«Можливо, це була дружина хана…» Цікавинки Лозівського музею

На Харківщині в стінах Лозівського історико-краєзнавчого музею зберігається доволі рідкісний експонат. Це так звана половецька «баба» - кам’яна скульптура першої третини 13 століття. Від інших подібних витворів її відрізняє пласка форма. Місцеві дослідники кажуть, що епоха кочовиків залишила нам ще чимало загадок.

Пам’ятки кочових культур на теренах Лозівщини вже багато років вивчає науковий співробітник музею Олександр Забуга. Він говорить, що кам’яну фігуру краєзнавці поставили на облік ще в 1966 році. Знайшли її неподалік села Смирнівки в колишньому кар’єрі з видобутку вапняку.

«Я чув, що трактористи виорали цю «бабу» в полі, можливо, поряд із кар’єром, і відтягли подалі, аби не заважала працювати, - розповідає краєзнавець. - На ній і досі є глибока подряпина від ножа плугу. Оскільки вона пласка за формою, а не об’ємна, як більшість, то й значно легша. Її вага близько 100 кг. Однак нам довелося добряче постаратися, щоб знести її на другий поверх до експозиційної зали».

Скульптура зображує жінку, точніше, її погруддя (лише воно вціліло). Вона має широке обличчя, розкосі очі, характерний для монголоїдного типу ніс. На голові – повстяний капелюх, щоправда, частково пошкоджений. На шиї – гривна, тобто, прикраса у формі обручу. У вухах – сережки. "Тулубу" і «ніг» у кам’яної половчанки немає, вочевидь, їх теж колись відбили. Виготовлена фігура з пісковику, ймовірно, зі смирнівського.

«Судячи з деталей, давній майстер відтворив образ жінки, приналежної до половецької аристократії, - говорить історик. - Можливо, це була дружина хана чи навіть голова роду. Відомо, що представники цієї кочової народності мали родо-племінні традиції і язичницькі вірування – принаймні на ранніх етапах свого існування. Тож вони дуже шанували своїх померлих предків, витесуючи їх зображення із каменю, а іноді й дерева. Прообразами для скульптур могли слугувати чоловіки й жінки, правителі й відважні воїни. Виявлені рештки пігменту на статуях указують на те, що їх розфарбовували».

Встановлювали «баб» на курганах, у яких ховали своїх знатних одноплемінників. Тому кам’яні половецькі «баби» можна вважати сакральними надгробними символами. Дуже часто половці, як і інші кочовики, використовували для могил кургани своїх історичних попередників. Вони просто підкладали у верхній шар насипу тіло небіжчика. Чимало дослідників знаходили поблизу статуй кістки тварин, а в одному випадку це були рештки дитячого скелету. 

Пласка форма робить скульптуру справді рідкісним експонатом, пояснює краєзнавець. Як правило, половецькі майстри робили їх об’ємними – до речі, один такий раритет (датований 12 століттям) теж є в Лозівському музеї. Жодних сумнівів у тому, що пласка скульптура витесана на початку 13 століття і належить саме половецькій культурі, у наукових співробітників музею немає. У своїх висновках вони спираються на детальний опис цих зразків половецького мистецтва радянським археологом Світланою Плетньовою (Праця «Половецкие каменные изваяния», Москва: Наука, 1974 р.).

«Чому майстер вирішив зробити фігуру пласкою, достеменно не відомо. Можливо, така робота потребувала менших зусиль. Варто пам’ятати, що в 13 столітті під тиском східних завойовників половецька народність сходить з історичної сцени, а її культура занепадає. Зокрема, й обрядова», - розповідає Олександр Забуга.

За словами музейників, нині в Лозовій на обліку є 3 половецькі «баби», 4-а зберігається в селищі Краснопавлівці. Відомо про існування ще однієї, яку буцімто колись привласнив хтось із мешканців району. Подейкують, що чоловік встановив статую в садку і навіть реставрував її на свій смак. А невдовзі помер від сердечного нападу. Хтось розгледів зв'язок між цими подіями, відтак історія набула ледь не містичного змісту. Мовляв, ось так давні кочовики помстилися людині 20 століття за зневагу до їхніх сакральних символів. До речі, з праць Дмитра Яворницького відомо, що українські селяни часто використовували археологічну спадщину у власному побуті.

«Припускаю, що в нашому краї цих «баб» було дуже багато. Адже Лозівщина належала до ареалу поширення кочових племен. Згодом частину пам’яток люди розтягли по домівках, якісь ще в 19 століття потрапили до Катеринослава і тепер є власністю місцевого історичного музею», - говорить пан Олександр. 

А от значно давніші скіфські «баби» лозівським краєзнавцям не траплялися. Як, власне, і суто скіфські кургани. Можливо, вони є, але поки не знайдені і не вивчені. Загалом на Лозівщині археологи встигли дослідити лише 25 із близько півтисячі насипних поховань різних епох (починаючи з неоліту). Тож науковцям є, над чим працювати. За словами О. Забуги, ґрунтовні розкопки – це дуже кропітка і часто невдячна праця.

Олександр Шульга для tv-news.dp.ua

 

Наша довідка:

Назва половці утворена від дав.-рус. половъ («половий»), і очевидно, є калькою етноніма Kuman (буквально «половий», «блідо-жовтий»). Рання етимологічна версія пов'язувала «половці» з «поле».Половецькі «баби» або «боввани» (слово «бовван» походить від тюркського «балбал», що означає «пращур», «дід-батько») - пам'ятки сакрального мистецтва половців (кипчаків, куманів) ІХ-ХІІІ ст. Звичай зводити ідолів зародився у кочовиків у VI-VII ст. в Монголії і на Алтаї і поширився до Дунаю. До наших днів збереглося понад двох тисяч кам’яних скульптур, розташованих переважно на території України та Південної Росії (Джерело).

Цікаві факти 

Імовірно,що прообразом гоголівського Вія був половецький хан Боняк, «шолудивий Буняк», який 1069 року здійснив напад на Київ. Хан Кончак, який 1185 року розбив і полонив на річці Каялі головного героя «Слова о полку Ігоревим» князя Ігоря Святославича, згодом став тестем його старшого сина. Половці часто укладали шлюби з Руссю; руські князі Святополк Ізяславич, Рюрик Ростиславич, Мстислав Удатний, Ярослав Всеволодович мали за дружин доньок половецьких ханів. Синами половчанок було чимало руських князів – київських, чернігівських, переяславських, сіверських, галицьких тощо. Назва київського острова Труханів походить від імені половецького хана Тугоркана (Джерело).