На власні очі

- Залізничник? Напевно, броню маєте… - Так, у мене броня на рік. - То що вас спонукало йти до війська? - Додому хочу, – чи то жартує, чи всерйоз мовить чоловік. - Додому? - Багато в мене накипіло. Та й скажу – тут файно, а вдома краще. А щоб було ще краще, треба вигнати ворога.

  Львівські ультрамарафонці готуються встановити національний рекорд. У безперервному естафетному забігу вони за найкоротший час хочуть подолати відстань від Києва до Львова. Окрім спортивної мети учасники події планують залучити благодійні кошти на підтримку аеророзвідників 125 бригади ЗСУ.

  У Лозовій на Харківщині волонтери невеличкого осередку від початку великої війни сплели близько 400 маскувальних сіток для наших захисників. Зізнаються, що трохи втомилися, але готові й далі працювати, бо мусять підтримувати і хлопців на фронті, і самих себе. А ще – демонструвати на загал силу українського духу.

Інколи цікаву особистість - із широкою душею і глибокими думками - можна здибати мало не при дорозі. Скажімо, тій, що поєднує курорт Східницю із залишками середньовічного міста-фортеці Тустань на Львівщині. Нещодавно ми з друзями мандрували цим краєм. У службових цілях. Заїхали до одного з крафтових ресторанчиків аби перепочити й поласувати бограчем. Його власниця нас вразила.

  Військовослужбовець зі Львова Валерій Шажко став срібним призером чемпіонату України з 12-годинного бігу на 50 та 100 кілометрів. Представник 125 окремої бригади ТрО Сухопутних військ ЗСУ виступав у віковій категорії 50-59 років.

  Якщо ви військовозобов’язаний, не маєте серйозних обмежень по здоров’ю, ваші шанси вдягти піксель і попрямувати на війну вкрай високі. Багатьох із тих, хто готовий виконати свій громадянський обов’язок, лякає невідомість. Мовляв, ітиму вулицею – мене «бусифікують», відправлять на сяке-таке навчання, а потім – лотерея з розподілом. Аби цього не сталося, слід завчасно подбати про свою майбутню військову спеціальність і свій підрозділ. Власне, для того і існує військовий рекрутинг.

Не секрет, що цивільна людина має купу стереотипів і упереджень щодо служби у війську. Одне з них стосується БЗВП – базової загальної військової підготовки. Буцімто, в навчальних центрах усюди панує армійщина, із вас там висмокчуть усі соки, але повноцінного бійця так і не зроблять. Наскільки то є правдою, ми спробували дізнатися у одного з новобранців 125 бригади.

  Київські студенти стали володарями кубку регіонального фестивалю гумору. А одному з глядачів дістався почесний сувенір від 125 окремої бригади ТрО Сухопутних військ ЗСУ. Сама ж бригада отримала 100 тисяч гривень благодійних коштів на FPV -дрони. І все це відбувалося на «Студентській Лізі Сміху м. Львів».

Спорт у військовій службі – необхідна річ, хоча би на рівні ранкової зарядки. У цьому переконана рекрутер одного з батальйонів 125 окремої бригади ТрО Сухопутних військ ЗСУ Олена Колб. І вона, і її родина – прихильники здорового способу життя. Навіть більше – усі вони захоплюються східними єдиноборствами. Нещодавно сім’я Олени завоювала 7 медалей на чемпіонаті України з Таеквон-до GTF .

Ще три роки тому його головною зброєю була наука. Нині він володіє АК-47 не гірше, ніж словом. А ще пише книгу. Робить це у перервах між бойовими чергуваннями. Війна його змінила, як і більшість тих, хто прийшов в окопи з цивільного життя. Тарас Ковалевич (позивний «Аспірант») – військовослужбовець 125 окремої бригади ТрО Сухопутних військ Збройних Сил України.

Чи часто у ваш бойовий підрозділ потрапляє іноземець із потужним мілітарним бекграундом? 125-ка одного такого вже має. Йому близько 40 років. Він громадянин Великої Британії. Людина з волонтерським і військовим досвідом. Прийшов до нас, рекрутерів 125 бригади, аби служити, чи то пак, воювати проти болотяних зайд. З міркувань безпеки, ми не називаємо ім’я героя історії, не розповідаємо його біографію та не вказуємо інші демаскуючі факти. Відтак назвемо нашого рекрута Олівером. За його словами, про Україну і її "теплі" стосунки з ерефією він знав щонайменше з 2014 року. Інформацію отримував від знайомих, котрі на той час перебували в нашій країні. Симпатизував визвольній боротьбі українців. З початком великої війни Олівер вирішив долучитися до Сил Оборони. Служив як контрактник у підрозділі ССО (Сили спеціальних операцій Збройних сил України), пройшов важкі бої, мав поранення. Після одного з них узяв тимчасовий перепочинок. Але, зрештою, відчув, що мусить повернутися до лав ЗСУ...

У Львові урочисто відкрили вулицю, названу на честь 19-річного Героя України – солдата Павла Думанського. Церемонія проходила 16 березня біля будинку №27 на вже колишній вулиці Ігоря Юхновського.

Піти до війська, щоб одного разу побачити Італію, а потім злітати у Тайвань? В українській армії і не таке можливо. Історія військовослужбовця 125 бригади СВ ЗСУ Валерія Шажка – яскравий тому приклад. Зауважимо, що він спортсмен, і за кордон обидва рази їздив для участі у міжнародних легкоатлетичних змаганнях.

  «Як я дозрів до війська? Набридло сидіти вдома і ні на що не впливати. Зрозумів, що все більше моїх друзів воює, а я – лишаюся спостерігачем», - розповідає молодий хлопець із позивним Лемберг. Ось уже кілька місяців він служить у роті ударних безпілотників 125-ї бригади ТрО СВ ЗСУ. Разом із побратимами дає прочуханки ворогові на одному зі східних напрямків. Визнає, що завдання у нього надскладні, але робота його заводить.

У Львові родини полеглих Героїв - воїнів 125 окремої бригади ТрО СВ ЗСУ Тараса Щупака і Дмитра Ушакова - отримали їхні посмертні державні нагороди. Медалі «Захиснику України» представники бригади вручили 27 лютого дружинам загиблих бійців. Урочиста церемонія проходила за участі бойових побратимів Тараса й Дмитра.

У Львові ветеран російсько-української війни навчає цивільних умінню виживати в екстремальних умовах та готує фахівців для бойових підрозділів. Засновник школи «Крук» переконаний, що протистояння з нашим одвічним ворогом триватиме ще не один рік. А тому кожен українець повинен знати, як користуватися стрілецькою зброєю чи накладати турнікет. Зрештою, кожен має бути готовим вирушити на фронт.

Інтер’єр його невеличкого офісу схожий на музей. А ще він нагадує про рідну нам обом 125 бригаду. Праворуч від дверей – стенд із фотографіями побратимів. Окремо на столику – гіпсовий портрет Шухевича, над ним - галерея шевронів. Господаря кабінету звати Олександр Десятников. Він львів'янин, ветеран російсько-української війни і засновник школи військової підготовки "Крук".

  Йому 27, звати Вадимом. Має дві вищі освіти, працює агрономом. У словах і поведінці жодної бравади. Лише настороженість. Хвилюється, бо, врешті-решт, іде до армії.

- Ти такі речі пишеш іноді... - Які? - Ну, демотивуючі. - Наприклад? -  П ро сезечешникі в . Я ц і розмови вже нафуй посилаю.

Один мій товариш розповів про свого побратима - бувалого хлопа з категорії 50+. Чоловік сумлінно відвоював понад два роки повномасштабки і ось, раптом, подався у СЗЧ. Зробив то зопалу - не інакше.

  - Я своє відвоював... Три роки, чотири контузії... Та й вік уже... Якшо по-правильному, то моя категорія - 60 мінус. Болячки за@бали капітально... - підстаркуватий вояка сидить на вицвілому баулі - чекає на потяг. Його руки тремтять. Аби ж то від похмілля. Змарніле обличчя, сумні очі...