Самотній вогник у вікні… Як лозівчани вшановували жертв Голодомору

Скорбота в очах, мерехтливі лампадки й молитва за упокій безневинних жертв – своїх далеких пращурів. А довкола метушливий люд, блискіт фар автівок і морозні сутінки. Саме в такій, вже звичній для активістів, атмосфері у Лозовій на Харківщині 23 листопада тривала акція до 86-х роковин Голодомору.

Другий рік поспіль місцем громадського (неофіційного) вшанування жертв сталінського геноциду стала читальна арка на території 3-го мікрорайону міста.

Згадати трагічні сторінки української історії й розповісти про свій родинний досвід фізичного виживання в добу страшного голоду сюди прийшли три десятки лозівчан. Небагато. Зрештою, так було торік, позаторік і, напевне усі 28 років Незалежності. Цікавість до вуличної акції виявляли лише окремі перехожі. В якийсь момент до кола учасників наблизились два хлопчаки-старшокласники. За кілька хвилин вони пішли.

Священик місцевого осередку Української Греко-Католицької Церкви отець Андрій Насінник відслужив молебен за тими, хто в 1933-му і 1946 роках помер від голодного террору. Наголосив на необхідності доносити правду про Голодомор якомога більшій кількості співвітчизників.

- Народ, котрий не плекає історію, і не переказує її наступним поколінням, не має майбутнього… Ніхто не міг собі уявити 6-7 років тому, що станеться війна в Україні… Ми не застраховані від того, що той голод, який був, знову не повториться в нашому народі… Хтось може спитати, а що він здатний зробити, щоб завадити трагічним подіям сучасної історії? Ми можемо дуже багато, передусім, змінивши самих себе, - сказав о. Андрій.

Громадський активіст, службовець і депутат Лозівської райради Максим Інкін пригадав, як свого часу йому довелося спілкуватися зі ще живими очевидцями подій 1932-1933 років. Хтось із співрозмовників плутався у свідченнях, а хтось і досі боявся сказати правду про ті події.

Інший учасник акції ветеран російсько-української війни, доброволець «Айдару» Роман Авраменко вдався до історичних аналогій. За його словами, частина провини за Голодомор лежить і на тодішніх лідерах європейських країн. Бо вони, певен активіст, знали про трагедію українських селян, але не гребували купувати відібраний у них «совєтами» хліб. Так само Європа й сьогодні готова заплющити очі на російські злочини в Україні заради своїх економічних і політичних вигод.

Волонтерка пані Галина пригадала, як одного разу подорожувала Україною і милувалась її колосистими нивами, кукурудзяними і соняшниковими ланами. Подумала: як, маючі такі природні багатства, Україна в 1930-і роки могла помирати голодною смертю? Висновок один: голод був штучний.

Дві вчительки, обидві Людмили - одна з Яковлівки (за фахом історик), інша з Катеринівки (вчитель української мови й літератури) - заспівали наостанок тужливу пісню про трагедію українського народу. Я ж довго шукав відблиски жалобних свічок у вікнах довколишніх будинків. Таки знайшов. То був один, самотній вогник…

P.S.

Днем раніше, 22 листопада, жалобний мітинг на честь 86-х роковин провела місцева влада. Представники мерії, служб і управлінь, підприємств і організацій, громадського активу зібралися біля стели «Пам’яті та скорботи» на центральному кладовищі.

«Присутні у молитві згадали усіх, хто страждав і помер під час трьох голодоморів. Отець Михаїл, протоієрей храму Свято-Смоленської ікони Божої Матері відслужив панахиду. Усіх загиблих вшанували хвилиною мовчання», - йдеться у повідомленні на сайті Лозівської міськради.

Олександр Шульга (останні дві світлини з офіційного сайту Лозівської міськради)

Читайте також на тему Голодомору:

Лозівчани вшанували пам'ять жертв сталінського геноциду (фоторепортаж)

На Харківщині вшанували пам`ять жертв сталінських Голодоморів (відео)

Роковини з постгеноцидним присмаком...

Свідок Голодомору: "Взяв дівчину за ногу й потягнув на кладовище"

Ми й досі живемо під впливом жахіть геноциду

Понад 90% жертв Глодомору - етнічні українці

Тіло розчленували і... засолили в діжці

Як мешканці Кочережок помстилися чиновнику-комуністу