Перейти до основного вмісту

"Хочеться звільнити місце для тих, хто ще не воював" | Нотатки з війни

- Ти знаєш, чого мене списали? – Малий підходить майже впритул, довго тисне руку, впивається поглядом у вічі. - Я почав було за автомат хапатися. Тільки шо, вже затвором клац. Взводний тоді сам казав: треба Малого рятувати. Я після Серебрянки гранату під подушкою тримав. У мене дружина від нервів дитину втратила. На шостому місця була…

Він свердлить мене очима, наче хоче вгадати мої думки. Я мовчу – чекаю.

- Я ж після Серебрянки на таблетках сидів, - зізнається. - Нічого така доза була. Веселі таблетки…

Й одразу змінює тему:

- Якось я у відпустці був. Із корєшом забухали, туди-сюди. А корєш нормальний такий хлоп. Я питаю: «А чого ти не на війні?» А він не знає, що я вже давно в армії. Відповідає: «Ну, то давай підемо!» Я такий: «О’кей, ходімо!». Ми вже на градусах були, завалили в військомат. Кажу: «Я вам хлопа привів – дуже хоче воювати». Тецекашник: «Добре, а ти теж ідеш воювати?» «Звичайно!» - говорю. І дістаю свій військовий разом із відпускним квитком. У мого корєша очі на лоба полізли. «Ти чого, бляха, мені не сказав?» Думаю, коли ми повернемося додому – нас чекає... ну, якщо не війна, то щось дуже серйозне. Пики битимуть точно. Не заздрю ждунам і ухилянтам…

Війна для Ромчика почалася раніше за 24 лютого 2024 року. Вона у нього плавно перейшла з АТО/ООС в повномасштабку. До того як наш бат потрапив у серебрянську м’ясорубку, Роман здавався звичайним розбишакою. Трохи хвалькуватим, гострим на язик, із купою жартів і приколів напоготові.

На Донбасі я вже не ходив туди, куди потім ходили Малий й інші хлопці нашого бату. Але мені не треба уявляти, як воно там їм було – на пристріляних ворогом еспешках.

Два з половиною роки пі@@@рєзних гойдалок та відвертої армійщини його втомили й обізлили. Зрештою, як і багатьох із нас. Колись вмотивований доброволець-ідеаліст еволюціонував у меркантильного циніка. Не так, щоб то була зрада зрадная, бо звитяжний українець у ньому нікуди не подівся. Просто у свої 30 з лишком літ Малий став чутливішим до несправедливості, більш поміркованим і мудрішим.

Невисокий зростом, з елегантним пузцем, але кремезний. Тож у суперечки я би з ним не влазив.

-  Я зараз на кухні працюю. Готую хлопцям казани їжі. Ти думаєш, я маю знання чи досвід кухаря? Та хєр там. Але нічого складного: бульйончик зварив, бульбочку начистив, зажарочку зробив… Вгадай, яка в мене цивільна професія? Будівельник! А тепер обіди й вечері готую. Бо треба… Але чесно – всьо вже задовбало. Хочеться тривалого відпочинку. Хочеться звільнити місце для тих, хто ще не воював. Бо це ж несправедливо – згодний?

P.S. Ім’я та позивний героя змінено

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Коли твоє життя нічого не варте. Табір смерті Аушвіц-Біркенау (відео)

Krystyna Trzesnievska, 13-річна польська дівчинка, яка загинула в таборі смерті Аушвіц-Біркенау Незабаром, 11 квітня, світ вшановуватиме жертв нацистських концтаборів. Цікаво, чи проводитиме він паралелі між політикою Третього Рейху і сучасною Росією, де сьогодні існує понад півсотні  організацій з відверто нацистською ідеологією і де державний керманич безсоромно  шантажує світ ядерною війною? Питання поки риторичне.  Втім, перші ластівки прозріння на Заході вже є: нещодавно міністр закордонних справ Великої Британії Борис Джонсон  порівняв  пропагандистські методи Гітлера з гібридними прийомами Путіна.

Про українську порцеляну, що вразила московського імператора

На Житомирщині протягом 200 років майстри виготовляли фарфор, який у кращі часи міг конкурувати з виробами китайських і саксонських митців А чи знаєте ви, що кілька століть тому вишукана порцеляна могла коштувати цілого полку кавалеристів? Виявляється, саме таку ціну у 1717 році заплатив пруському королеві Фрідріху Вільгельму І курфюрст (князь) Саксонії Август Сильний. Він придбав у монарха півтори сотні китайських фарфорових ваз висотою близько 1 метра. Цікаво, що вже тоді при дворі курфюрста двоє дослідників винайшли власну, європейську, технологію виготовлення якісного фарфору. Згодом виробництво порцеляни опанували й українці. Їхня продукція була не гірша за саксонську.

Як залізобетонний тетрапод став оберегом Маріуполя

Тетрапод на виїзді з Маріуполя - захист від російської техніки. Фото зі сторінки  Марини Черепченко у Фейсбук Вочевидь, кожне місто має свої неповторні символи, за якими ми його впізнаємо. Прифронтовий Маріуполь асоціюється з багатьма урбаністичними «родзинками». Та віднедавна тут з`явилася ще одна – розписаний в українському стилі берегозахисний тетрапод. Його називають маріупольським оберегом – і не дарма.