«Айдар. Літо 2014-го». Лозівчанин презентував книгу спогадів про війну

Нещодавно у світі військової документалістики з’явилася невелика за обсягом, але унікальна за змістом праця – щоденник ветерана українського батальйону «Айдар» Сергія Мороза. Книга так і зветься – «Айдар. Літо 2014-го. Спогади рядового солдата». 24 липня автор презентував свою роботу землякам.

Знайомство з військовим щоденником та його творцем відбувалося в стінах Лозівського історико-краєзнавчого музею на Харківщині, звідки родом Сергій Мороз. Авторові 45 років, за фахом він вчитель історії, а з кінця 1980-х ще й активний учасник патріотичних рухів та акцій. Зокрема, долучався до Помаранчевого майдану 2004 року та брав участь у Революції Гідності. В червні 2014-го вирушив добровольцем на східний фронт і став до лав луганського батальйону територіальної оборони, який згодом отримав назву "Айдар".

«Я писав цей щоденник для себе, - розповідає Сергій – Відчував: обов’язково мушу викласти на папері все, що бачу й пропускаю крізь себе. Старався щодня занотовувати, щоб потім нічого не забути. Писав за різних умов, наприклад, у Хрящуватому під каганець, коли світла не було… Записи робив олівцем, адже кулькова ручка на фронті – інструмент не надійний».

Носієм для нотаток Сергієві слугував шкіряний записник, який йому на день народження, 17 червня, подарувала дружина. До речі, майже до останнього моменту вона не знала, що чоловік вирушає в зону АТО на Луганщину. Той записник зберігся… За словами автора, чернеток назбиралося чимало, однак спочатку йому й на думку не спадало їх видати. Переконали друзі й побратими. Ветеран «Айдару» зізнається, що впорядковувати записане було не просто. Опис деяких найстрашніших епізодів війни вимагав від нього, учасника війни, неймовірних психологічних зусиль. Тижнями не брався до роботи – просто не міг.

«Були речі, які не я не мав права залишити на сторінках книги. Скажімо, сцени із 200-ми, тобто, загиблими бійцями. Розумів, що мій щоденник, напевне, читатимуть не лише дорослі, а й діти… Тож я викреслив ці епізоди… Найпомітніший і найболючіший момент у книзі? Це 5 вересня, коли загинув чи не весь наш взвод…»

Нагадаємо, 5 вересня 2014 року колона 2-х груп батальйону «Айдар» у складі вантажівки «ЗИЛ» і легкового автомобіля з 23-а бійцями особового складу рухалася дорогою Луганськ-Щастя. Приблизно о 14:30 на блокпосту (над ним ще майорів український прапор) навпроти автобусної зупинки «Весела гора» колону зупинили російські найманці з підрозділу «Русич». Вони захопили полишений українськими підрозділами блокпост.

Через незлагодженість і відсутність зв’язку «айдарівці» про це не знали. Дізнавшись назву українського батальйону, окупанти відкрили вогонь на ураження. Стріляли з реактивного вогнемета й автоматів. За словами учасника засідки й російського нациста Олексія Мільчакова, 6-х поранених українських бійців стратили на місці. 4 роки по тому дослідники встановили, що під Веселою Горою загинуло 17 бійців батальйону «Айдар», деякі зникли без вісти. 

Сергій Мороз визнає, що мережа інтернет рясніє ветеранськими спогадами. Зокрема, й мемуарами «айдарівців». Але його власні свідчення цінні своєю суб’єктивністю. До того ж вони викладені не хаотично, а системно, за правилами щоденникового жанру. Річ у тому, що Сергій за фахом історик, тож беручи до рук олівця, знав, що і в якому порядку записувати.



«Загалом, це можливість показати війну очима звичайного солдата. Я розумію, що повз мою увагу пройшло багато моментів. Зрештою, я не претендував на ґрунтовний аналіз подій – це справа фахівців. Нотував лише те, що бачив на власні очі і що переживав. Хочу сказати, що ця книга – данина пам’яті моїм загиблим побратимам. Якщо не помиляюся, то з нашого взводу після бою 5 вересня живими залишилися 4 хлопців. Я хочу, аби люди знали, що війна – це найгірше, що є у житті…» - зазначає Сергій Мороз.

Автор говорить, що впорядкувати щоденник йому допоміг лозівський краєзнавець, співробітник місцевого музею й автор багатьох історичних розвідок о. В’ячеслав Труш. Він відредагував книгу, дотримуючись правил літературної мови, і водночас максимально зберіг авторську стилістику. А ще став найпершим його читачем і критиком. Видати готовий твір теж виявилося нелегко. Друк книги «Айдар. Літо 2014-го…» профінансували мер Лозової Сергій Зеленський, колишній командир 2-ї штурмової роти «Захід» Ігор Лапін (екс-народний депутат), побратими лозівського добровольця.

«Більшість видавництв, до яких ми зверталися, казали, що їх подібні речі не цікавлять, - пояснює упорядник о. В’ячеслав. - Бо, мовляв, спогадів атовців вже достатньо на книжковому ринку. Врешті решт, вийшли на львівське видавництво «Левада», яке погодилося надрукувати тираж у 100 примірників і запропонувало найнижчу ціну за свою роботу… Книга має передмову, післямову, інтерв’ю з автором, а також список використаних у тексті термінологічних скорочень».

За словами краєзнавця, щоденник «айдарівця», як і будь-яка мемуарна література, є цінним джерелом для істориків. Крім того, це нагода нагадати сучасникам про близькість війни і про героїв-земляків, котрі стали на захист своїх домівок.

Сергій Мороз на псевдо «Горець молодший» мріє, що його щоденник згодом стане частиною потужної дослідницької праці про історію батальйону «Айдар». До речі, своє псевдо він отримав наприкінці червня 2014 року саме від ротного командира Ігоря Лапіна. До того часу ім’я «Горець» носив старший брат Сергія – Віталій.

«Багато хто мене питає: «Навіщо, заради чого ти воював? Адже ти міг загинути, як загинуло багато твоїх друзів. І що тобі дала ця держава, яку ти захищаєш?» Розумієте, я люблю свою країну, як свою мати. Так, не кожна мама здатна забезпечити дитину всім необхідним. Можливо, в когось вона сварлива, часом не розуміє доньку чи сина. Але ж ми любимо наших мам такими, які вони є. Отак і я люблю Україну», - говорить Сергій Мороз.

Олександр Шульга для tv-news.dp.ua


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Через спалах коронавірусу Першотравенськ ризикує перетворитися на ще одні Нові Санжари?

Через Лозову до Івано-Франківська ходитиме прямий, але недешевий потяг

У Павлограді багатодітна родина живе в холоді і без світла