Перейти до основного вмісту

Не витримували навіть ті, хто пройшов війну


Ветеран АТО і рок-музикант із Лозової розповів про свою участь у святковому параді на Хрещатику

Коли диктор назвав його ім`я, напевне, чимало Володиних земляків і колишніх бойових побратимів завмерли біля екранів телевізорів. Він крокував у «коробці» піхотного резерву 1-ї окремої танкової бригади ЗСУ. Володимир каже, що хоч старе поранення давалося йому взнаки під час репетицій і самого параду, він жодної миті не шкодує про свою участь у святковому дійстві на головній вулиці країни.

Володимир Полєшко - мешканець Лозової на Харківщині, ветеран АТО, котрий на початку російсько-української війни захищав Україну від терористів у складі 93-ї ОМБР Збройних Сил України. Влітку 2014 року неподалік Донецького аеропорту, під час однієї з сутичок із бойовиками, лозівчанин отримав скалкове поранення в ногу. Володимир має орден «За мужність», в мирному житті він є учасником рок-гурту «Мрії Марії» (автор пісень і гітарист). Одразу після свого повернення з Києва, Володимир розповів журналістові про свою участь у параді.

- Володю, активна фаза російсько-української війни для тебе завершилася в липні 2014-го, коли ти отримав поранення. Як сталося, що про тебе знов згадали?

- Справа в тому, що я разом із багатьма іншими учасниками АТО перебуваю в оперативному військовому резерві. В разі ускладнення ситуації на фронті ми повинні негайно вирушити до війська. Цього разу деяких резервістів з усієї України через військомати залучили до участі у параді. Ми мали йти у «коробці» від 1-ї танкової бригади, оскільки сама бригада нині знаходиться в АТО, вільних людей у неї в тилу немає.

                                         Іван Ракіч і Володимир Полєшко (на фото справа)

 - З Лозової ти один потрапив до Києва? І, до речі, чому саме ти?

- Так, із числа лозівських резервістів я був єдиний на параді. Десь у 20-х числах липня до місцевої спілки АТО подзвонили з військкомату. Керівника спілки Сергія Беседу попросили знайти кандидата, який би відповідав певним критеріям. Зокрема, мав би хороші антропометричні дані – зріст, статуру. Крім того, у кандидата мали бути державні нагороди за участь в АТО. Хоч потім виявилося, що це не так вже й важливо. Одним словом, я відповідав цим критеріям і згодився.

- А як же наслідки поранення в ногу, яке ти отримав три роки тому?

- Звісно, я розумів, що на нас чекає виснажлива стройова муштра. Важкенько було, я брав із собою бандаж і бинти на ногу. Якось минулося, хоч боліло дуже. Здається, 8 людей зійшли з дистанції. Молоді хлопці і вже зрілі чоловіки, що теж пройшли війну і мали різні поранення, не витримували тренувань. Ще й спека дуже дошкуляла. Найстарші мали 55 років. 

- Не секрет, що кожного року напередодні Дня Незалежності в соцмережах спалахує дискусія навколо того, чи варто під час війни проводити ось такі паради? Що ти з цього приводу думаєш?

- Я вважаю, що для цих суперечок немає підстав. Парад, однозначно, потрібний. Так кажуть самі хлопці, які пройшли найгарячіші точки війни. Якби ті диванні експерти, які заперечують необхідність подібних заходів, мали особистий досвід війни, я б до них прислухався. А так, то лише порожні балачки у Фейсбуці… Парад є психологічним чинником, він мобілізує суспільство, гартує його дух. З іншого боку, це відповідь агресору. В Росії зараз із цього приводу істерика: мовляв, натівські вояки Хрещатиком крокували. Що ж, хай ворог дивиться, що в Україні є армія, є військовий резерв, який теж підготовлений, сучасний, мобільний, здатний дати в зуби.


 - Чи не відмовляли тебе рідні й близькі від поїздки до Києва? З огляду на наслідки поранення, зокрема?

- Я доросла людина, і самостійно приймаю рішення. В 2014 році мені вже довелося робити вибір і ставити рідних перед фактом, коли я йшов воювати. Для мене участь у параді була дуже важливо. Бо мине якихось десять років, і я буду про це згадувати. Це пам’ятна подія.


- Щодо самих репетицій. Як вони проходили?

- Усі ми гадали, що тренуватися будемо десь на полігоні, а житимемо в наметах. Тож узяли із собою спальники й інші речі. Натомість, приїхали до Чернігівської області, селища Гончарівське, на ППД (пункт постійної дислокації - прим. авт.) 1-ї танкової бригади. Звичайне військове містечко, плац. Поселили у казармі з усіма умовами, що їх мають військові строкової служби. У "коробці" нас було 120 чоловік і кілька людей на випадок, якщо хтось не зможе продовжити участь у репетиціях. До нас прикомандирували відповідального офіцера. З ним ми і займалися стройовою підготовкою. Ми мали звикати один до одного, відчувати лікоть сусіда в шерензі.

Скажу, що для багатьох ці тренування виявилися складними, бо вони в АТО пішли по мобілізації, а доти взагалі не служили в армії, не знали всіх тонкощів стройової підготовки. Ми починали з найпростішого - крокували по квадратах, тягнули носок. До нас приїжджали офіцери з Президентського полку, показували певні елементи.

- І так щодня по кілька годин?

- Так, 6 годин на день. Вже потім ми почали тренуватися більшим складом і вже на злітно-посадковій смузі. Одразу всі "коробки", а це десь 4 тисячі осіб, шикувались одна за одною. Величезні колони стягувалися до Києва, заради цього перекривалися шляхи і таке інше. Там дуже продумана була організація. Адже ніяких збоїв і помилок 24 серпня не повинно було статися. Парад відбувається один раз на рік, його не можна повторити.

- А на самому Хрещатику коли ви репетирували?

- За три дні до параду. Нас привозили туди надвечір, шикували. Ми мали звикнути до своїх вихідних позицій. Без репетиції не вийде такої злагодженості. Під час параду все, начебто, просто виглядає, а насправді ні.


              Бойовий підрозділ 93-ї ОМБР, де влітку 2014 року воював Володимир

 - Ранок, 24 серпня. Про що ти думав у ті секунди, коли крокував повз Президента.

- Здається, нічого особливого. Я йшов із лівого флангу 11-м у першій шерензі. До Президента метрів 40 було. Для себе я відзначив, що він за останні роки дуже посивів. Бо по телевізору дещо інакше виглядає. Хвилювання? Ні, не відчував. Натомісь, було неабияке піднесення.

- Під час вашого проходження диктор назвав твоє ім`я. Ти чув це?

- Ні, бо наші кроки лунали так гучно, що розчути щось було важко.

- Як ти гадаєш, чому згадали тебе?

- Перед парадом у нас цікавились тими, хто має державні нагороди. У мене й двох резервістів були ордени "За мужність".

- Ось ви проминули Хрещатик...

- Дійшли до стадіону Лобановського - там було відведене нам місце. Познімали наколінники і поїхали у військову частину. А потім додому.


 - Я бачу, що ти на час своєї місії встиг поголитися. Бо досі мав бороду…

- Так, це було умовою нашої участі у параді. То не страшне – борода відросте. Там один хлопець був із вусами і оселедцем. Ми за нього всі стали горою, і йому дозволили не голитися.

- І наостанок. Як твоя музика - чи не закинув її?

- Звісно, ні. У нас багато концертів, запрошень на різні заходи. Київ, Західна Україна... Беремо участь у фестивалі «Пісні, народжені в АТО». Готуємося до чергових виступів, робимо студійні записи. Є нові пісні. Гурт працює.


Олександр Шульга (фото зі сторінок Володимира Полєшка і Івана Ракіча у Фейсбуці), докладніше історію про Володимира Полєшко можна прочитати тут

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Як правильно клепати косу. Поради від сільського косаря з Чернігівщини (відео)

Не всі з нас мають бензокосу. Або ж у критично важливий момент вона несподівано глохне. Всяке трапляється. Тож порятунком у таких випадках може стати ручна коса, з якою ще наші пра-пра-прадіди виходили на косовицю. Як підготувати традиційний для селянина інструмент, знає герой цього відео.

Володимир Сторчаков. Бачити все на власні очі…

  Улюбленій професії він віддав 60 років життя, має безліч нагород і звань, одне з яких – звання «Заслуженого журналіста України» Якось у серпні 2011 року журналістський «десант» із Придніпров’я відвідав Луганщину. На одній із державних шахт гості спустилися в лаву, де серед щільного пилу й задухи гуркотів комбайн. Аби побачити, як він нарізає вугілля, медійникам довелося кількадесят метрів повзти навколішках. Від браку кисню й надлишку вологи у них, ще молодих і дужих, калатали серця. Для багатьох ця екскурсія стала іспитом на витривалість. Серед її учасників був і ветеран журналістського цеху Володимир Сторчаков. Йому минав 73-рік. На запитання, навіщо він піддав себе такому випробуванню, Володимир Олександрович відповів: «Я мусив це зробити». Справжній сенс цих слів я зрозумів лише згодом.

Що варто знати про БЗВП. Враження новачка

Не секрет, що цивільна людина має купу стереотипів і упереджень щодо служби у війську. Одне з них стосується БЗВП – базової загальної військової підготовки. Буцімто, в навчальних центрах усюди панує армійщина, із вас там висмокчуть усі соки, але повноцінного бійця так і не зроблять. Наскільки то є правдою, ми спробували дізнатися у одного з новобранців 125 бригади.