Перейти до основного вмісту

Про війну і україномовного Гуллівера | Нотатки з війни

Літо 2024 року. Південний схід. Покинута хата одного з прифронтових сіл. Хлопці, які тут окопалися, натрапили на клунок зі старими книжками...

Спершу здалося: звичайна макулатура на кшталт шкільних есересерівських підручників. Або ж якісь нудні довідники того часу. Перевірили - художня література.

Зрештою, в тому нема нічого особливого. Але я завжди звертаю увагу на духовний світ людей, чиї стіни стають для нас тимчасовим прихистком на цій війні. 

В бібліотеці господарів знайшлося місце Михайлові Коцюбинському і Юрію Мушкетику. З третьої спроби я витягнув із клунка томик пушкіна. Ну, як же без цього арапа пєтра вєлікого? А потім натрапив на "Мандри Гуллівера" 1974 року видавництва "Веселка". Україномовний раритет. Погортав і щиро зрадів ілюстраціям. Їхній автор - відомий англійський художник Чарльз Брок.

Мій напарник по чергуванню Кіндрат теж неабиякий книголюб. Саме він і нагадав мені ім'я автора оригінальних малюнків, чиї копії прикрасили не одну пригодницьку книгу. Згадав чоловік і позаминулорічний випадок, що трапився на одному зі східних напрямків.

- Коли ми зайшли в Т., почали шукати собі житло серед вцілілих хат. Знайшли одну. Оглянули. Стало зрозуміло, що в ній до нас жили пі@ари. Полишали свої речі, як тікали. 

На очі хлопцям потрапив форменний кітель. Якийсь час не могли зметикувати, кому він міг належати. Припустили, що якомусь поліціянту. Та врешті з'ясували, що лісникові. Напевно, кажуть хлопці, прихильнику "руського міра".

- Ні, - пояснюю, - так не могло бути.

- Звідки ти знаєш? - питають.

- А ви подивіться, які в цім домі книжки читали. Ось, кажу, знайшов серед іншого україномовне видання Стівена Кінга. Це ж не підручник, не щось обов'язкове в домашньому інтер'єрі. Це для душі, для відпочинку. Виходить, розраду й утіху господарі знаходили і в українському слові, зокрема. Тому не могли вони сподіватися на "руський мір". Художня книга багато що може розповісти про свого власника...

Олександр Шульга

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Коли твоє життя нічого не варте. Табір смерті Аушвіц-Біркенау (відео)

Krystyna Trzesnievska, 13-річна польська дівчинка, яка загинула в таборі смерті Аушвіц-Біркенау Незабаром, 11 квітня, світ вшановуватиме жертв нацистських концтаборів. Цікаво, чи проводитиме він паралелі між політикою Третього Рейху і сучасною Росією, де сьогодні існує понад півсотні  організацій з відверто нацистською ідеологією і де державний керманич безсоромно  шантажує світ ядерною війною? Питання поки риторичне.  Втім, перші ластівки прозріння на Заході вже є: нещодавно міністр закордонних справ Великої Британії Борис Джонсон  порівняв  пропагандистські методи Гітлера з гібридними прийомами Путіна.

Про українську порцеляну, що вразила московського імператора

На Житомирщині протягом 200 років майстри виготовляли фарфор, який у кращі часи міг конкурувати з виробами китайських і саксонських митців А чи знаєте ви, що кілька століть тому вишукана порцеляна могла коштувати цілого полку кавалеристів? Виявляється, саме таку ціну у 1717 році заплатив пруському королеві Фрідріху Вільгельму І курфюрст (князь) Саксонії Август Сильний. Він придбав у монарха півтори сотні китайських фарфорових ваз висотою близько 1 метра. Цікаво, що вже тоді при дворі курфюрста двоє дослідників винайшли власну, європейську, технологію виготовлення якісного фарфору. Згодом виробництво порцеляни опанували й українці. Їхня продукція була не гірша за саксонську.

Як залізобетонний тетрапод став оберегом Маріуполя

Тетрапод на виїзді з Маріуполя - захист від російської техніки. Фото зі сторінки  Марини Черепченко у Фейсбук Вочевидь, кожне місто має свої неповторні символи, за якими ми його впізнаємо. Прифронтовий Маріуполь асоціюється з багатьма урбаністичними «родзинками». Та віднедавна тут з`явилася ще одна – розписаний в українському стилі берегозахисний тетрапод. Його називають маріупольським оберегом – і не дарма.