Перейти до основного вмісту

«Ми захистили фронт, коли це було необхідно»


14 березня Україна вшановує своїх воїнів-добровольців

«Якщо ворог раптом посуне на нас, я готовий знову стати до зброї!» - це слова 27-річного Ярослава Могильченка. Сьогодні він «муніципальний вартовий» - спільно з поліцією охороняє громадський порядок на вулицях Павлограда. А 5 років тому хлопець у складі добровольчого підрозділу «Правий сектор» пішов боронити від окупантів український Донбас.

В четвер, 14 березня, Ярослав разом зі своїми побратимами відзначили День українського добровольця. Зранку на Алеї Слави пройшов жалобний мітинг на честь загиблих воїнів.


Вшанувати їх пам`ять до меморіалу борцям за Україну і стенду з портретами загиблих земляків - бійців Збройних Сил України і добровольчих підрозділів, прийшли ветерани АТО, представники міської влади, громадські активісти, волонтери.


Один з учасників акції, в минулому боєць ДУК «Правий сектор», а нині керівник КП «Муніципальна варта» й депутат міської ради Сергій Тищенко пригадав події весни 2014 року. За його словами, російська окупація Криму і сепаратистські, за підтримки Росії, заворушення на Донбасі спонукали багатьох цивільних павлоградців ставати до лав української армії. Чимало хлопців і чоловіків отримали у військоматі відмову в мобілізації через свій стан здоров`я. Це їх не зупинило, й вони пішли боронити Україну вже в складі добровольчих підрозділів «Азов», ДУК «Правий сектор», «Шахтарськ», «Айдар», «Дніпро-1» тощо. Згодом ці батальйони були підпорядковані ЗСУ.


- Я вважаю, добровольцями можна називати тих, хто в 2014 році готовий був ставати на захист рідного краю, - говорить Сергій Тищенко. – І не заради заради слави, грошей і якихось бірюльок. Дуже часто ці хлопці не мали належного екіпірування й зброї. Скажімо, бійці ДУК, з якими я був разом, здобували зброю прямо в бою… Чимало хто каже, мовляв, чому ви зараз не на фронті? Відповім: ми захистили фронт, коли це було необхідно. Ми – це вчителі, шахтарі, токарі, програмісти. Так. Ми кинули всі свої справи і пішли захищати, бо армія тоді була не здатна самотужки протистояти ворогові. У нас зараз фактично немає пільг, на законодавчому рівні ми не визнані. Тепер воюють хлопці-контрактники, вони отримую більш-менш достойну зарплатню. Армія стала сильнішою, не набагато, але сильнішою.

Але якщо станеться так, що знову почнеться активне просування ворога в наш бік, на якомусь із напрямків, повірте, там з`являться сотні й тисячі українських добровольців. І не важливо, які в них зараз партійні уподобання. Хтось, можливо, буде з УКРОПу, хтось з інших партій. Хтось, можливо, раніше воював колись в «Азові», а хтось в «Айдарі». Можливо, між кимось зараз немає згоди, але там, на фронті, у всіх буде єдина мета - знищити ворога.



За словами Сергія Тищенка, серед загиблих бійців Збройних Сил України, мешканців Павлограда і Павлоградського району, є й ті, кого з повним правом можна назвати добровольцем. Один із них – це 50-річний Олексій Руфімський, боєць ДУК «Правий сектор», який загинув під Авдіївкою 6 березня 2017 року. Інший – 44-річний мешканець Павлоградського району Валерій Грабовий. Він перебував на борту військово-транспортного літака ІЛ-76, який проросійські бойовики збили 14 червня 2014 року в небі над Луганськом. Того ж року 17 червня теж під Луганськом поклав голову 42-річний павлоградцеь боєць батальйону «Айдар» Андрій Колеснік. Він прикривав відхід 16 своїх побратимів.

Учасники мітингу поклали квіти до меморіальної дошки й хвилиною мовчання вшанували пам'ять усіх полеглих воїнів-земляків.



Ярослав Могильченко – напевне чи не наймолодший павлоградець з числа українських добровольців. Сьогодні йому 27 років, він працює у новоствореному комунальному підприємстві «Мініципальна варта».  



- На фронті я мав позивний «Моріарті», - каже Ярослав. – Пішов добровольцем у 2014 році. Військомат мене не брав у Збройні Сили через мій стан здоров`я. Тому я воював у складі «Правого сектору». Військовий шлях починав із селища Піски, був у розвідці, коли ми стояли біля Донецького аеропорту. Пройшов Опитне, Водяне, шахту Бутівку, Волноваху, Мар`їнку, Широкіне, Павлопіль і Новогригорівку. Найгарячіші бої довелося витримати на Світлодарській дузі. Поранень окрім двох контузій не зазнав. Сьогодні я жодним чином не шкодую, що воював. І якщо раптом ворог знов посуне до нас, я готовий стати до зброї.


До речі

За словами заступника мера з гуманітарних питань Олени Шуліки, починаючи з березня павлоградці зі статусом добровольця щомісяця впродовж 2019 року отримуватимуть з міського бюджету матеріальну допомогу в розмірі прожиткового мінімуму (нині це 1853 грн.). Нині таких осіб 8 – їхній статус визначала спеціальна комісія з представників Дніпропетровської обласної ради. Бюджетні виплати також отримуватимуть 2 павлоградці, котрі визнані жертвами політичних репресій.

Наша довідка:

День українського добровольця – свято на честь українських добровольців, яке відзначається в Україні 14 березня. Цього дня 2014 року перші 500 бійців-добровольців Самооборони Майдану прибули на полігон Нові Петрівці для формування першого добровольчого батальйону. На початку квітня цей підрозділ передислокувався на Дніпропетровщину і отримав назву «Дніпро-2». День установлений 17 січня 2017 року Верховною Радою.

Олександр Шульга для tv-news.dp.ua. Більше фотографій дивіться тут









Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Коли твоє життя нічого не варте. Табір смерті Аушвіц-Біркенау (відео)

Krystyna Trzesnievska, 13-річна польська дівчинка, яка загинула в таборі смерті Аушвіц-Біркенау Незабаром, 11 квітня, світ вшановуватиме жертв нацистських концтаборів. Цікаво, чи проводитиме він паралелі між політикою Третього Рейху і сучасною Росією, де сьогодні існує понад півсотні  організацій з відверто нацистською ідеологією і де державний керманич безсоромно  шантажує світ ядерною війною? Питання поки риторичне.  Втім, перші ластівки прозріння на Заході вже є: нещодавно міністр закордонних справ Великої Британії Борис Джонсон  порівняв  пропагандистські методи Гітлера з гібридними прийомами Путіна.

Про українську порцеляну, що вразила московського імператора

На Житомирщині протягом 200 років майстри виготовляли фарфор, який у кращі часи міг конкурувати з виробами китайських і саксонських митців А чи знаєте ви, що кілька століть тому вишукана порцеляна могла коштувати цілого полку кавалеристів? Виявляється, саме таку ціну у 1717 році заплатив пруському королеві Фрідріху Вільгельму І курфюрст (князь) Саксонії Август Сильний. Він придбав у монарха півтори сотні китайських фарфорових ваз висотою близько 1 метра. Цікаво, що вже тоді при дворі курфюрста двоє дослідників винайшли власну, європейську, технологію виготовлення якісного фарфору. Згодом виробництво порцеляни опанували й українці. Їхня продукція була не гірша за саксонську.

Як залізобетонний тетрапод став оберегом Маріуполя

Тетрапод на виїзді з Маріуполя - захист від російської техніки. Фото зі сторінки  Марини Черепченко у Фейсбук Вочевидь, кожне місто має свої неповторні символи, за якими ми його впізнаємо. Прифронтовий Маріуполь асоціюється з багатьма урбаністичними «родзинками». Та віднедавна тут з`явилася ще одна – розписаний в українському стилі берегозахисний тетрапод. Його називають маріупольським оберегом – і не дарма.