Перейти до основного вмісту

"Як гадаєте, підуть на нас білоруси?" | Нотатки з війни

Воду на наші позиції "централізовано" підвозять місцеві дядьки Петро й Ігор. Обидва підстаркуваті і, як на мене, ласі до оковитої. Але то таке... Їхній старий коняка на прізвисько Понь має вигляд охлялої шкапи. Втім, свою роботу тварина виконує справно... 

Розбитий возик суне лісовою стежкою. За віжками цього дня сидить Петро. Схоже, 14-річний Понь належить саме йому. Праворуч "водія" умостився сержант Базука - він за старшого. Я, звісивши ноги, балансую на краєчку.

Стежка звивиста й подекуди заросла кущами. Обабіч неї сховалися в гущавині лісу щойно викопані бліндажі. Фіра з порожніми баняками минає тероборонівську варту і невдовзі виринає на польове узбіччя. 

До хутора, куди прямують чоловіки, менше двох кілометрів. Уздовж запиленої вулиці вишикувалися кільканадцять хатин. Цивільного люду майже не видно - здебільшого швендяють військові. На верхівці дерев'яного стовпа куйовдиться лелеча сім'я. Під парканом червоніють стиглі вишні. Пахне липою.

Петро зупиняє фіру навпроти двору Ігора. Той має 37-метрову свердловину з питною водою. Господар виходить назустріч, розпрягає старого жереба, штовхає воза ближче до джерела. Беруся допомогти чоловікові. 

- Поволі, поволі... – жартома гиркає на мене дядько. Я, звісно, корюся.  Фіра заповзає у двір. Ігор повертає кран, подає мені шланг. Струмінь холодної води збиває пил із баняків і, врешті, потрапляє всередину. 

- Як гадаєте, підуть на нас білоруси? – ніби ненароком цікавлюся в господаря. Той здивовано гмикає: 

- Нашо їм це? Там люди не хочуть воювати. От не хочуть і все! Хіба що путін дотисне батьку, і той пошле сюди солдат. Але не думаю... 

- А як росіян своїх пожене?

- А ви тут тоді для чого? – не дає собі розгубитися чоловік: – Хіба дівок наших грати.

І хитро підморгує. Я зиркаю на Базуку. Той сміється:

- Отак, братику, нас підкололи)

Завантажена водою фіра зі скрипом і поволі суне зворотнім шляхом уздовж гречаного лану. Здіймає позаду себе піщану куряву. Липневий день на позиціях тільки починається...

Літо 2022-го. Поліський напрямок.

Олександр Шульга

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Як правильно клепати косу. Поради від сільського косаря з Чернігівщини (відео)

Не всі з нас мають бензокосу. Або ж у критично важливий момент вона несподівано глохне. Всяке трапляється. Тож порятунком у таких випадках може стати ручна коса, з якою ще наші пра-пра-прадіди виходили на косовицю. Як підготувати традиційний для селянина інструмент, знає герой цього відео.

Що варто знати про БЗВП. Враження новачка

Не секрет, що цивільна людина має купу стереотипів і упереджень щодо служби у війську. Одне з них стосується БЗВП – базової загальної військової підготовки. Буцімто, в навчальних центрах усюди панує армійщина, із вас там висмокчуть усі соки, але повноцінного бійця так і не зроблять. Наскільки то є правдою, ми спробували дізнатися у одного з новобранців 125 бригади.

Володимир Сторчаков. Бачити все на власні очі…

  Улюбленій професії він віддав 60 років життя, має безліч нагород і звань, одне з яких – звання «Заслуженого журналіста України» Якось у серпні 2011 року журналістський «десант» із Придніпров’я відвідав Луганщину. На одній із державних шахт гості спустилися в лаву, де серед щільного пилу й задухи гуркотів комбайн. Аби побачити, як він нарізає вугілля, медійникам довелося кількадесят метрів повзти навколішках. Від браку кисню й надлишку вологи у них, ще молодих і дужих, калатали серця. Для багатьох ця екскурсія стала іспитом на витривалість. Серед її учасників був і ветеран журналістського цеху Володимир Сторчаков. Йому минав 73-рік. На запитання, навіщо він піддав себе такому випробуванню, Володимир Олександрович відповів: «Я мусив це зробити». Справжній сенс цих слів я зрозумів лише згодом.