні негайно вирушити до війська. Цього разу деяких резервістів з усієї України через військомати залучили до участі у параді. Ми мали йти у «коробці» від 1-ї танкової бригади, оскільки сама бригада нині знаходиться в АТО, вільних людей у неї в тилу немає.

                                         Іван Ракіч і Володимир Полєшко (на фото справа)

 - З Лозової ти один потрапив до Києва? І, до речі, чому саме ти?

- Так, із числа лозівських резервістів я був єдиний на параді. Десь у 20-х числах липня до місцевої спілки АТО подзвонили з військкомату. Керівника спілки Сергія Беседу попросили знайти кандидата, який би відповідав певним критеріям. Зокрема, мав би хороші антропометричні дані – зріст, статуру. Крім того, у кандидата мали бути державні нагороди за участь в АТО. Хоч потім виявилося, що це не так вже й важливо. Одним словом, я відповідав цим критеріям і згодився.

- А як же наслідки поранення в ногу, яке ти отримав три роки тому?

- Звісно, я розумів, що на нас чекає виснажлива стройова муштра. Важкенько було, я брав із собою бандаж і бинти на ногу. Якось минулося, хоч боліло дуже. Здається, 8 людей зійшли з дистанції. Молоді хлопці і вже зрілі чоловіки, що теж пройшли війну і мали різні поранення, не витримували тренувань. Ще й спека дуже дошкуляла. Найстарші мали 55 років. 

- Не секрет, що кожного року напередодні Дня Незалежності в соцмережах спалахує дискусія навколо того, чи варто під час війни проводити ось такі паради? Що ти з цього приводу думаєш?

- Я вважаю, що для цих суперечок немає підстав. Парад, однозначно, потрібний. Так кажуть самі хлопці, які пройшли найгарячіші точки війни. Якби ті диванні експерти, які заперечують необхідність подібних заходів, мали особистий досвід війни, я б до них прислухався. А так, то лише порожні балачки у Фейсбуці… Парад є психологічним чинником, він мобілізує суспільство, гартує його дух. З іншого боку, це відповідь агресору. В Росії зараз із цього приводу істерика: мовляв, натівські вояки Хрещатиком крокували. Що ж, хай ворог дивиться, що в Україні є армія, є військовий резерв, який теж підготовлений, сучасний, мобільний, здатний дати в зуби.

 - Чи не відмовляли тебе рідні й близькі від поїздки до Києва? З огляду на наслідки поранення, зокрема?

- Я доросла людина, і самостійно приймаю рішення. В 2014 році мені вже довелося робити вибір і ставити рідних перед фактом, коли я йшов воювати. Для мене участь у параді була дуже важливо. Бо мине якихось десять років, і я буду про це згадувати. Це пам’ятна подія.

- Щодо самих репетицій. Як вони проходили?

- Усі ми гадали, що тренуватися будемо десь на полігоні, а житимемо в наметах. Тож узяли із собою спальники й інші речі. Натомість, приїхали до Чернігівської області, селища Гончарівське, на ППД (пункт постійної дислокації - прим. авт.) 1-ї танкової бригади. Звичайне військове містечко, плац. Поселили у казармі з усіма умовами, що їх мають військові строкової служби. У "коробці" нас було 120 чоловік і кілька людей на випадок, якщо хтось не зможе продовжити участь у репетиціях. До нас прикомандирували відповідального офіцера. З ним ми і займалися стройовою підготовкою. Ми мали звикати один до одного, відчувати лікоть сусіда в шерензі.

Скажу, що для багатьох ці тренування виявилися складними, бо вони в АТО пішли по мобілізації, а доти взагалі не служили в армії, не знали всіх тонкощів стройової підготовки. Ми починали з найпростішого - крокували по квадратах, тягнули носок. До нас приїжджали офіцери з Президентського полку, показували певні елементи.

- І так щодня по кілька годин?

- Так, 6 годин на день. Вже потім ми почали тренуватися більшим складом і вже на злітно-посадковій смузі. Одразу всі "коробки", а це десь 4 тисячі осіб, шикувались одна за одною. Величезні колони стягувалися до Києва, заради цього перекривалися шляхи і таке інше. Там дуже продумана була організація. Адже ніяких збоїв і помилок 24 серпня не повинно було статися. Парад відбувається один раз на рік, його не можна повторити.

- А на самому Хрещатику коли ви репетирували?

- За три дні до параду. Нас привозили туди надвечір, шикували. Ми мали звикнути до своїх вихідних позицій. Без репетиції не вийде такої злагодженості. Під час параду все, начебто, просто виглядає, а насправді ні.

              Бойовий підрозділ 93-ї ОМБР, де влітку 2014 року воював Володимир

 - Ранок, 24 серпня. Про що ти думав у ті секунди, коли крокував повз Президента.

- Здається, нічого особливого. Я йшов із лівого флангу 11-м у першій шерензі. До Президента метрів 40 було. Для себе я відзначив, що він за останні роки дуже посивів. Бо по телевізору дещо інакше виглядає. Хвилювання? Ні, не відчував. Натомісь, було неабияке піднесення.

- Під час вашого проходження диктор назвав твоє ім`я. Ти чув це?

- Ні, бо наші кроки лунали так гучно, що розчути щось було важко.

- Як ти гадаєш, чому згадали тебе?

- Перед парадом у нас цікавились тими, хто має державні нагороди. У мене й двох резервістів були ордени "За мужність".

- Ось ви проминули Хрещатик...

- Дійшли до стадіону Лобановського - там було відведене нам місце. Познімали наколінники і поїхали у військову частину. А потім додому.

 - Я бачу, що ти на час своєї місії встиг поголитися. Бо досі мав бороду…

- Так, це було умовою нашої участі у параді. То не страшне – борода відросте. Там один хлопець був із вусами і оселедцем. Ми за нього всі стали горою, і йому дозволили не голитися.

- І наостанок. Як твоя музика - чи не закинув її?

- Звісно, ні. У нас багато концертів, запрошень на різні заходи. Київ, Західна Україна... Беремо участь у фестивалі «Пісні, народжені в АТО». Готуємося до чергових виступів, робимо студійні записи. Є нові пісні. Гурт працює.

Олександр Шульга (фото зі сторінок Володимира Полєшка і Івана Ракіча у Фейсбуці), докладніше історію про Володимира Полєшко можна прочитати тут