Перейти до основного вмісту

Як «хруні» не пустили Івана Франка до парламенту



Виявляється, практика підкупу виборців «гречкою» в Україні існувала вже понад 100 років тому. В якості хабарів спритні кандидати пропонували селянам… ковбасу. Тих, хто продавав свої голоси на виборах, називали "хрунями". Молодий радикал Іван Франко, який неодноразово балотувався в сейм, програвав своїм недобросовісним конкурентам саме через таких, ласих до умовної гречки, "хрунів".

Про це цікавий факт розповів 15 травня 2015 року глядачам телеканалу ZIK історик Вахтанг Кіпіані в програмі «Історична правда». Ось його розповідь: «Ще в кінці 19 століття в Західній Україні учасники передвиборчих перегонів активно вдавалися до «чорних» технологій: купували голоси, ставили палиці в колеса конкурентам. Що таке підступи опонентів, добре знав Іван Франко, який кілька разів балотувався до сейму як один із лідерів української радикальної партії.

«Іван Франко тричі брав участь у виборах і програвав, - говорить доктор політичних наук Ігор Вдовичин. - Вибори - це конкуренція. Одного разу, коли І. Франко ночував у готелі, у нього вкрали взуття, аби він не зміг піти на зустріч з виборцями». Щоразу Іванові Франку до перемоги не вистачало кілька десятків голосів: як не 30, так 50.

Проблема була в тому, що селяни, на яких і зробили ставку молоді радикали, масово продавали голоси. «Один польський селянин підрахував, що в 1895 році селяни-хруні (так називали тих, хто продавав свої голоси, тому що «хрунь» - це свиня), на виборах з'їли 70 км ковбаси. Уявіть, собі - 70 кілометрів!!!» - навів приклад кандидат історичних наук Ігор Чорновол».
За матеріалами zik.ua

Олександр Шульга

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Як правильно клепати косу. Поради від сільського косаря з Чернігівщини (відео)

Не всі з нас мають бензокосу. Або ж у критично важливий момент вона несподівано глохне. Всяке трапляється. Тож порятунком у таких випадках може стати ручна коса, з якою ще наші пра-пра-прадіди виходили на косовицю. Як підготувати традиційний для селянина інструмент, знає герой цього відео.

Володимир Сторчаков. Бачити все на власні очі…

  Улюбленій професії він віддав 60 років життя, має безліч нагород і звань, одне з яких – звання «Заслуженого журналіста України» Якось у серпні 2011 року журналістський «десант» із Придніпров’я відвідав Луганщину. На одній із державних шахт гості спустилися в лаву, де серед щільного пилу й задухи гуркотів комбайн. Аби побачити, як він нарізає вугілля, медійникам довелося кількадесят метрів повзти навколішках. Від браку кисню й надлишку вологи у них, ще молодих і дужих, калатали серця. Для багатьох ця екскурсія стала іспитом на витривалість. Серед її учасників був і ветеран журналістського цеху Володимир Сторчаков. Йому минав 73-рік. На запитання, навіщо він піддав себе такому випробуванню, Володимир Олександрович відповів: «Я мусив це зробити». Справжній сенс цих слів я зрозумів лише згодом.

Що варто знати про БЗВП. Враження новачка

Не секрет, що цивільна людина має купу стереотипів і упереджень щодо служби у війську. Одне з них стосується БЗВП – базової загальної військової підготовки. Буцімто, в навчальних центрах усюди панує армійщина, із вас там висмокчуть усі соки, але повноцінного бійця так і не зроблять. Наскільки то є правдою, ми спробували дізнатися у одного з новобранців 125 бригади.