Перейти до основного вмісту

«Сидіти-чекати, доки тебе зловлять?» | Нотатки з війни

 


Йому 27, звати Вадимом. Має дві вищі освіти, працює агрономом. У словах і поведінці жодної бравади. Лише настороженість. Хвилюється, бо, врешті-решт, іде до армії.

- Що тебе спонукало до нас звернутися, - питаємо?

- У мене скінчилася відстрочка на фірмі, - каже Вадим. – Ну, то я й подумав: сидіти-чекати, доки тебе зловлять, - не варіант. Ліпше самому обрати частину й спеціальність. Набрав по телефону колегу-товариша, який не так давно до вас призвався. Запитав, чи є вільні місця. Потім поговорив з одним із ваших командирів, день розмірковував, і, ось, прийшов.

Після проходження 45-денної базової військової підготовки Вадим має навчитися працювати із засобами радіоелектронної боротьби. Нині це перспективний і надзвичайно актуальний напрямок серед військових професій.

- Не скажу, що я на «ти» з електронікою, але мушу її опанувати, - говорить хлопець.

Своє майбутнє Вадим і далі пов’язує з сільським господарством. Мріє повернутися до улюбленої роботи вже після війни. А досвід військової служби стане корисним надбанням.

Олександр Шульга (робочі моменти Центру рекрутингу 125 окремої бригади ТрО СВ ЗСУ)


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Що варто знати про БЗВП. Враження новачка

Не секрет, що цивільна людина має купу стереотипів і упереджень щодо служби у війську. Одне з них стосується БЗВП – базової загальної військової підготовки. Буцімто, в навчальних центрах усюди панує армійщина, із вас там висмокчуть усі соки, але повноцінного бійця так і не зроблять. Наскільки то є правдою, ми спробували дізнатися у одного з новобранців 125 бригади.

Володимир Сторчаков. Бачити все на власні очі…

  Улюбленій професії він віддав 60 років життя, має безліч нагород і звань, одне з яких – звання «Заслуженого журналіста України» Якось у серпні 2011 року журналістський «десант» із Придніпров’я відвідав Луганщину. На одній із державних шахт гості спустилися в лаву, де серед щільного пилу й задухи гуркотів комбайн. Аби побачити, як він нарізає вугілля, медійникам довелося кількадесят метрів повзти навколішках. Від браку кисню й надлишку вологи у них, ще молодих і дужих, калатали серця. Для багатьох ця екскурсія стала іспитом на витривалість. Серед її учасників був і ветеран журналістського цеху Володимир Сторчаков. Йому минав 73-рік. На запитання, навіщо він піддав себе такому випробуванню, Володимир Олександрович відповів: «Я мусив це зробити». Справжній сенс цих слів я зрозумів лише згодом.

Шлюбний клубок, жовті вушка і гіпнотичний погляд. Що треба знати про вужів (відео)?

Кажуть, одного разу на Полтавщині, поблизу райцентру Шишаки, місцеві жителі натрапили у лісі на велетенського вужа. Його довжина сягала ледь не 2,5 м , а голова була, наче чоловіча долоня. Полюючи нещодавно з фотокамерою посеред чернігівських боліт, я теж мріяв знайти якогось унікального екземпляра.