"Я хочу, аби мій подарунок його зігрівав і оберігав"

Павлоградська пенсіонерка розшукує громадянина Канади з українськими корінням, який нині воює на Донбасі в складі ЗСУ

Мешканка Павлограда, якій вже близько 80 років, з початку війни на Донбасі стала до лав волонтерів, а нині мріє зробити особливий подарунок одному з українських воїнів. Вона збирається переплавити свої золоту обручку і шматочок срібла, аби зробити з них оберіг для бійця.
Жінку, про яку йдеться, звати Валентина Климівна. Свого часу я розповідав про цю невтомну і щиру патріотку, котра щораз віддавала і віддає останнє, аби допомогти українським воїнам на фронті і пораненим у госпіталях. Про свою ідею передати одному з бійців свій подарунок волонтерка розповіла мені 17 січня.
Щоб це було неофіційно, з душею
"Тижнів зо три тому я в новинах "112-го каналу" побачила сюжет про чоловіка, - говорить Валентина Климівна. -  Я саме займалася маскувальним костюмом для бійців, коли почула, що в наших збройних силах воює громадянин Канади з українським походженням. Стала прислухатися. Дізналася, що на початку війни він перебував в Україні, був волонтером - ремонтував двигуни, здається, до танків чи іншої військової техніки. Потім повернувся до Канади, а згодом вирішив долучитися до українських оборонців на Донбасі".
Цей коротесенький сюжет дуже розчулив пенсіонерку. "Ви знаєте, в мене дуже болить душа за наших хлопців, і кожна така історія мені не байдужа, - говорить жінка. -  Ось й цей канадієць... Чому саме він? Бо я готова стати на коліна перед усіма українцями, котрі, живучи в різних куточках світу, у безпеці й достатку, їдуть до нас захищати Батьківщину. Мабуть, це голос предків... Тому в мене і виникло бажання щось подарувати цьому бійцеві. Думала купити жилетку з вовни, але засумнівалася, чи згодиться вона йому. А тоді вирішила виготовити якусь особливу відзнаку. Розумієте, я знаю, що наша держава може його нагородити орденом чи медаллю. Але це буде офіційно, з холодком. А я хочу, аби мій подарунок його зігрівав і оберігав. Щоб цей воїн відчував тепло й душу українців".
За словами Валентини Климівни, вдома вона мала шматочок срібла вагою до 20 грамів. Тримала його задля дезінфекції питної води. "А ще я ношу золоту обручку. Тож і придумала за допомогою місцевих майстрів виготовити якусь срібну відзнаку, можливо, із золотим тризубом. Це був би подарунок не лише від мене, а й від усіх наших волонтерів, від павлоградських патріотів", - розповідає жінка. Та на жаль, бідкається вона, імені й прізвища канадійця з українським корінням їй не вдалося почути. "Моя проблема в тому, що я не знаю, де і як знайти цього чоловіка. Я навіть в СБУ дзвонила з цього приводу, але вони порадили мені самій шукати в інтернеті..." - говорить пенсіонерка. Валентина Климівна сподівається, що друзі-волонтери допоможуть їй у пошуках особистих даних і координат бійця, а також знайдуть потрібних майстрів.
"Мені не важко - хлопцям там важче"
За два з лишком роки війни павлоградська патріотка, що свого часу переїхала до Західного Донбасу з Миколаєва, віддала волонтерству чимало сил і коштів. "Ще влітку 2014 року я подзвонила у військкомат, запитала, чим я можу допомогти фронту. Сказала, що можу картоплю копати, можу прати, можу що завгодно. А черговий засміявся й відповів, що наші військові захистять і мене, і таких, як я", - згадую пенсіонерка.



Спочатку Валентина Климівна підтримувала поранених бійців з добровольчого батальйону "Донбас", які лікувалися у четвертій міськлікарні після пекла, влаштованого окупантами під Іловайськом в кінці серпня 2014 року. Вже в листопаді вона познайомилася з волонтерською командою "Дамські пальчики", котра взялася допомагати українським бійцям на фронті різними маскувальними виробами.
Зараз вона чи не щодня разом з іншими жінками плете для наших розвідників і снайперів маскувальні куртки й штани. В кожний свій комплект жінка кладе іменний обережок з молитвою до Бога на перемогу над ворогом і захист від смерті українських оборонців. Розповідає, що завдяки цим оберегам "Климівну" тепер знають навіть в окопах під Маріуполем. Зі своєї скоромної пенсії Валентина Климівна регулярно віддає часточку на потреби поранених, про історії яких довідується з теленовин.
На запитання, чи не занадто відчутне для її кишені саме сьогодні це щире волонтерство, пенсіонерка, якій вже близько 80 років, відповідає: "Ні, що ви! Мені неважко - хлопцям там важче. Завжди щось можна викраяти. Кожен робить те, що мусить робити для нашої спільної перемоги. І мені так легше, бо я хоч чимось можу допомогти". А ще вона пишається, коли деякі земляки називають її "бендерівкою", і спілкується з усіма переважно українською мовою. "Від України я ніколи не відступлюсь, і доки мені вистачить часу, буду боротися за неї, - каже Валентина Климівна. - Я мрію, аби моя країна була вільною й багатою, щоб тут добре жилося моїм дітям і онукам, усім тим, хто вважає цю землю своєю Батьківщиною незалежно від національності. І я вірю, що настане той день, коли на скрижалях нової історії будуть написані імена усіх наших героїв…"
Олександр Шульга, фото й відео автора

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

У Лозовій на День міста ветерани АТО не схотіли йти у колоні разом із владою

Трагедія в Першотравенську. Чому підліток наклав на себе руки (оновлено)?

Справа про побиття 29-річного павлоградця розворушила «осине гніздо»?