- Ти знаєш, чого мене списали? – Малий підходить майже впритул, довго тисне руку, впивається поглядом у вічі. - Я почав було за автомат хапатися. Тільки шо, вже затвором клац. Взводний тоді сам казав: треба Малого рятувати. Я після Серебрянки гранату під подушкою тримав. У мене дружина від нервів дитину втратила. На шостому місця була…
Він свердлить мене очима, наче хоче вгадати мої думки. Я
мовчу – чекаю.
- Я ж після Серебрянки на таблетках сидів, - зізнається.
- Нічого така доза була. Веселі таблетки…
Й одразу змінює тему:
- Якось я у відпустці був. Із корєшом забухали,
туди-сюди. А корєш нормальний такий хлоп. Я питаю: «А чого ти не на війні?» А
він не знає, що я вже давно в армії. Відповідає: «Ну, то давай підемо!» Я такий:
«О’кей, ходімо!». Ми вже на градусах були, завалили в військомат. Кажу: «Я вам
хлопа привів – дуже хоче воювати». Тецекашник: «Добре, а ти теж ідеш воювати?» «Звичайно!»
- говорю. І дістаю свій військовий разом із відпускним квитком. У мого корєша
очі на лоба полізли. «Ти чого, бляха, мені не сказав?» Думаю, коли ми
повернемося додому – нас чекає... ну, якщо не війна, то щось дуже серйозне.
Пики битимуть точно. Не заздрю ждунам і ухилянтам…
Війна для Ромчика почалася раніше за 24 лютого 2024 року.
Вона у нього плавно перейшла з АТО/ООС в повномасштабку. До того як наш бат
потрапив у серебрянську м’ясорубку, Роман здавався звичайним розбишакою. Трохи
хвалькуватим, гострим на язик, із купою жартів і приколів напоготові.
На Донбасі я вже не ходив туди, куди потім ходили Малий й
інші хлопці нашого бату. Але мені не треба уявляти, як воно там їм було – на
пристріляних ворогом еспешках.
Два з половиною роки пі@@@рєзних гойдалок та відвертої армійщини його втомили й обізлили. Зрештою,
як і багатьох із нас. Колись вмотивований доброволець-ідеаліст еволюціонував у меркантильного
циніка. Не так, щоб то була зрада зрадная, бо звитяжний українець у ньому
нікуди не подівся. Просто у свої 30 з лишком літ Малий став чутливішим до
несправедливості, більш поміркованим і мудрішим.
Невисокий зростом, з елегантним пузцем, але кремезний. Тож
у суперечки я би з ним не влазив.
- Я зараз на кухні
працюю. Готую хлопцям казани їжі. Ти думаєш, я маю знання чи досвід кухаря? Та
хєр там. Але нічого складного: бульйончик зварив, бульбочку начистив, зажарочку
зробив… Вгадай, яка в мене цивільна професія? Будівельник! А тепер обіди й
вечері готую. Бо треба… Але чесно – всьо вже задовбало. Хочеться тривалого
відпочинку. Хочеться звільнити місце для тих, хто ще не воював. Бо це ж несправедливо
– згодний?
P.S. Ім’я та позивний героя змінено
Коментарі
Дописати коментар