На власні очі

Йому трохи за сорок. Має складний життєвий бекграунд. Розведений, одружений, знов розведений і знов у шлюбі. Цього разу, каже, щасливому. Змінив кілька робіт. Якийсь час працював опером – але надовго не вистачило. З 22-го року на війні. Майже рік провів у посадках і на еваку. Був бойовим медиком роти. Врятував не одного нашого хлопа й навидівся всякого. Тепер, після травми, сидить за армійським компом – рахує цифри. А ще воює з хронічними болями. І п’є.  

Телефонна розмова. Брат і сестра. Він тереошник - тут, на сході. Вона – у Львові, майже на іншій планеті.

Воду на наші позиції "централізовано" підвозять місцеві дядьки Петро й Ігор. Обидва підстаркуваті і, як на мене, ласі до оковитої. Але то таке... Їхній старий коняка на прізвисько Понь має вигляд охлялої шкапи. Втім, свою роботу тварина виконує справно... 

Ранок середини листопада. Осіння мжичка прилипає дрібними краплями до лобового скла. Вертлявий «Suzuki» мчить заїждженою грунтівкою. Попереду короткочасна відпустка. Настрій, щоправда, геть не святковий. У нашому підрозділі знов 200-ті. Є важкі поранені. 

Літо 2024 року. Південний схід. Покинута хата одного з прифронтових сіл. Хлопці, які тут окопалися, натрапили на клунок зі старими книжками...

- Буває, в розмовах чую: «А що вам там платять?» Безглузді питання, але є й такі. На третьому році великої війни люди не розуміють сутність терміну «волонтерство», - говорить Людмила Куштим, керівниця спільноти «Омофор» (м. Лозова, Харківщина). Від початку свого заснування у червні 2022 року цей невеличкий волонтерський осередок передав бійцям ЗСУ вже 263 маскувальні сітки.

- Ти знаєш, чого мене списали? – Малий підходить майже впритул, довго тисне руку, впивається поглядом у вічі. - Я почав було за автомат хапатися. Тільки шо, вже затвором клац. Взводний тоді сам казав: треба Малого рятувати. Я після Серебрянки гранату під подушкою тримав. У мене дружина від нервів дитину втратила. На шостому місця була…