На власні очі

Напевне, багато з нас у дитинстві мріяли про далекі й цікаві подорожі. Щоправда, мандрувати могли здебільшого з героями книжок чи кінофільмів. Павлоградець Олексій Піньковський вже у дорослому віці вирішив надолужити втрачене. Нині він разом із родиною активно подорожує Україною й відкриває світ. А своїх дітей привчає любити Батьківщину.

Дистанційна робота вдома під час карантину справила злий жарт із нашим хребтом. Особливо це торкнулося тих, хто й раніше не надто дружив із фізкультурою. Почастішали раптові простріли в спині, з'явилися головні болі, стали німіти руки або ноги. Виявилося, до цього можуть призвести не лише надмірні фізичні навантаження, але й наша малорухливість.

У Лозовій на Харківщині патріоти влаштували до 29-ї річниці Незалежності святковий автопробіг.

Як ви гадаєте, чи можна у нас, в Україні, створити щось на кшталт парку юрського періоду? Напевне, ні. Принаймні поки що. Натомість відродити на невеличкому клаптику землі природній світ докняжої доби цілком реально. Ба більше, це вже відбувається, зокрема, на Чернігівщині.

Кожен, хто любить подорожувати і кому не байдужа наша історія, мусить завітати на українсько-білоруське прикордоння. Містечко Любеч на півночі Чернігівщини – колись могутній військовий форпост давньоруської держави, а нині глуха окраїна вже сучасної України. Попри видиму занепалість ця земля здатна вразити гостей своїми унікальними історичними й духовними пам ` ятками.

- Равликів? Їсти? Ти серйозно? - Не кривися. Спробуєш! - Бррр… Ні за які гроші! - До речі, в ресторані вони коштують кругленьку суму. А нас задурно нагодують) - Ні, й ще раз ні! - Тю, дурний! Заплющиш очі і покладеш у рота - Не кажи, бо вже нудить… -  Гаразд, на місці з’ясуємо. І годі базікати - вже он кличуть їхати!

Дніпро, кордон із Білоруссю. Вусатий рибалка у світлому капелюсі під «сомбреро» стежить за поплавком. Той ледь гойдається на м’яких хвилях. Користаюся моментом і в лоба питаю, чи не боїться він, громадянин України, що з протилежного боку до нас посуне Росія? «А шо тут баятса, єслі ано хвакт!» - вистрілює сіверською говіркою дядько. Пояснює: «А очєнь проста. Вани ж брати – вани дружать. Варота аткрили, сказали – йді, куди хочеш. Так шо чи може, чи не може буть, но може… Бутилку разапьют удвох, да скаже адін другому - єдь! А шо тут – час дєлов і в Чарнігавє…»

Нещодавно у світі військової документалістики з’явилася невелика за обсягом, але унікальна за змістом праця – щоденник ветерана українського батальйону «Айдар» Сергія Мороза. Книга так і зветься – «Айдар. Літо 2014-го. Спогади рядового солдата». 24 липня автор презентував свою роботу землякам.

Мешканці Лозової, що на Харківщині, 21 липня вшанували пам'ять загиблого в бою під Донецьком 6 років тому Героя України 31-річного Олександра Лавренка.

На Харківщині в стінах Лозівського історико-краєзнавчого музею зберігається доволі рідкісний експонат. Це так звана половецька «баба» - кам’яна скульптура першої третини 13 століття. Від інших подібних витворів її відрізняє пласка форма. Місцеві дослідники кажуть, що епоха кочовиків залишила нам ще чимало загадок.