Перейти до основного вмісту

"Як гадаєте, підуть на нас білоруси?" | Нотатки з війни

Воду на наші позиції "централізовано" підвозять місцеві дядьки Петро й Ігор. Обидва підстаркуваті і, як на мене, ласі до оковитої. Але то таке... Їхній старий коняка на прізвисько Понь має вигляд охлялої шкапи. Втім, свою роботу тварина виконує справно... 

Розбитий возик суне лісовою стежкою. За віжками цього дня сидить Петро. Схоже, 14-річний Понь належить саме йому. Праворуч "водія" умостився сержант Базука - він за старшого. Я, звісивши ноги, балансую на краєчку.

Стежка звивиста й подекуди заросла кущами. Обабіч неї сховалися в гущавині лісу щойно викопані бліндажі. Фіра з порожніми баняками минає тероборонівську варту і невдовзі виринає на польове узбіччя. 

До хутора, куди прямують чоловіки, менше двох кілометрів. Уздовж запиленої вулиці вишикувалися кільканадцять хатин. Цивільного люду майже не видно - здебільшого швендяють військові. На верхівці дерев'яного стовпа куйовдиться лелеча сім'я. Під парканом червоніють стиглі вишні. Пахне липою.

Петро зупиняє фіру навпроти двору Ігора. Той має 37-метрову свердловину з питною водою. Господар виходить назустріч, розпрягає старого жереба, штовхає воза ближче до джерела. Беруся допомогти чоловікові. 

- Поволі, поволі... – жартома гиркає на мене дядько. Я, звісно, корюся.  Фіра заповзає у двір. Ігор повертає кран, подає мені шланг. Струмінь холодної води збиває пил із баняків і, врешті, потрапляє всередину. 

- Як гадаєте, підуть на нас білоруси? – ніби ненароком цікавлюся в господаря. Той здивовано гмикає: 

- Нашо їм це? Там люди не хочуть воювати. От не хочуть і все! Хіба що путін дотисне батьку, і той пошле сюди солдат. Але не думаю... 

- А як росіян своїх пожене?

- А ви тут тоді для чого? – не дає собі розгубитися чоловік: – Хіба дівок наших грати.

І хитро підморгує. Я зиркаю на Базуку. Той сміється:

- Отак, братику, нас підкололи)

Завантажена водою фіра зі скрипом і поволі суне зворотнім шляхом уздовж гречаного лану. Здіймає позаду себе піщану куряву. Липневий день на позиціях тільки починається...

Літо 2022-го. Поліський напрямок.

Олександр Шульга

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Двоих комсомольцев они сбросили с церковной лестницы. К событиям Павлоградского восстания 1930 года

В 2009 году СБУ рассекретило архивы, касающиеся истории крестьянского восстания на Павлоградщине в апреле 1930 года «А головний їхній бандит утік за границю, бо мав там зв`язки , - кульгавый мужичок без имени-отчества и возраста кивнул кому-то у магазина, показал мне коричневые пеньки во рту и продолжил – Бач, який журналіст, а такого факту не знаєш! То попитай старих людей, мо, вони шо більше спомнять… »

Лікар-ортопед Костянтин Кравченко: «За своє здоров'я варто боротися»

Дистанційна робота вдома під час карантину справила злий жарт із нашим хребтом. Особливо це торкнулося тих, хто й раніше не надто дружив із фізкультурою. Почастішали раптові простріли в спині, з'явилися головні болі, стали німіти руки або ноги. Виявилося, до цього можуть призвести не лише надмірні фізичні навантаження, але й наша малорухливість.

Про українську порцеляну, що вразила московського імператора

На Житомирщині протягом 200 років майстри виготовляли фарфор, який у кращі часи міг конкурувати з виробами китайських і саксонських митців А чи знаєте ви, що кілька століть тому вишукана порцеляна могла коштувати цілого полку кавалеристів? Виявляється, саме таку ціну у 1717 році заплатив пруському королеві Фрідріху Вільгельму І курфюрст (князь) Саксонії Август Сильний. Він придбав у монарха півтори сотні китайських фарфорових ваз висотою близько 1 метра. Цікаво, що вже тоді при дворі курфюрста двоє дослідників винайшли власну, європейську, технологію виготовлення якісного фарфору. Згодом виробництво порцеляни опанували й українці. Їхня продукція була не гірша за саксонську.