Перейти до основного вмісту

"Залізничник? Напевно, броню маєте" | Нотатки з війни


- Залізничник? Напевно, броню маєте…

- Так, у мене броня на рік.

- То що вас спонукало йти до війська?

- Додому хочу, – чи то жартує, чи всерйоз мовить чоловік.

- Додому?

- Багато в мене накипіло. Та й скажу – тут файно, а вдома краще. А щоб було ще краще, треба вигнати ворога.

 

Сергію 46 років, він виходець із Запорізької області. Нині його домівка під окупацією. Сам він мешкає у Львові і має статус переселенця. Цивільний, працює поїзним електромеханіком на Укрзалізниці. До нас, рекрутерів, чоловік прийшов свідомо. Каже, шукав для себе посаду сапера, моніторив інтернет, натрапив на інформацію про 125 бригаду – вирішив завітати.

- А сапером чому вирішили стати?

- Та як... У житті електрик, вмію дроти паяти. Думаю, в саперці мені би знайшлася робота. Не знаю, чи була би з мене користь у піхоті. А от сапером… Хочу спробувати.

А ще говорять, добровольці в Україні вичерпалися. Не всі, вочевидь.

Принагідно хочемо нагадати, що в підрозділах 125 Обр є низка вакансій. Від стрільця й кулеметника до оператора БПЛА, розвідника і бойового медика. Усім військовозобов’язаним, хто не має обмежень за здоров’ям і відстрочок, радимо не чекати повісток, а скористатися можливістю самостійно обрати собі місце служби і посаду у 125 ОБр.

Детальніше про умови військової служби – за телефоном 0689685936 та на сайті https://125obr.army

Олександр Шульга

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Як правильно клепати косу. Поради від сільського косаря з Чернігівщини (відео)

Не всі з нас мають бензокосу. Або ж у критично важливий момент вона несподівано глохне. Всяке трапляється. Тож порятунком у таких випадках може стати ручна коса, з якою ще наші пра-пра-прадіди виходили на косовицю. Як підготувати традиційний для селянина інструмент, знає герой цього відео.

Що варто знати про БЗВП. Враження новачка

Не секрет, що цивільна людина має купу стереотипів і упереджень щодо служби у війську. Одне з них стосується БЗВП – базової загальної військової підготовки. Буцімто, в навчальних центрах усюди панує армійщина, із вас там висмокчуть усі соки, але повноцінного бійця так і не зроблять. Наскільки то є правдою, ми спробували дізнатися у одного з новобранців 125 бригади.

Володимир Сторчаков. Бачити все на власні очі…

  Улюбленій професії він віддав 60 років життя, має безліч нагород і звань, одне з яких – звання «Заслуженого журналіста України» Якось у серпні 2011 року журналістський «десант» із Придніпров’я відвідав Луганщину. На одній із державних шахт гості спустилися в лаву, де серед щільного пилу й задухи гуркотів комбайн. Аби побачити, як він нарізає вугілля, медійникам довелося кількадесят метрів повзти навколішках. Від браку кисню й надлишку вологи у них, ще молодих і дужих, калатали серця. Для багатьох ця екскурсія стала іспитом на витривалість. Серед її учасників був і ветеран журналістського цеху Володимир Сторчаков. Йому минав 73-рік. На запитання, навіщо він піддав себе такому випробуванню, Володимир Олександрович відповів: «Я мусив це зробити». Справжній сенс цих слів я зрозумів лише згодом.