Перейти до основного вмісту

Без коней, але у вишиванках


Лозова відсвяткувала 26-у річницю Незалежності України

Три роки тому головним проспектом міста на чолі пішої колони під синьо-жовтим прапором їхали вершники. 26-у річницю Незалежності Лозова святкувала скромніше – коней вже не було, хоча урочиста хода під звуки духового оркестру залишилася. Безліч вишиванок і один єдиний жовто-блакитний прапор, що загубився десь позаду у волонтерських шеренгах.

Напрацьованим традиціям організатори дійства не зрадили: 15-хвилинну ходу продовжили офіційні промови очільників (щоправда, перших осіб міста й району на головному святі країни чомусь не було), народні пісні, гумор, різноманітні інтерактивні конкурси і виставково-ярмарковий колорит. А ще кілька волонтерських наметів, що зосередили в собі усю біль, міць, славу і героїзм сучасних оборонців української Незалежності.







До речі, чи згадали промовці зі сцени про тих, кому вони й усі інші святкувальники мають нині завдячувати своїм веселим настроєм? Чи помовчали вони хвилинку на честь 13-и своїх земляків, котрі загинули на Донбасі, захищаючи Україну? Здається, у контекст свята потрапили досягнення лозівських верстатників і штампувальників, але аж ніяк не звитяги наших фронтовиків і волонтерів…





Втім, приємно вразила кількість вишиванок, що їх вдягнули цього дня містяни. Можливо, то не лише данина красивому тренду, а вже свідоме прагнення ідентифікувати себе з Україною. Хоча б на четвертому році російсько-української війни…

P.S.






Для багатьох лозівських дітлахів експонати сучасної війни на сході – лише забавка і можливість похизуватися на фото. Однак дехто з них розуміє увесь жах, що містять у собі ці «гостинці». Деякі дівчата й хлопчаки, які відвідали намети «атовців» і волонтерів, знають про війну більше за окремих дорослих… 

Олександр Шульга

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Як правильно клепати косу. Поради від сільського косаря з Чернігівщини (відео)

Не всі з нас мають бензокосу. Або ж у критично важливий момент вона несподівано глохне. Всяке трапляється. Тож порятунком у таких випадках може стати ручна коса, з якою ще наші пра-пра-прадіди виходили на косовицю. Як підготувати традиційний для селянина інструмент, знає герой цього відео.

Володимир Сторчаков. Бачити все на власні очі…

  Улюбленій професії він віддав 60 років життя, має безліч нагород і звань, одне з яких – звання «Заслуженого журналіста України» Якось у серпні 2011 року журналістський «десант» із Придніпров’я відвідав Луганщину. На одній із державних шахт гості спустилися в лаву, де серед щільного пилу й задухи гуркотів комбайн. Аби побачити, як він нарізає вугілля, медійникам довелося кількадесят метрів повзти навколішках. Від браку кисню й надлишку вологи у них, ще молодих і дужих, калатали серця. Для багатьох ця екскурсія стала іспитом на витривалість. Серед її учасників був і ветеран журналістського цеху Володимир Сторчаков. Йому минав 73-рік. На запитання, навіщо він піддав себе такому випробуванню, Володимир Олександрович відповів: «Я мусив це зробити». Справжній сенс цих слів я зрозумів лише згодом.

Що варто знати про БЗВП. Враження новачка

Не секрет, що цивільна людина має купу стереотипів і упереджень щодо служби у війську. Одне з них стосується БЗВП – базової загальної військової підготовки. Буцімто, в навчальних центрах усюди панує армійщина, із вас там висмокчуть усі соки, але повноцінного бійця так і не зроблять. Наскільки то є правдою, ми спробували дізнатися у одного з новобранців 125 бригади.