Остання публікація

Греко-католики Лозової відзначили Трійцю (фото, відео)

Зображення
Лозівські греко-католики разом зі всією православною спільнотою відзначили День П’ятдесятниці (Свято Трійці, в народі – Зелена неділя). Зокрема, в храмі Преображенської парафії УГКЦ 20 червня відбулася урочиста Літургія.

Про сюрреалізм прифронтового Маріуполя (фото, відео)



Уявіть: ви відпочиваєте в готелі, на годиннику перша ночі, аж раптом ваш спокій розривають чиїсь моторошні крики. Від несподіванки ви прокидаєтесь і вже не спите. Натомість запускаєте у своїх мізках фільмоскоп із картинками, що бачили напередодні. На них пихкаючі димом труби металургійного гіганту й оновлений дитячий парк, дивосвіт лялькового театру і пагорб із доменного шлаку – біля самісінького моря. Та головний контекст вашої уявної стрічки – війна, до якої тут лише 20 км. Прифронтовому Маріуполю не бракує сюрреалізму.

Наш медійний візит у Приазов`я припав на початок серпня 2019 року. Дехто з колег-журналістів розгледів у 450-тисячному місті українських металургів ознаки химерності. Комусь воно нагадало осучаснену філію Радянського Союзу. Напевне, і ті й інші мають рацію. Щодо мене, то я досі плутаюсь у відчуттях і дуже хочу віднайти у побаченому обнадійливий зміст. Не знаю, чи вдасться…

Сусідство з СБУ мене не напружує…

Якщо прямуватимете ранком від залізничного вокзалу вздовж «Міського саду» і далі проспектом Металургів, можете засумніватися: а чи справді тут мешкає близько півмільйона душ? Вулиці здаються геть порожніми. Втім, можливо о 7.00 місто ще спить. Або ж навпаки - вже працює.

Проспект Металургів, на годиннику близько 7.00

Про війну нагадують ось такі вказівники

Про близькість війни нагадують вказівники «Убежище» на стінах багатоповерхівок. Суворі реалії пом`якшують веселі малюнки - вони за кілька кроків поруч. Судячи з табличок, тут розташувалися молодіжний центр і дитяча обласна бібліотека.

Дизайн тризіркового готелю, де ми оселяємось, теж додає веселощів. Будівля праворуч – зовні скромніша. Згодом мені підказують: там цілодобово працює відділ СБУ. Невже й готельна публіка у них під ковпаком? Утім, мене з моїм законослухняним характером це не напружує. Ще за кілька сотень метрів – спалена вщент 5 років тому триповерхівка міського управління МВС. Так виглядає вулиця Георгіївська.


Готель, у якому зупинилися журналісти українських медіа

Зруйнована будівля міського управління МВС

Специфіку аж надто специфічного міста ми невдовзі обговорюємо з Іриною Перковою. Вона маріупольска активістка і протягом наступних двох днів наш гід і експерт із місцевих питань. Звісно, що експерт зацікавлений, бо має чітку громадянську позицію.

Ірина – фахівчиня банківського сектору, ще в 2014 році працювала у Севастополі, непогано заробляла і мріяла про власну квартиру на кримському узбережжі. Зізнається: політикою і тим, що коється за її лаштунками, не цікавилася. Відверто - було байдуже.

- Прокинулася, коли вирував Майдан і росіяни почали віджимати Севастополь, - згадує вона. – Бачила, як 23 лютого 2014 року площу Нахімова заполонили російські триколори. На диво дуже швидко – наче чекали. Пам`ятаю, як з`явилися чужі люди, машини без номерів. Це мене змінило. Схоже переосмислення пройшли чимало моїх теперішніх знайомих – волонтерів громадського сектору. Усіх нас згуртувала війна... А в Криму я залишалася до останнього, доки могла...


Ірина Перкова (у центрі) - наш гід і місцевий експерт

Спалену в 2014 році будівлю міськвиконкому поки не відновили

Ірина розмірковує: Маріуполь мав теж увійти в орбіту новоспечених квазіреспублік, як це сталося, приміром, зі Слов`янськом. Але, зрештою, російські куратори спіймали тут облизня. Чому? Бо начебто місцеві кримінальні авторитети через свій гонор відмовилися співпрацювати із зайдами. Росіянам довелося спиратися на дрібну «гопоту». Її очолив персонаж на прізвисько «Чечен» (Андрій Борисов). Саме його люди захоплювали навесні місцеві держустанови. 13 червня 2014 року підрозділи МВС і Нацгвардії зачистили місто від бандитів.

«Чи хочуть маріупольці під владу «ДНР»?

Наприкінці літа, коли поблизу Маріуполя стало вкрай спекотно, активісти евакуювали звідси свої родини. Готувалися до партизанської війни.

- Ми зносили до волонтерського штабу порожні скляні пляшки, бо планували робити «коктейлі Молотова». Досвідчені хлопці вчили інших, як слід жбурляти ці саморобні гранати, аби зупинити танк чи БТР. Так! Розробляли систему зв’язку, запасалися кнопковими телефонами, прораховували свої дії у разі окупації. Налаштовані були дуже серйозно. А потім, одного дня, організували в Маріуполі проукраїнський мітинг, - розповідає Ірина.


Українські активісти готуються протистояти "руському міру", 2014 рік (фото зі сторінки групи Вільний Маріуполь у Фейсбук)

залізобетонні тетраподи на східних рубежах міста, з початку війни вони стали оберегом Маріуполя (фото зі сторінки Марини Черепченко у Фейсбук

Вона певна: після наступу росіян біля селища Широкіне (20 км на схід від Маріуполя) у серпні-вересні 2014 року доля міста, тобто, здача його ворогові, практично була вирішена. Бозна, свідомо чи ні і на якому рівні. На мітинг зібралося кілька тисяч мешканців. За акцією спостерігали журналісти провідних світових агенцій.

- Я вірю, що це спрацювало, - говорить волонтерка. - Ми показали світові, що Маріуполь не чекає російських визволителів. Натомість їхній прихід означатиме спротив і кров. Напевне, на це зважили і в Києві, тому підтягнули до нас підрозділи ЗСУ...

Свою розмову ми ведемо «на колесах». Невеличким, винайнятим для таких цілей, бусиком об’їжджаємо місто. Ірина хоче показати якомога більше маріупольської екзотики. Рухаємося мікрорайоном Східним, який 24 січня 2015 року накрили російські «гради». Того дня під тут обстрілами загинуло 29 мешканців, 92 отримали скалкові поранення.

- Це був ранок, - пригадує волонтерка. – За 4 хвилини до обстрілу мене розбудив дзвінок знайомого. Розмовляємо – раптом на моїх очах здригається будинок. Ми навіть не встигли спуститися в підвал… До однієї 9-поверхівки ракети залетіли прямісінько у вікна. Але господарі дивом уціліли. Це були 20 секунд суцільного жаху…

Минаємо церкву Святого князя Володимира, яка належить громаді УПЦ МП. За словами Ірини, тутешній священик є противником «руського мира». Під час атаки він надавав притулок у храмі всім, хто тікав від смерті.

Оновлений парк "Веселка", розташований в лівобережній частині Маріуполя

Чимало маріупольців, напевне, сумують за свої "червоним" директором Володимиром Бойко

- Чи хочуть маріупольці під владу «ДНР»? Напевне, ні. Бо у багатьох є рідні на окупованій території. Наші люди знають, яке там життя. Чимало містян вітали б кримський сценарій для Маріуполя. Та, гадаю, більшість мріє повернути сюди Радянський Союз і замиритися з Росією. Ностальгія за совком і патерналізм тут дуже сильні, - каже волонтерка.

Про регіональний феодалізм

Про війну, до якої лише 20 км на схід, ми говоримо того дня і з іншими, заявленими у програмі прес-туру, спікерами. Це активні мешканці, що формують громадський сектор міста. Їхні думки суб`єктивні і доволі тривожні. Макар Антипов – 29-річний переселенець із окупованого Донецька, адміністратор фейсбук-групи «За екологічно чистий Маріуполь». Запевняє:

- Кордони руського міра вже тут. Якщо ви поїдете в заводські райони, і поспілкуєтеся з роботягами, то зрозумієте – ці люди нічим не відрізняються від тих, котрі били проукраїнських активістів у 2014 році в Донецьку… Патріоти, які усвідомлюють ситуацію, тримають у своїх автівках повні баки пального. І в разі чого готові швидко виїхати. Бо якщо тут підніметься прапор «ДНР», життя їм не буде. Тобто, в Маріуполі все набагато серйозніше, ніж видається.


Місцеві активісти - про небезпеку втратити Маріуполь

Слова Ірини й Макара перегукуються з результатами останніх парламентських виборів. Більшість містян, які прийшли 21 липня на дільниці, віддали перевагу партії «Опозиційна платформа - За життя» та представникові «Оппозиційного блоку» Вадиму Новинському. Лідери ОПЗЖ неодноразово засвідчували свою близькість до Кремля. Пан Новинський, судячи з його передвиборчих гасел, теж не є українським яструбом. Радше, навпаки. Цікаво, що своїм парламентським кріслом він зобов’язаний саме виборцям мікрорайону Східний, який у січні 2015 року втопили у крові «брати-росіяни».

Українські політичні аналітики неодноразово наголошували: толерантне ставлення до країни-агресорки і відвертий «совок» у головах досить великої кількості мешканців Донбасу не випадкові. Спрацьовують не лише історичні чинники, а й довголітнє промивання мізків населенню місцевими компартійними елітами. Більш того, це результат насаджування на Донеччині феодальних стосунків між владою і громадянами, роботодавцями і найманими працівниками. Адже слухняним людом легше керувати й, відповідно, примножувати свої політичні й фінансові статки.

«…за парканом заводу життя немає»

У 450-тисячному місті зосереджені чималі активи українських мільярдерів Ріната Ахметова і Вадима Новінського. Це, зокрема, група «Метінвест», яка має вже хоч і не визначальний, але потужний вплив на місцеву економіку. Два її комбінати - «Азовсталь» та «імені Ілліча», де працює понад 26 тисяч душ, - у переліку головних наповнювачів бюджету міста. За підсумками 1 кварталу 2019 року внесок металургійних заводів до загальних доходів міської скарбниці становив 30%. На сайті «Метінвесту» також вказано, що протягом 2008-2016 років гірничо-металургійна група вклала в благоустрій і соціальну інфраструктуру Маріуполя понад 121,8 млн грн. До речі, середня щомісячна зарплатня на цих підприємствах восени минулого року коливалася в межах 14 тис. грн. (трохи більше, ніж у цілому по Маріуполю).


"Азовсталь", фото зі сторінки Метінвест у Фейсбук


Представники комбінатів працюють на вищих щаблях місцевої влади. Нинішній мер Вадим Бойченко до свого обрання міським головою був директором із персоналу та соціальних питань «ММК імені Ілліча». Левова частка маріупольських медіа виходять під егідою СКМ (приватне акціонерне товариство, де ключовим акціонером є Р. Ахметов) чи його структур. Це газети «Приазовский рабочий» та «Ильичевец Город», телеканали СИГМА ТВ та МТВ . За словами місцевих активістів, інформаційний простір у Маріуполі зачищений під інтереси «Метінвесту».

- Коли ми говоримо про децентралізацію, то в наших умовах вона означає феодалізацію. Тому що холдинг має гроші і промисловий ресурс, в його руках ЗМІ, навіть аптеки. Це специфіка моноструктурних промислових міст, де зосередились інтереси великого бізнесу. Так, свідомістю мешканців тут дуже легко маніпулювати, принаймі більшості. Наратив такий – за парканом заводу життя немає. Якщо завод закриється, ми всі помремо. Це культивується досі, - говорить Ірина Перкова.

Фото зі сторінки Метінвест у Фейсбук

Тим часом місцеві громадські екологи і науковці наголошують: саме активна робота комбінатів, точніше, її побічні наслідки, шкодять здоров`ю маріупольців і впливають на тривалість їхнього життя. Обидва підприємства є найбільшими забруднювачами тутешнього довкілля. Вони продукують 95-98% усіх шкідливих викидів у повітря Маріуполя. Цей факт підтверджує регулярний екологічний моніторинг, який проводить департамент екології та природних ресурсів Донецької облдержадміністрації.

Приміром, 19 серпня 2019 року (у день підготовки цього матеріалу) опорний пост №2 на вулиці Металургів, 112 показав концентрацію у повітрі часточок пилу розміром з 10 мікронів в об’ємі 200 мкг/м.куб. Це в 5 разів перевищувало допустимі норми. Фактично в легені містян щодня потрапляє купа шкідливих речовин: оксиди вуглецю, діоксиди сірки, оксиди азоту, вуглеводні, сірководень, аміак, фенол тощо. За підсумками 2018 року Маріуполь очолив рейтинг набільш забруднених міст України. Цей список склали спеціалісти Центральної геофізичної обсерваторії ім. Срезневського.


«Тоді стояв смог, люди задихалися...»

Наш мікробус зупиняється на правому березі Кальміуса. Водна артерія розрізає місто навпіл і губиться у морі. По той бік річки – корпуси «Азовсталі». Ірина каже, що екосистема Кальміуса теж неабияк потерпає через викиди підприємства. Крізь ранковий серпанок вдивляємося в індустріальну, з радянським присмаком, велич комбінату. Над верхівками труб клубочить білий дим. А може й пара.


Із правого берега Кальміуса добре видно корпуси "Азовсталі"


За якийсь час вже стоїмо на оглядовому майданчику у східній частині міста. Перед очима панорама морського узбережжя, якій не бракує абсурду. Блакитне море, чисте небо й незграбна рукотворна гора. Височіє прямісінько посеред курортної гармонії. Технічною мовою – це відвал доменного шлаку, побічний продукт металургійного виробництва. Маріуполь має два таких штучних «олімпа». Той, що випирає у море, належить «Азовсталі», інший – «МКК ім. Ілліча». Ірина пояснює: ціна шлаку занизька, а возити його дорого. Ці відходи теж не додають маріупольцям здоров`я.

- Вітер розносить пил із відвалу, - каже Ірина. - Він дрібний і потрапляє у легені. Біля гори є шламовий відстійник, вода з нього витікає у море і забруднює акваторію… Де місцеві купаються? На Піщанці (пляж –авт.) – на захід від порту. Я особисто тут не купаюся, бо брудно й мілко…


Відвал доменного шлаку контрастує з красотою азовського узбережжя

Перед зустріччю із наступним нашим спікером Максимом Бородіним я не полінувався й погуглив його ім`я. У Маріуполі і за його межами він - особистість відома. Має вік 41 рік, активіст екологічного руху, голова фракції «Сила людей» у міськраді (фракція нараховує 5 депутатів). У листопаді 2012 року разом із однодумцями організував наймасовіший на Донбасі екологічний протест «Стоп смог!». Минулого року став переможцем телепроекту «Нові лідери» й отримав мільйон гривень. За них (мінус податки) придбав сертифіковані прилади моніторингу рівня забруднення повітря. Спілкуємося в офісі «Центру громадських ініціатив» на вулиці Миру. Говоримо не лише про довкілля, а й про місцеву політику.

- Нинішній стан екології дуже відрізняєтся від того, який тут був у 2012 році, - сідає на свого коника активіст. – Тоді над містом стояв смог, концентрація пилу в повітрі була надвисокою, люди задихалися... Саме тому 4 листопада на вулиці вийшло 13 тисяч протестувальників. Ми примусили «Метінвест» закрити застарілу агломераційну фабрику в центрі міста (на таких фабриках виробляють агломерат – спечену в грудки дрібнозернисту чи пилеподібну руду, з якої в доменних печах виплавляють метал – авт.). Також примусили компанію зупинити 3 коксові батареї, які вже не годилися для модернізації. Тоді це було велике досягнення.

Максим Бородін вважає, що для покращання екологічної ситуації в Маріуполі
треба змінювати законодавство

За словами Максима, «Метінвест» погодився протягом 10 років модернізувати свої потужності. Технічне переоснащення має врешті скоротити об`єми шкідливих викидів. Інші екоактивісти пропонували пришвидчити цей процес, апелюючи до вулиці, додає депутат. І визнає: на цьому грунті між потенційними однодумцями з громадського сектору сьогодні є тертя.

Мільярди не екологію

Щодо сертифікованих приладів, придбаних за кошти призового фонду телепроекту «Нові лідери», його переможець каже, що частина необхідного обладнання вже працює. Воно вимірює рівень забруднення повітря металургійними комплексами. Незабаром за показами датчиків можна буде спостерігати в он-лайн режимі. Але цього замало.

- Ми лише фіксуємо й інформуємо громадськість про результати вимірювань. А для того, щоб докорінно змінити ситуацію, слід переглянути екологічне законодавство. Необхідно зменшити гранично допустимі параметри шкідливих викидів. Бо у нас ці нормативи дозволяють багато такого, що в Європі давно заборонено, - говорить Максим Бородін.

І про політику. За словами активіста, депутатська фракція, яку він очолює, упродовж 5 років переймається не лише проблемами екології, а й прагне зробити роботу мерії якомога прозорішою. Не безуспішно. Щоправда, потім ці успіхи влада приписує собі, невесело жартує маріуполець.

Міська влада іноді приписує досягнення громадського сектору собі, какже М. Бородін

Діалог із уповноваженими особами від холдінгу в нашій програмі не заявлений. Тому ми не знаємо, як би вони прокоментували сказане Іриною і Максимом. Утім, на сайті «Метінвесту» в блоці «Соціальна відповідальність» можна знайти офіційну позицію Групи щодо ключових питань буття мешканців 450-тисячного міста. Скажімо, в розділі «Екологія» компанія декларує своє прагнення поступово скорочувати обсяги шкідливих викидів.

Ось прес-служба холдінгу звітує про реконструкцію конвертера №2 «МКК ім. Ілліча» (вартість проекту 230 млн грн.) і доменної печі №4 «Азовсталі». На останній вже стоїть надсучасне пилогазоочисне обладнання вартістю 12,7 млн долл.

В іншому повідомленні читаємо, що за допомогою установки «АМСОМ» «Азовсталь» поступово зменшує шлакові відвали, а в 2013 році комбінат вирішив проблему переповнення шламонакопичувача (сховище забрудненого ґрунту та стоків). Тепер цей шлам використовує аглофабрика «ім. Ілліча», і він не забруднює море. А так звана освітлена вода, яка потрапляє туди зі шламонакопичувача, чистіша за морську. Це стверджує прес-служба «Метінвесту», посилаючись на результати лабораторних досліджень.

Фото зі сторінки Метінвест у Фейсбук

У 2017 року прес-служба повідомила, що холдінг інвестує 2 млрд грн. у реконструкцію доменної печі №3 на МК «Азовсталь». Очікуване зниження викидів пилу складе 80%. Додатково до 2021 року компанія має намір виділити на природоохоронні програми комбінату понад 2,2 млрд грн.

Компанія заявляє і про соціальну відповідальність перед містом. «Ми ремонтуємо лікарні та школи, реконструюємо житлові квартали і дороги, розвиваємо громадський транспорт, упорядковуємо зони відпочинку. Робимо все, щоб зробити життя містян комфортнішим», - йдеться на сайті Групи. Є тут інформація і про те, чим саме можуть завдячувати маріупольці «Метінвесту».

Влада і малий бізнес – поки без порозуміння

Ще один пазл у мозаїці наших уявлень про східний форпост України – сповіді підприємців. Послухати їх нас запрошують до регіонального навчального центру бізнес-навичок. З Володимиром Каракулою (хлібопекар) і родиною Марії і Сергія Бубнових (переробка овочів) говоримо не про війну й екологію, а про суто економічні речі.


Представники малого бізнесу скаржаться на тиск чиновників


Спікери нарікають: міській владі, яка буцімто симпатизує «Метінвесту», муляє їхня незалежність. Відтак чиновники встромляють їм палиці в колеса. В ручному режимі і всупереч законодавству видають чи скасовують різноманітні дозволи. Підприємців це обурює. Бо вони, за їхніми словами, приносять до міської скарбниці грошей не менше, ніж металурги... А за офіційними деклараціями про підтримку малого підприємництва ховається бажання чиновників узяти цей бізнес під контроль, вважають громадські спікери. 

Натомість, у владних кабінетах Маріуполя закиди опонентів відкидають. Проте визнають: порозумітися із малим бізнесом досі не можуть. Мовляв, місто хоче цивілізувати дрібну торгівлю, прибрати із автобусних зупинок ятки, навести лад із кіосками тощо. А підприємцям то не до вподоби. Як не до вподоби і розроблена мерією сучасна програма розвитку малого підприємництва.

- Ми маємо бути одним цілим, дивитися в одному напрямку, та поки це не вдається, - доповідає нам секретар міськради Степан Махсма.


Секретар міськради Степан Махсма визнає проблеми у стосунках влади й малих підприємців

Журналістів, він приймає в просторій кімнаті будівлі на вулиці Митрополитській. Тут мерія прописалася 5 років тому, відколи її старе приміщення спалили проросійські бойовики. Питань до пана секретаря вдосталь, не всі встигаємо озвучити. Степан Махсма - ровесник Максима Бородіна. І грек за походженням (наприкінці 18 століття Приазов`я стало новою батьківщино понтійських греків-переселенців). Про що сам і повідомляє - схоже, не без гордості. Спілкується російською, українська, якщо прислухатися, дається йому важче.

Свою промову будує на презентації останніх досягнень міста і його перспектив. А це (з його слів): успішна інтеграція в міський соціум 100 тисяч переселенців (називає їх новими маріупольцями), потужний розвиток міської інфраструктури і благоустрій (оновлення доріг, парків, скверів, комунального транспорту), сучасний кардіоцентр, кардинальне зниження вуличної злочинності (завдяки надчутливим і вартісним камерам відео спостереження – їх у місті понад 300 штук), подолання владної корупції (журналісти щиро дивуються таким оцінкам), максимальна прозорість у роботі мерії.

Степан Махсма: нам не треба моно економіки

- Ключове для нас було – зберегти спокій мешканців, - мовить секретар. – Особливо, коли в 2015 році почалися масовані обстріли східної частини Маріуполя. Люди були деморалізовані, у відчаї. Особливо ті, які мешкали на лівому березі… Ми мали їх впевнити, що їм не варто полишали домівки і їхати звідси. Повинні були показати, що місто й далі розвивається. Тому в 2016 році прийняли стратегію його розвитку.


Нова тимчасов будівля мерії на вулиці Митрополитській

Констатує: децентралізація, а радше, перереєстрація управляючих компаній «Метінвесту» й іншого бізнесу (разом із податками) за місцевими юрадресами дозволила за 4 роки збільшити бюджет розвитку Маріуполя в… 37 разів! Нині у міській скарбниці 40 млн долл. власних надходжень. А було б ще більше, якби увесь малий і середній бізнес вийшов із тіні, каже пан Масхма.

У теми екології міста, близькості до нього війни і «руського міра», пов’язані із цим небезпеки не заглиблюємося. Обмаль часу. Як не встигаємо обговорити й тезу активістів про феодальний уклад Маріуполя і його залежність від металургійних еліт. Водночас Степан Григорович озвучує цікаву, як на мене, інформацію:

- Частка надходжень від малого й середнього бізнесу у власних доходах міста становить 25-30%. Це добре і водночас погано. Бо ми пам’ятаємо 2008 рік, коли металургія почала кульгати. Місто це одразу відчуло на своєму бюджеті. Тому нам не треба будувати моно економіку. Треба її диверсифікувати і розвивати всі вектори бізнесу.


Секретар запевняє, що міська влада виступає за рівноцінне представництво
в економіці міста малого, середнього й великого бізнесу

На моє питання, чи це його особиста позиція, а чи так само вважає і мер (колишній топ-менеджер «ММК ім. Ілліча» - авт.) пан секретар відповідає:

- Це позиція всієї команди. Бо якщо ти покладаєшся на один бізнес, а він починає хворіти, тоді хворіє все місто. Треба розвивати малий, середній бізнес, щоб від кожного з них місто мало третину надходжень... Ми зараз створюємо центр підтримки малого й середнього підприємництва. Хочемо, щоб людей у ньому навчали заробляти, щоб були муніципальні кредити, гарантії, програми підтримки від міжнародних організацій, - пояснює С. Махсма.

Схоже, заочна дискусія між громадським сектором і владою навряд чи виведе мене й колег на правду. У кожного з опонентів вона своя. І навіть середовищу активістів вдається різноголосити...




Замість постскриптуму

Естетичні приємності чекають нас увечері. А вони тут, у Маріуполі, є, попри деякі зачовгані страшилки й стереотипи.


У Театральному сквері гамірно будь-якого погожого вечора

Мандруючи центром міста, годі повірити, що за 20 км звідси - війна

Від нашого готелю на вулиці Георгіївській рушаємо проспектом Металургів до його перетину з проспектом Миру – і далі до драматичного театру.


До 2016 році обласний драматичний театр мав у своїй назві слово "російський"

Цікавий факт: нове ім`я - Донецький академічний обласний драматичний театр – він отримав у 2016 році. А до цього часу містив у своїй назві слово «російський».

Після купання тут нового українського президента, фонтан у Театральному сквері
став знаменитим

Поряд – осучаснений Театральний сквер із різними дитячими забавками і фонтаном. Тим самим, де в червні цього року встиг побешкетувати новообраний український президент.


Минулого, 2018 року, стару водонапірну вежу перетворили
на туристичний об`єкт і культурний центр

На перетині вулиць Соборної і Нільсена туристи можуть помилуватися історичною і архітектурною пам’яткою міста – старою водонапірною вежею. Її висота сягає 33 метрів, аби зійти нагору, треба подолати 314 східців.

Свої появі вежа завдячує архітекторові Віктору Нільсену - його увічнили
в ось такій невеличкій скульптурі

Вежу збудували у 1910 році за проектом митця Віктора Нільсена. Минулого, 2018 року, її відреставрували, витративши на це 3,5 млн грн. (бюджетні, грантові і благодійні кошти). Нині це туристичний і культурний об’єкт.


Маріуполь, принаймі його центр, не схожий на прифронтове і з поганою екологією місто

Ще одна туристична родзинка Маріуполя - нахилені англійські телефонні будки

На проспекті Миру в старому будинку №37 свої вистави дає театр ляльок. Єдиний професійний театр для дітлахів на Донеччині. Створений у 1996 році. Його засновниця і художня керівниця - Ірина Руденко. Нині театр долає чималі матеріальні перепони, аби й далі дарувати малечі казку.


Місцевий театр ляльок має чималу колекцію дитячих персонажів

А це засновниця і художня керівниця театру Ірина Руденко.
Говорить про скруту, яку зазнає її дітище, і про свою любов до професії 

Існування драматичного і лялькового театрів у прифронтовому місті дисонує з війною. Напевне, маріупольці звикли до такого поєднання. Мене, приміром, воно втішає. Степан Махсма називає ці культурні оази (плюс – парки й сквери) магнітами. Вони не лише ваблять до себе туристів, а й дозволяють містянам почуватися у мирі на тлі окопної стрілянини поруч...



Проспект Миру, вечір 1 серпня

Центральними тротуарами гасають на самокатах хлопчаки. А у фонтані біля драмтеатру плескаються майбутні президенти… Чи можна буде згодом закріпачити цих шибайголів? Не фізично – ментально? Бо осьдечки він, «руський мір», а ще ближче звичне: «за парканом заводу життя немає»?

Олександр Шульга


P.S.


Матеріал підготовлений за підсумками прес-туру «Досвід реформ у Приазов’ї», який проходив 1-2 серпня в рамках проекту Харківського прес-клубу Media Hub Kharkiv за підтримки «Медійної програми в Україні». Програма фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), а виконує її міжнародна організація Internews.

Коментарі

  1. Если потеряем Мариуполь - потеряем Азовское море, а за ним и весь юго-восток.

    ВідповістиВидалити

Дописати коментар

Популярні дописи з цього блогу

Хроніки ковідного стаціонару. Зі щоденника пацієнта

Лікар-ортопед Костянтин Кравченко: «За своє здоров'я варто боротися»

Шлюбний клубок, жовті вушка і гіпнотичний погляд. Що треба знати про вужів (відео)?