Перейти до основного вмісту

«У нас це не розвага». Ветеран 125-ки вчить цивільних бути воїнами


У Львові ветеран російсько-української війни навчає цивільних умінню виживати в екстремальних умовах та готує фахівців для бойових підрозділів. Засновник школи «Крук» переконаний, що протистояння з нашим одвічним ворогом триватиме ще не один рік. А тому кожен українець повинен знати, як користуватися стрілецькою зброєю чи накладати турнікет. Зрештою, кожен має бути готовим вирушити на фронт.

Курси підготовки з базових військових дисциплін львів’янин Олександр Десятников започаткував понад рік тому. Назву школі – «Крук» - дав на честь загиблих побратимів – ротних командирів свого батальйону із позивними «Крук-1», «Крук-2» і «Крук-3». Сам він мусив залишити службу через поранення, яке отримав у березні 2023 року при виконанні завдання неподалік міста Бахмут на Донеччині.

-  Після реабілітації я мав намір повернутися у свою 125 бригаду ТрО ЗСУ, - розповідає ветеран. – Для того, щоб не втратити форму й навички, почав їздити на стрільбище. Про ці індивідуальні заняття дізналися мої друзі. Попросили мене бути їхнім інструктором. Згодом коло учасників тренувань розширилося. Спрацювало так зване сарафанне радіо. З’явилися нові люди. Відтак я зрозумів, що є сенс створити повноцінну школу з базової військової підготовки. 



Спочатку львів’янин вчив своїх курсантів поводженню зі зброєю і прицільній стрільбі. Згодом у його школі виник напрям тактичної медицини, нині дуже популярний. Заняття проводить колишній бойовий медик рідного для Олександра 218 батальйону – Ірина. Пізніше до команди «Крука» долучилися хлопці, які працювали з безпілотниками. Тож тепер тут готують операторів БПЛА базового рівня. Ще один колишній представник 125-ки – боєць інженерно-саперного взводу – навчає курсантів правилам мінно-вибухової безпеки.

-  Всі наші інструктори – це люди, які мають справжній бойовий досвід, володіють практичними знаннями і постійно їх оновлюють - для нас це принципово. Гостями і лекторами нашої школи є військовослужбовці, які перебувають у Львові на реабілітації чи у відпустці. Ми не залучаємо до занять викладачів старої формації, котрі не бачили і не розуміють реалій сучасної війни. Саме тому наші знання є актуальними, на них завжди є попит, - пояснює керівник «Крука».

Від початку існування школи підготовку у ній пройшли близько 1,5 тисячі українців. Наймолодшому курсантові виповнилося 17 років, найстаршому – 55. Підготовку у школі "Крук" проходять як чоловіки, так і жінки; всі курсанти сумлінно опановують військові дисципліни.



-  До нас на навчання приїжджають люди з різних міст, областей, - продовжує Олександр. – Інколи люди планують свій приїзд з-за кордону, щоб під час перебування в Україні пройти наші курси. Багато хто з наших курсантів після підготовки вирушає у підрозділи: як чоловіки так і жінки. Дехто йде до своїх друзів, або членів сім’ї. Загалом, наші курсанти отримують хороші бойові посади – саме завдяки здобутим у нас знанням і навичкам. Ми з цими людьми тримаємо тісний зв’язок, оскільки хочемо бачити результат своєї роботи та допомагаємо їм у разі потреби.

Артилерійські і десантно-штурмові бригади, Сили спеціальних операцій, розвідка, тероборона і навіть військові частини, які займаються наведенням понтонних переправ – усюди можна зустріти випускників школи «Крук». Однією з ключових відмінностей роботи ветерана 125-ки і його побратимів є акцент на підготовці саме майбутніх воїнів. Для них передбачений посилений курс, заради якого Олександр інколи жертвує власними вихідними.

-  На першому занятті я завжди питаю людину: навіщо вона прийшла. Якщо просто навчитися корисним речам – ми цьому вчимо. Бо одна з головних місій нашого центру – допомогти людині подолати страх війни. Якщо ж вона говорить, що планує йти в той чи інший підрозділ, ми її готуємо більш інтенсивно. Не секрет, що деякі центри перетворюють свої тренування на екстремальні розваги. Люди приїхали, побігали, трохи постріляли – всьо, супер. У нас це не розвага. Ми даємо курсантам те, що вони зможуть використати під час бойових дій, що дозволить їм ефективно виконувати задачі і, зрештою, залишитися живими. Крім того я вчу їх самовдосконаленню. Технології на війні змінюються, і треба встигати за ними, - пояснює Олександр.



За словами львів'янина, свій проект він розглядає і як надважливу місію, і як цілком успішний бізнес. Вкладає в нього кошти і активно рухає вперед. Для чинних військовослужбовців, які прагнуть вдосконалити свої навички, навчання у школі безкоштовне. На питання, чи траплялися серед його цивільних курсантів так звані «ухилянти», засновник школи дає ствердну відповідь.

-  Так, сюди вони теж приходять, - говорить ветеран. – Порозважатися. Загалом, я стикаюся з тим, що цивільні чоловіки призовного віку спочатку сприймають мене насторожено – особливо, коли на мені форма. Доводиться декого заспокоювати, що я не «бусифікатор». Але з часом вони починають довіряти, бачити у мені звичайну людину. Потім, непомітно для себе самих, захоплюються процесом навчання, уже за власним бажанням підбирають собі одяг і екіп. Я не можу силоміць вкласти людям у голову патріотичну позицію, та принаймні знаю: у випадку мобілізації вони не пропадуть, оскільки вже мають базові знання.

P.S.

За кілька днів після нашої розмови ми побували на одному з тренувань, які проводив Олександр. Програма занять включала в себе вогневу та частково тактичну підготовку, відпрацювання дій по евакуації пораненого з червоної зони. Курсантів було троє.



Знайомимось із львів’янином на ім’я Костянтин. Йому 32 роки, він програміст, у школі військової підготовки «Крук» навчається вже півроку.

-  Що змусило тебе залишити теплу домівку і приїхати сюди?

-  Хочу якнайкраще підготуватися на випадок мобілізації. Щоб прийти в армію вже з якимись базовими знаннями й навичками.

-  Ти цілеспрямовано готуєшся іти в ЗСУ?

-  Ну, десь так, - віджартовується хлопець. – В усякому разі, викладатися стільки часу на тренування я би просто так не став.

-  Є щось, що дається тобі найтяжче?

-  Зранку прокинутися і приїхати сюди (сміється – авт.). Але якщо серйозно, то я цілком усвідомлюю важливість кожної дисципліни і кожного такого тренування. Я добре розумію, наскільки важливо бути фізично готовим до випробувань, які на мене чекають.



-  А що тобі здається тут найцікавішим?

-  Можливість навчитися вправно та влучно стріляти, взаємодіяти всередині групи. Також під час тренувань я можу відпрацювати набуті навички з такмеду та інженерки. Насправді, я розумію, що реальність війни дещо інша, ніж навчання, але поки є нагода відпрацювати всі можливі варіанти тут – краще нею скористатися. Як воно буде там, не можу сказати, але певен - ця підготовка дозволить мені швидше адаптуватися до умов служби.

Нагадаємо, що для курсантів школи «Крук» передбачені заняття з кількох базових військових дисциплін: 

  • вогнева і тактична підготовка;
  • невідкладна домедична допомога;
  • аеророзвідка;
  • інженерна справа;
  • мінно-вибухова безпека.

До речі:

- записатися на навчання у школі «Крук» можна за посиланням

автор тексту Олександр Шульга, фото Тараса Гончара 



Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Лікар-ортопед Костянтин Кравченко: «За своє здоров'я варто боротися»

Дистанційна робота вдома під час карантину справила злий жарт із нашим хребтом. Особливо це торкнулося тих, хто й раніше не надто дружив із фізкультурою. Почастішали раптові простріли в спині, з'явилися головні болі, стали німіти руки або ноги. Виявилося, до цього можуть призвести не лише надмірні фізичні навантаження, але й наша малорухливість.

Про українську порцеляну, що вразила московського імператора

На Житомирщині протягом 200 років майстри виготовляли фарфор, який у кращі часи міг конкурувати з виробами китайських і саксонських митців А чи знаєте ви, що кілька століть тому вишукана порцеляна могла коштувати цілого полку кавалеристів? Виявляється, саме таку ціну у 1717 році заплатив пруському королеві Фрідріху Вільгельму І курфюрст (князь) Саксонії Август Сильний. Він придбав у монарха півтори сотні китайських фарфорових ваз висотою близько 1 метра. Цікаво, що вже тоді при дворі курфюрста двоє дослідників винайшли власну, європейську, технологію виготовлення якісного фарфору. Згодом виробництво порцеляни опанували й українці. Їхня продукція була не гірша за саксонську.