Перейти до основного вмісту

«Сидіти-чекати, доки тебе зловлять?» | Нотатки з війни

 


Йому 27, звати Вадимом. Має дві вищі освіти, працює агрономом. У словах і поведінці жодної бравади. Лише настороженість. Хвилюється, бо, врешті-решт, іде до армії.

- Що тебе спонукало до нас звернутися, - питаємо?

- У мене скінчилася відстрочка на фірмі, - каже Вадим. – Ну, то я й подумав: сидіти-чекати, доки тебе зловлять, - не варіант. Ліпше самому обрати частину й спеціальність. Набрав по телефону колегу-товариша, який не так давно до вас призвався. Запитав, чи є вільні місця. Потім поговорив з одним із ваших командирів, день розмірковував, і, ось, прийшов.

Після проходження 45-денної базової військової підготовки Вадим має навчитися працювати із засобами радіоелектронної боротьби. Нині це перспективний і надзвичайно актуальний напрямок серед військових професій.

- Не скажу, що я на «ти» з електронікою, але мушу її опанувати, - говорить хлопець.

Своє майбутнє Вадим і далі пов’язує з сільським господарством. Мріє повернутися до улюбленої роботи вже після війни. А досвід військової служби стане корисним надбанням.

Олександр Шульга (робочі моменти Центру рекрутингу 125 окремої бригади ТрО СВ ЗСУ)


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Лікар-ортопед Костянтин Кравченко: «За своє здоров'я варто боротися»

Дистанційна робота вдома під час карантину справила злий жарт із нашим хребтом. Особливо це торкнулося тих, хто й раніше не надто дружив із фізкультурою. Почастішали раптові простріли в спині, з'явилися головні болі, стали німіти руки або ноги. Виявилося, до цього можуть призвести не лише надмірні фізичні навантаження, але й наша малорухливість.

«У нас це не розвага». Ветеран 125-ки вчить цивільних бути воїнами

У Львові ветеран російсько-української війни навчає цивільних умінню виживати в екстремальних умовах та готує фахівців для бойових підрозділів. Засновник школи «Крук» переконаний, що протистояння з нашим одвічним ворогом триватиме ще не один рік. А тому кожен українець повинен знати, як користуватися стрілецькою зброєю чи накладати турнікет. Зрештою, кожен має бути готовим вирушити на фронт.

Про українську порцеляну, що вразила московського імператора

На Житомирщині протягом 200 років майстри виготовляли фарфор, який у кращі часи міг конкурувати з виробами китайських і саксонських митців А чи знаєте ви, що кілька століть тому вишукана порцеляна могла коштувати цілого полку кавалеристів? Виявляється, саме таку ціну у 1717 році заплатив пруському королеві Фрідріху Вільгельму І курфюрст (князь) Саксонії Август Сильний. Він придбав у монарха півтори сотні китайських фарфорових ваз висотою близько 1 метра. Цікаво, що вже тоді при дворі курфюрста двоє дослідників винайшли власну, європейську, технологію виготовлення якісного фарфору. Згодом виробництво порцеляни опанували й українці. Їхня продукція була не гірша за саксонську.