«Я не сподівався, що стану десятим…»

Наймолодший кінолог української збірної захоплюється бойовим гопаком і грає у рок-гурті

Ще донедавна він, 9-річний павлоградський хлопчина, і уявити не міг, що одного разу увійде до десятки найкращих спортсменів-кінологів планети у своїй віковій групі. Звати його Святослав Кожурін, він наймолодший представник української збірної з аджилиті. Окрім спілкування з чотирилапими друзями йому подобається бойовий гопак, а ще він залюбки грає на барабанах – у рок-гурті.

Світовий успіх прийшов до вихованця павлоградського кінологічного клубу «Антарес» цього літа у Люксембурзі. З 13 по 16 липня на території Великого Герцогства відбулися найбільші у світі дитячо-юнацькі змагання з аджилиті (спорт із собаками) «JUNIOR EUROPEAN OPEN 2017», організовані Міжнародною Кінологічною Федерацією. Україна вдруге взяла участь у цій першості. Святослав Кожурін, котрий увійшов до складу національної збірної і вперше у житті поїхав до Європи, виборов на змаганнях 10 місце в категрії «смолл» серед дітей віком до 14 років.

У Свята були сильні конкуренти

«Я не сподівався, що стану 10-м, гадав, буду десь далеко позаду, - розповідає Святослав. - На початку змагань дуже хвилювався. А щойно вийшов на старт, хвилювання швидко минуло». За словами мами спортсмена, ні вона з чоловіком, ні тренери не чекали від хлопчика такого результату. Тренування напередодні поїздки давалися йому надзвичайно важко. Були сльози і біль, часом виникало підступне бажання кинути все, залишитись удома. Але у ті дні він вчився не лише взаємодії з собакою-партнером, а й долати власні слабкості.

 «Звісно, ми переживали, що у найвідповідальніший момент він не витримає напруження, розплачеться і зійде з траси. Додайте, у Свята були сильні конкуренти – старші за віком і більш досвідчені. А в нього ж це перші змагання такого рівня. Стартував наш син із Філею (собака породи шелті – прим. авт.), пробіг без штрафів, але на якомусь відтинку собака відволікся на глядачів, і це забрало дорогоцінний час. Впевнена, що ця затримка коштувала Святу призового місця на змаганнях», - розмірковує Наталя. Вона говорить, що, вражена тим, як її син зміг в одну мить зібратися і без помилок пройти трасу. Не кожен дорослий здатний під шквал овацій і вигуків зберегти витримку. Вона вдячна молодій тренерці Марії Борисенко, яка доклала чимало зусиль, аби юні павлоградці гідно представили свої місто і країну на міжнародних змаганнях.

«До цих виступів ми готувалися щодня, і Свят жодного разу не сказав, що не піде на заняття, - пояснює мама спортсмена. - Напруження було неймовірне. Нервували всі. Нам, батькам, дуже хотілося, аби Свят отримав пристойний результат, бо для хлопчика це надзвичайно важливо. Окрім, власне, спортивної підготовки, ми мусили вирішувати ще одне питання: де взяти гроші на поїздку? Адже це дуже дороге задоволення». За словами Наталі, в чималеньку суму родині обійшлася дорога за кордон, а ще були витрати на помешкання і участь у стартах. До речі, право Святослава вперше вийти на спортивну трасу оплатили бійці полку «Азов» (підрозділ у складі Нацгвардії України).

«Ми не мали права позбавляти сина цього шансу»

«Про те, що Свят їхатиме до Люксембургу, ми дізналися за півроку до змагань, - згадує Н. Кожуріна. – Збирали кошти, де могли. Якісь суми відкладали, чимось наші батьки допомогли. Жодного мецената нам не трапилося. Тому вже там, на місці, ми мусили економити. Харчувалися скромно, мешкали у кемпінгу».

Наталя ні секунди не шкодує, що їй і чоловікові довелося піти на такі фінансові жертви. Бо переконана, що мрія дитини – виступити на міжнародних змаганнях – була варта того. «Ми не мали права позбавляти сина цього шансу. Адже в нього є здібності і є величезне бажання. І він закоханий у цей вид спорту – аджиліті. Вже після виступів до нас підходили тренери інших команд і цікавилися Святом», - говорить Наталя. Сам Святослав зізнається, що його найбільша мрія – потрапити на світову першість – здійснилася. «Але я хочу змагатися далі, і вже з власним собакою – Бестою. Їй скоро буде п’ять місяців, тож до наступного чемпіонату я маю Бесту видресирувати», - каже 9-річний кінолог.

 Цікаво, що у спорт із собаками Святослав прийшов лише два роки тому. Спочатку аджиліті захопилася його мама. Наталя разом з їхнім родинним лабрадором Карбоном довго намагалася досягти успіху. Але чи то пес не вважав для себе серйозною справою – швидко і вправно долати умовні перешкоди, - чи то сама Наталя не надто старалася його цьому навчити, згодом вона втратила інтерес до аджиліті. Відчула, що їй і собаці ближче пошуково-рятувальний напрямок.

Тим часом, Святослав, який відвідував разом із мамою всі її тренування та мовчки спостерігав за нею з трибун, на якомусь із занять не витримав і замінив її. Мовляв, якщо тобі складно, дай-но мені спробувати. І йому відразу вдалося –  спостерігаючи за вправами мами, запам’ятав усі потрібні команди і вдало керував собакою. Потім були тижні тренувань, змагання, перемоги…

Тепер у нього є власна собака

«Я отримую задоволення, коли собака розуміє команди і долає перешкоди. Карбон слухається, але він скоріше мамин. Тож я тепер виховуватиму для аджиліті власну собаку», - каже юний спортсмен. До речі, Бесту або Бестію батьки йому придбали навесні. Підбирали цуценятко дуже ретельно і неодмінно породи шелті – однієї з найоптимальніших для виступів у аджиліті. «Вона вже трохи знає команди, і в мене добре виходить її дресирувати», - ділиться хлопчик. Щоправда, мама зізнається, що Святославові варто гучніше і чіткіше давати команди своїй чотирилапій партнерці. «Він робить це тихенько, ледь не через «будь ласка». Перед Люксембургом ми вчили його бути голоснішим», - жартує Наталя.

Тричі на тиждень 9-річний спортсмен відвідує тренування у кінологічному клубі «Антарес», що діє при місцевому ФСК імені Шкуренко. Але одних собак школяреві замало, тож він ще три дні присвячує бойовому гопаку. До речі, до вивчення популярного нині мистецтва українських козаків Святослав долучився у 4-річному віці. Однак і це ще не весь перелік його захоплень. «Я також граю на барабанах у музичному гурті «Август», - дивує хлопчик. – Вже не перший рік. Хоч барабанити почав ще раніше».

Олександр Шульга для vesti.dp.ua (інша версія)

До речі

Тренерові національної дитячо-юнацької збірної з аджиліті і керівниці павлоградського осередку Кінологічного Союзу України (клуб «Антарес») Ларисі Борисенко теж є, що додати до загальних вражень від виступу української команди і, зокрема, Святослава Кожуріна у Люксембурзі. «На цьому чемпіонаті наші діти мене, залізобетонну людину, змусили зрозуміти, що таке сльози радості, - зізнається кінолог. - Коли Свят нарешті добіг, я ледве прийшла до тями. Такого досі не було в моєму житті... До нас підходили тренери інших команд і говорили, что в нас росте майбутній чемпіон світу».