Нотатки з війни | "Хочеться звільнити місце для тих, хто ще не воював"

- Ти знаєш, чого мене списали? – Малий підходить майже впритул, довго тисне руку, впивається поглядом у вічі. - Я почав було за автомат хапатися. Тільки шо, вже затвором клац. Взводний тоді сам казав: треба Малого рятувати. Я після Серебрянки гранату під подушкою тримав. У мене дружина від нервів дитину втратила. На шостому місця була…

Він свердлить мене очима, наче хоче вгадати мої думки. Я мовчу – чекаю.

- Я ж після Серебрянки на таблетках сидів, - зізнається. - Нічого така доза була. Веселі таблетки…

Й одразу змінює тему:

- Якось я у відпустці був. Із корєшом забухали, туди-сюди. А корєш нормальний такий хлоп. Я питаю: «А чого ти не на війні?» А він не знає, що я вже давно в армії. Відповідає: «Ну, то давай підемо!» Я такий: «О’кей, ходімо!». Ми вже на градусах були, завалили в військомат. Кажу: «Я вам хлопа привів – дуже хоче воювати». Тецекашник: «Добре, а ти теж ідеш воювати?» «Звичайно!» - говорю. І дістаю свій військовий разом із відпускним квитком. У мого корєша очі на лоба полізли. «Ти чого, бляха, мені не сказав?» Думаю, коли ми повернемося додому – нас чекає... ну, якщо не війна, то щось дуже серйозне. Пики битимуть точно. Не заздрю ждунам і ухилянтам…

Війна для Ромчика почалася раніше за 24 лютого 2024 року. Вона у нього плавно перейшла з АТО/ООС в повномасштабку. До того як наш бат потрапив у серебрянську м’ясорубку, Роман здавався звичайним розбишакою. Трохи хвалькуватим, гострим на язик, із купою жартів і приколів напоготові.

На Донбасі я вже не ходив туди, куди потім ходили Малий й інші хлопці нашого бату. Але мені не треба уявляти, як воно там їм було – на пристріляних ворогом еспешках.

Два з половиною роки пі@@@рєзних гойдалок та відвертої армійщини його втомили й обізлили. Зрештою, як і багатьох із нас. Колись вмотивований доброволець-ідеаліст еволюціонував у меркантильного циніка. Не так, щоб то була зрада зрадная, бо звитяжний українець у ньому нікуди не подівся. Просто у свої 30 з лишком літ Малий став чутливішим до несправедливості, більш поміркованим і мудрішим.

Невисокий зростом, з елегантним пузцем, але кремезний. Тож у суперечки я би з ним не влазив.

-  Я зараз на кухні працюю. Готую хлопцям казани їжі. Ти думаєш, я маю знання чи досвід кухаря? Та хєр там. Але нічого складного: бульйончик зварив, бульбочку начистив, зажарочку зробив… Вгадай, яка в мене цивільна професія? Будівельник! А тепер обіди й вечері готую. Бо треба… Але чесно – всьо вже задовбало. Хочеться тривалого відпочинку. Хочеться звільнити місце для тих, хто ще не воював. Бо це ж несправедливо – згодний?

P.S. Ім’я та позивний героя змінено