У Павлограді боєць АТО поцупив у волонтерів солодощі, іграшку й гроші



Принаймі, так розповідають активісти, котрі говорять, що спочатку чоловік скористався їхньою допомогою, а потім тишком обікрав

Про так званих «аватарів» або пияків на війни вже сказано достатньо. Говорено й про те, що боронити Україну ідуть не лише свідомі патріоти, а й ті, кому, попри ризики фронтових буднів, кортить втекти від невлаштованого, напівжебрацького життя «на гражданці». Серед останніх часом трапляються дрібні крадії.

Нещодавно павлоградські волонтери розповіли кореспонденту www.5632.com.ua про випадок, котрий їх і обурив, і змусив вкотре замислитись над темою підтримки наших захисників. «Це трапилось напередодні Нового року, - розповідає координатор волонтерського об`єднання міста Ганна Третьяк-Прудська. – До нас звернувся наш земляк, повідомив, що в Дніпрі в госпіталі перебуває демобілізований вояк, який потребує допомоги. Зокрема, в оформленні документів для влаштування на контрактну службу до війська. Ми вийшли на цього чоловіка. До свого повернення з фронту він, за його ж словами, воював у складі 72-ї окремої механізованої бригади. Йому вже за 40 років, родом він із Синельниково, але, здається, життя у нього не склалося, бо має проблеми з житлом, родиною, грошима. Ми йому допомогли, а згодом він повідомив, що 4 січня має вирушати в АТО, у свій колишній підрозділ».

Ганна говорить, що павлоградські волонтери, довідавшись про його наміри зустрічати Новий рік на вокзалі в Дніпрі, запропонували чоловікові свій притулок. Боець погодився і напередодні свята приїхав до Павлограда. «Ми його зустріли, знайшли дах над головою. Одним словом, новорічну ніч він зустрічав у затишку, - продовжує волонтер. – 1 січня я привела його до нашої криївки. Дівчата плели маскувальні сітки, і він їм трохи допоміг. Але поводився якось відлюдькувато, розмовляв здебільшого зі мною. Надвечір 2 січня ми готували машину з гуманітаркою для своїх бійців у зону АТО.

Виходило так, що усю ніч до обід наступного дня він мав залишатись у криївці сам. Зі своїх «закромів» ми видали йому 60 гривень на цигарки, купили ліки від застуди… Ніч минула. На ранок Айна (волонтер – прим. авт.) прийшла до криївки і жахнулася: двері відчинені навстіж, всередині нікого немає, працює електрообігрівач, щоправда, світло вимкнене. Із наших запасів зникли солодощі, які ми приготували діткам, не стало одної з іграшок – машинки. І шухляда з грошима, де залишалось 100 гривень, виявилась порожньою».

За словами Ганни, кілька днів вона вичікувала, чи не озветься їхній гість, бодай, вибачиться за поцуплені речі, однак той мовчав. «Вже 8 січня я написала про все у Фейсбуці, - ділиться активістка. - Лише тоді боєць відповів мені у соцмережі, мовляв, ніяких дитячих солодощів і іграшок він не крав. Зізнався, що приводив до криївки сторонню людину… Моя інформація мала широкий розголос, я отримала чимало коментарів, багато засуджували чоловіка й співчували нам. Щоправда, один користувач попрохав мене прибрати обвинувальний допис, аби не дискредитувати українських бійців. Та я вважаю, що вчинила правильно, коли оприлюднила цю історію».

Швидше за все, хитруватий чоловік мав певну залежність від оковитої, вважає волонтерка. «Були деякі ознаки того, що він з так званих «аватарів». Це не таємниця, що на фронті, в тому числі й серед наших бійців, опинилося чимало таких, кого ми називаємо асоціальними елементами. Невлаштовані у житті, без путньої роботи… Тому вони, всупереч небезпеці, пішли на фронт. Дехто втік туди від домашніх турбот, інших змусили сімейні скандали, розлучення. Різні обставини й різні люди. З іншого боку, багато чоловіків повернулися з війни вже іншими людьми. Я знаю не один випадок, коли демобілізовані бійці тижнями дудлять горілку, бо суспільство, держава відштовхнули їх від себе», - розповідає Ганна.

Волонтерка переконана: з «аватарством» на фронті можна боротися. І успішність такої боротьби, за її словами, в першу чергу, залежить від командирів. «Я не вірю, що схильних до випивки не можна втримати. В деяких бригадах до цього явища з самого початку війни ставилися поблажливо. Звідси й не бойові втрати. А щодо нашого «героя»… Насправді, це досить непроста ситуація. Бо, з одного боку, ми мусимо популяризувати героїзм українських бійців, з іншого, не маємо права замовчувати ганебні вчинки декого з них. Хоч безумовно, нам слід підтримувати усіх тих, хто пішов на війну заради нашого мира тут. Ми не маємо права відштовхувати бійців, котрі мають певні слабкості, повертаються додому зі скаліченими душами. Адже війна – то пекло, то іспит, який не кожен сильний чоловік витримає…» - підсумовує Ганна Третьяк-Прудська.

Думки павлоградської волонтерки збігаються з висновками іншого українського волонтера Ярослава Матюшина. 2 серпня 2016 року в інтерв`ю виданню https://m.online.ua/news/749158/ він сказав наступне: «Взагалі, завжди все впирається конкретно в командира. А з приводу аватарів я зробив такий висновок, поспілкувавшись з великою кількістю військових особисто, в тому числі і в п'яному стані - якщо людина в цивільному житті не вміє пити... Він, в принципі, і в армії буде аватар. Якщо людина вміє бухати, тримає себе в рамках, в якому б він стані не був, то він не буде аватаром. Він може максимум випити, щоб заснути в спальному мішку на морозі. Але, в будь-якому випадку, я в цьому вже переконався - офіцер підрозділу, все виходить від нього».

До речі, про те, як свого часу боролися з п`яничками і мародерами у добровольчому батальйоні «Адар», восени 2014 року розповів автору цих рядків його земляк і товариш з позивним «Лєший». Ось його слова: «Мародерство в «Айдарі»? Так, воно є. Так само, як і пияцтво. Але це, скоріше, виняток, ніж правило, з цим борються. У нас є своя губа (гауптвахта - прим. «ПВ»). Був випадок, що двоє наших пішли у відпустку, але не додому поїхали, а пішли по Щастю квартири грабувати. Наші ж їх і взяли. Чув, що одного застрелили при опорі, а другого взяли. Було й таке... Сажу, що до нас різні люди йдуть. Більшість - за Україну, патріоти. Але є й темні особи, яких потім виявляємо. Є ті, кому важливі пільги і статус, ці під кулі особливо не лізуть. Їх мало - відсотків 10%. Бухариків командири виганяють з батальйону. Спочатку «губа» - потім виганяють. Щоб не воювали з «білочками»».


Олекса Сурай (Олександр Шульга) для http://www.5632.com.ua

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

И расстрелянный Тарас Шевченко... (август 2014 года, освобожденный Славянск)

«Мамо, я ж ніколи в житті не літав!» Пам`яті павлоградського десантника Дениса Каменєва

На Харківщині з`явився мурал із портретами загиблих воїнів (оновлено)