Перейти до основного вмісту

Читаємо Тараса Шевченка разом ("Садок вишневий коло хати"). Павлоград


Цікаво, якби Тарас Шевченко жив у 21 столітті, якою була б його поезія? Можливо, її так само роздирали б на шматки, цензурували, звинувачували автора у ксенофобії й дорікали простотою стилю. І водночас щиро захоплювалися б його рядками, читали їх зі сцен і ширили у соцмережах... Хтозна, як би воно було.

Втім, можна сказати напевно, що тогочасному Шевченкові нині не довелося б шукати нових тем і нових акцентів. Його поезія – це про наше сьогодення і про нас із вами...


У Павлограді до дня народження Тараса Шевченка містяни за традицією декламують його вірші. До акції долучилася й Тетяна Верба - редакторка сайту http://tv-news.dp.ua (7 березня 2019 року).

До речі

А чи знаєте ви, що знаменитий Тарасів "Кобзар" із часу свого першого видання у 1840 році, був перекладений більш ніж 100 мовами світу? Загалом поезію Шевченка складають 235 творів – віршів, поем та балад. Окрім двох усі вони написані українською мовою.

Олександр Шульга для tv-news.dp.ua


"Садок вишневий коло хати" (Тарас Шевченко)

Садок вишневий коло хати,
Хрущi над вишнями гудуть,
Плугатарi з плугами йдуть.
Спiвають iдучи дiвчата,
А матерi вечерять ждуть.

Сiм'я вечеря коли хати,
Вечiрня зiронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати
Маленьких дiточок своїх,
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тiльки дiвчата,
Та соловейко не затих.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Як правильно клепати косу. Поради від сільського косаря з Чернігівщини (відео)

Не всі з нас мають бензокосу. Або ж у критично важливий момент вона несподівано глохне. Всяке трапляється. Тож порятунком у таких випадках може стати ручна коса, з якою ще наші пра-пра-прадіди виходили на косовицю. Як підготувати традиційний для селянина інструмент, знає герой цього відео.

Що варто знати про БЗВП. Враження новачка

Не секрет, що цивільна людина має купу стереотипів і упереджень щодо служби у війську. Одне з них стосується БЗВП – базової загальної військової підготовки. Буцімто, в навчальних центрах усюди панує армійщина, із вас там висмокчуть усі соки, але повноцінного бійця так і не зроблять. Наскільки то є правдою, ми спробували дізнатися у одного з новобранців 125 бригади.

Володимир Сторчаков. Бачити все на власні очі…

  Улюбленій професії він віддав 60 років життя, має безліч нагород і звань, одне з яких – звання «Заслуженого журналіста України» Якось у серпні 2011 року журналістський «десант» із Придніпров’я відвідав Луганщину. На одній із державних шахт гості спустилися в лаву, де серед щільного пилу й задухи гуркотів комбайн. Аби побачити, як він нарізає вугілля, медійникам довелося кількадесят метрів повзти навколішках. Від браку кисню й надлишку вологи у них, ще молодих і дужих, калатали серця. Для багатьох ця екскурсія стала іспитом на витривалість. Серед її учасників був і ветеран журналістського цеху Володимир Сторчаков. Йому минав 73-рік. На запитання, навіщо він піддав себе такому випробуванню, Володимир Олександрович відповів: «Я мусив це зробити». Справжній сенс цих слів я зрозумів лише згодом.