У Лозовій на Харківщині волонтери невеличкого осередку від початку великої війни сплели близько 400 маскувальних сіток для наших захисників. Зізнаються, що трохи втомилися, але готові й далі працювати, бо мусять підтримувати і хлопців на фронті, і самих себе. А ще – демонструвати на загал силу українського духу.
- Як і кожного, нас теж інколи долає втома, - говорить пані
Людмила. - Але це дрібниці порівняно з тим, заради кого й чого ми тут працюємо.
Часом здається: ну, що такого ми робимо? Он, інші – збирають великі суми,
купують дрони… Але ми виходимо зі своїх можливостей. Наші благодійники – я не
люблю слова «донатори» - ніякі не багатії, і теж відчувають фінансове
виснаження. Але, дякувати Богу, вони в нас є. І ми їх дуже любимо й цінуємо! І
те, що ми не зупиняємося на своєму шляху, для нас дуже важливо. Бо, на жаль, чимало
волонтерських осередків фактично вичерпалися.
За словами керівниці «Омофору», протягом минулого року темпи роботи колективу лише зросли. Стало більше замовлень – вони розписані на тижні вперед. Через те доводиться виставляти пріоритети, шукати оптимальні форми співпраці.
 |
| ось так народжуються маскувальні сітки |
- Одна з громад у Хмельницькій області регулярно допомагає нам із придбанням спанбонду (легка й міцна синтетична тканина для виготовлення маскувальних сіток, кікімор тощо – авт.) Ця громада опікується своїми земляками на фронті, але самотужки виготовити для них сітки не в змозі. Тому замовники збирають кошти, надсилають нам, ми купуємо матеріали і працюємо з ними. Готову продукцію передаємо конкретним підрозділам, де воюють хмельничани. Це відпрацьована схема, і нас вона влаштовує.
Команда «Омофору» дружня й стала, говорить керівниця. За три з гаком роки вона майже не змінилася. На сьогодні осередок виготовив уже 390 маскувальних сіток – основного виду своєї продукції. Попри згадані пріоритети «не своїх» бригад у лозівчан немає.
 |
| Василь Павлович не лише вправний кравець, а й світла людина |
- Усі вони наші. Тому стараємося допомогти всім, хто звертається. Наприклад, є в нас місцевий хлопчина. Він із побратимами захищає наше небо. І коли приїздить сюди, то завжди каже, як любить нас) Знає, чим узяти жіноче серце. Ми його звемо «наш коточок». Нещодавно до нас завітав інший військовий. Напевно, проходив неподалік, почув голоси. Став на порозі, подивився, як ми плетемо. А потім каже: «Велика вам подяка»! Тобто, людина розуміє, наскільки важлива наша праця, навіть якщо вона здається малопомітною і скромною. До речі, ми порахували, що кожна відпрацьована тут година – дорівнює певній кількості робочих рук і частинці сплетеної сітки.
Про еволюцію виробництва, технології, асортимент
маскувальної продукції і напрацьованих за роки великої війни замовників ми
говорили з пані Людмилою минулого разу – у серпні 2024 року.
- Якби ви запитали, про кого я б хотіла розповісти, то скажу – про всіх. Наприклад, про Василя Павловича й Олександру Іванівну. Їхні долі тісно переплелися вже тут, в «Омофорі». У важку хвилину ця жінка зігріла чоловіка своєю душею… Наш кравець Олександр Володимирович… Він прийшов до нас трохи скутий, неговіркий. Зараз це людина, яка і пожартує, і на яку завжди можна покластися. Знаєте, він двічі на тиждень збирає для нас макулатуру, яку ми потім здаємо, аби мати якісь кошти. На жаль, вже понад півроку немає з нами Віри Іванівни…. Померла взимку…
 |
| Олександр Володимирович завжди охочий і до праці, і до жартів |
Вже наостанок, після чаювання і загальних розмов, визначаємо знаменник у діяльності «Омофора».
- Гадаю, як і будь-яка волонтерська родина ви несете подвійну місію, - міркую я. - Практично допомагаєте хлопцям у війську і нагадуєте лозівчанам, суспільству, що люди в тилу хоч і втомилися, але зупинятися не збираються. Це демонстрація і нам самим, і ворогові – що ми є. Це мотивуючий фактор.
- Так, - погоджується Людмила Куштим. – Ось, сьогодні - ми плетемо, розмовляємо. Дівчата й кажуть: «Прекрасно розуміємо, що не дай Бог, пі@ари сюди зайдуть – нам пощади не буде». Але це наш свідомий вибір. До того ж, я думаю, наша колективна праця потрібна, насамперед, нам самим. Бо кожна людина має відчувати свою відповідальність перед долею країни. Так, ми робимо небагато, але сама праця і її результати нас тішать. Виглядає, що в моїх словах багато пафосу, але я говорю правду.
Олександр Шульга для tv-news.dp.ua
Коментарі
Дописати коментар