У фінів був Маннергейм і не було зради

фінські кулеметники під час радянсько-фінської війни

Аналізуючи хід і масштаби російської агресії в Україні, історики часто звертаються до прикладу іншої війни. Восени 1939 року Радянський Союз напав на суверенну Фінляндію. Війна тривала кілька місяців. За певних умов її уроки мають нас обнадіювати, натомість Кремль вони, схоже, досі нічому не навчили. Втім, диктатори завжди намагаються перехитрити історію.

У 2014 році сайт www.ukrinform.ua розмістив популярний виклад теми радянсько-фінської війни 1939-1940 років. Автор публікації «Як знищувати російських окупантів: фінські практики» - київський журналіст Євген Якунов. Далі – скорочена версія цієї статті.

«Незаконно відторгнута» від Росії

«У Фінляндії з Україною чимало спільного, - пише автор. – Обидві були поневолені Російської імперією і вважалися невід`ємною частиною «русского міра». Фінляндія, напевно, навіть більше, адже фінно-угри – основа Московії, рідна кров!»

Наприкінці 1917 року більшовицька Росія на чолі з Володимиром Леніним визнала незалежність Фінляндії, але одразу ж узялася фінансувати підривну діяльність проти суверенної держави. На щастя, остання мала Карла Густава Маннергейма – військового і державного діяча, який згодом став національним героєм своєї країни. Під час Першої світової війни він командував 12-ю кавалерійською дивізією у складі російської армії, а після поранення і лікування в Одесі повернувся до себе на Батьківщину. Став головнокомандувачем фінських збройних сил.

Карл Густав Маннергейм

«23 лютого 1918 року барон Маннергейм обізвав більшовицьку червону гвардію «хуліганами Леніна» і пообіцяв, що не покладе меча у піхви, доки останній із цих пройдисвітів не буде вигнаний за межі Фінляндії», - продовжує Євген Якунов. І зазначає: мовляв, Сталін цього йому не пробачив. Як і того, що Фінляндія відмовила СРСР у праві оренди кількох своїх островів задля розміщення там червоних військових баз. Вже на початку 1939 року російський диктатор розпочав підготовку до повернення «незаконно відторгнутої» частини імперії.

Сталін активно готувався до вторгнення. Своїх супротивників він вважав заслабкими. Мовляв, варто лише один раз ударити по них із гармати, і вони складуть руки. «Обстріляти власну територію, а провину за це покласти на майбутню жертву – класика, яку вигадали задовго до Путіна…» - пише журналіст. Радянська версія твердить, що 26 листопада 1939 року війська Червоної Армії були підступно обстріляні з фінської території гарматним вогнем. Уряд Фінляндії намагався видати конфлікт за непорозуміння.

Але привід уже з`явився. Газета «Правда» (вона виконувала тоді функції сучасного московського пропагандиста Дмитра Кисельова) повідомляла: «Мы отбросим к черту всякую игру политических картежников и пойдем своей дорогой, несмотря ни на что, мы обеспечим безопасность СССР, не глядя ни на что, ломая все и всякие препятствия на пути к цели...» 30 листопада радянська артилерія обстріляла фінських прикордонників. Ті відповіли. Війна почалася, пише автор статті.

Сталін знайшов фінам свого «Бородая»

Євген Якунов каже, що у «північної новоросії» був і свій «Бородай» (один із перших очільників так званої «ДНР»). На посаду правителя маріонеткової «Фінляндської Демократичної Республіки» Сталін призначив місцевого більшовика Отто Вілле Куусінена (після мирного договору 1940 року він очолив Карело-Фінську РСР – 16-у республіку у складі СРСР). Розпочавши агресію, російські окупанти створили в захопленому прикордонному місті Териокі «народний уряд». Саме з ним СРСР уклав договір «про взаємодопомогу і дружбу».

«Вже до початку війни фіни зрозуміли: воювати доведеться наодинці – без підтримки союзників. Німеччина допомагати не збиралася. Навіть гірше: Гітлер збирався визнати «шарашку» Куусінена (пакт із Москвою зобов’язував). Англія, Франція, Америка були, звісно, на боці жертви! Але грали в свою улюблену гру – «санкції». 14 грудня 1939 року Радянський Союз із ганьбою і скандалом виключили з Ліги Націй. Щоправда, й сама ця організація довго потім не проіснувала», - зазначає дослідник.

За словами автора публікації, Сталін розраховував розтрощити фінів протягом 10-12 днів, але на заваді став військовий талант Маннергейма. Фінський воєначальник не мав жодної довіри до Росії, тому задовго до початку війни створив низку фортифікаційних споруд уздовж російського кордону. Відтоді цю захисну лінію, яка мала глибину 80-100 км, історики звуть його ім`ям.

«Кожне поселення було перетворене на укріплений вузол, забезпечений радіо- й телефонним зв’язком, госпіталем, кухнею, складами з боєприпасами і паливом. 30 рядів колючого дроту, 12 рядів бетонних блоків, 350 залізобетонних дотів, 2400 - дерево-земляних дзотів. Аби збудувати це, фінам знадобилося півтора десятиліття», - розповідає Євген Якунов.

Крім того Маннергейм ще в 1920 році створив воєнізовану патріотичну організацію «Шюцкор». Коли стало зрозумілим, що війну вже не відвернути, 200 тисяч членів «Шюцкора» на заклик влади стали до війська. А 80 тисяч жінок – членкинь допоміжної організації «Латта Сваард» - вирушили служити в тилові частини, аби замінити чоловіків. У підсумку армія Фінляндії з 30 тисяч бійців зросла до 600 тисяч. Зброю до рук узяли близько 17% від 3,8 млн населення країни!

Червоні гинули сотнями тисяч

Червона Армія атакувала Фінляндію вздовж усього кордону. Протягом кількох місяців, доки тривала війна, Москва зосередила там близько одного мільйона солдат. «На Крайній Півночі, - пише журналіст, - фіни в перші дні агресії мусили відступити на 130 км. Але умови тундри зупинили росіян. На Карельському перешийку «совєтам» вдалося вийти до «лінії Манергейма» лише до 12 грудня.

загиблі червоноармійці (джерело)

За словами автора, Червона Армія зазнавала великих людських втрат від фінських мін, натомість міношукачів для розміновування не мала. Цілі дивізії потрапляли в оточення і полон, солдати гинули десятками тисяч. Фінам добре прислужився і їхній «Йоулопуккі» - Дід Мороз, тієї зими температура повітря знижувалася до -45 градусів. Червоноармійці грузнули в снігу і гинули від холоду.

За даними Російського військового архіву, на який посилається Євген Якунов, втрати радянської армії протягом 4 місяців війни склали близько 200 тис осіб. Ще 325-330 тис бійців отримали поранення і обмороження, в полон потрапило 6 тис бійців (більшість їх після повернення додому розстріляли). Загальні втрати Червоної Армії перевищували втрати фінів у 5 разів. Зокрема, по вбитих – у 6 разів, літаках – у 8 разів.

Зліва - театр воєнних дій, справа (червоним) - втрачені Фінляндією землі

Аби врятувати країну й націю від винищення, Маннергейм погодився на мир зі Сталіним. 12 березня 1940 року Фінляндія і СРСР уклали в Москві мирний договір. За його умовами, Радянський Союз отримав Карельський перешийок, низку островів у Фінській затоці та інші території. А на півострові Ганко у цій затоці Москва розташувала свою військову базу на правах 30-річної оренди (аналогія з нашим Севастополем). Однак ця тимчасова передишка дозволила фінам налагодити власну військову промисловість і посилити обороноздатність напередодні нової фази Другої світової війни.

Євген Якунов робить висновок: «Фінляндії в ті роки було важче, ніж нам зараз. Набагато. Менше населення, розрізнена Європа, як ніколи сильна у військовому плані імперія. Але в одному було легше: Фінляндія була єдина у своєму прагненні - захистити незалежність. Було дуже мало зрадників і байдужих...»

Підготував Олександр Шульга, за публікацією Євгена Якунова «Як знищувати російських окупантів: фінські практики»