Перейти до основного вмісту

«Можливо, комусь моя кров врятує життя». Історія про дівчину-донора із Наддніпрянщини

 

Мешканка Павлограда Майя Кірєєва вже півтора роки активно допомагає хворим людям – знайомим і незнайомим. Вона донор крові. Каже, що зважилась виконувати цю благородну місію, бо є небайдужою людиною і хоче брати участь у порятунку чужого життя. Майю підтримують її рідні та колеги.

Героїня цієї історії працює спеціалістом виробничо-технічного відділу філії ВТП «Павлоградвантажтранс» ДТЕК Павлоградвугілля. За освітою вона економіст. Розповідає, що одного дня довідалася про приїзд бригади медиків обласного пункту переливання крові. І вирішила стати донором.

«Дуже часто люди йдуть на такий крок заради порятунку якоїсь конкретної людини – близького чи знайомого. Мене спонукало бажання допомогти хворим, які мені не знайомі. До того ж я дізналася, що донорської крові та її компонентів сьогодні потребують чимало хворих українців. Я охоче відгукнулася на запрошення медиків. Приємно було відчувати, що компанія ДТЕК, де я працюю, мотивує своїх працівників допомагати іншим. Мої рідні мене теж підтримали», - говорить Майя.

Забір крові проходив у міській лікарні №4. Вона стала в чергу, здала деякі аналізи, пройшла попередній медогляд у терапевта й заповнила документи. Згадує, що якогось сильного хвилювання перед основною процедурою не відчувала. Окрім Майї віддати частину своєї крові на потреби хворих того ранку зголосилися й інші павлоградці – усі чоловіки. Тож вона була єдиною жінкою-донором. Ще й уперше в своєму житті.

«У мене одразу взяли 450 мілілітрів – це стандартний об’єм забору крові для донора, - продовжує дівчина. – Перед тим терапевт, до речі, мій однофамілець, запитав, що спонукало мене стати донором. Я відповіла, що хочу допомогти хворим людям. Можливо, комусь із них моя кров врятує життя. Після того я вже багато разів була на переливанні, тож той лікар мене вже добре знає».

Майя зізнається, що раніше не замислювалася над темою донорства. Сьогодні вона переконана, що робить дуже важливу справу. Розповідає, що інколи її донорської допомоги потребують знайомі – вона охоче відгукується на такі прохання. Але зазвичай процедура переливання крові для неї планова і не пов’язана з конкретною людиною.

«Для донора закон передбачив певні соціальні пільги. Але я роблю свою справу не заради якихось бонусів. Просто близько до серця приймаю чужий біль, чуже горе. Думаю: а що, як і я колись опинюся в скрутній ситуації і потребуватиму чиєїсь крові? І тоді хтось, можливо, своїм вчинком врятує моє життя. До речі, багато моїх колег теж є донорами крові. Наприклад, начальник нашого виробничо-технічного відділу Євген Петрович Кононенко», - говорить дівчина.

За словами Майї, вона готова й надалі дарувати іншим, хто цього потребує, свою кров. І закликає земляків теж ставати донорами. Звісно, якщо немає на те медичних протипоказань.

Олександр Шульга для Вестник Шахтера

P.S.

У лютому 2021 року «ВШ» розповідав історію іншого павлоградського донора - Вадима Величка. Вадиму на той момент виповнилося 35 років, він гірник підземний з ремонту гірничих виробок дільниці стаціонарного обладнання (УСО)-3 ШУ Тернівське ДТЕК Павлоградвугілля. І донор крові з 14-річним стажем. Навіть більше, регулярно ділиться її компонентами - так званою плазмою. 

Довідка «ВШ» (рекомендації МОЗ): 

Донором крові може стати будь-яка дієздатна людина у віці від 18 років, що не має до цього медичних протипоказань. Вага донора не повинна бути нижчою за 50 кг. За 3 дня до забору крові донору слід відмовитися від прийому анальгетиків і аспірину, а за 2 дні - від алкоголю. Напередодні здачі крові не можна вживати в їжу жирні і молочні продукти, а за 2 години до процедури не слід палити.

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Як правильно клепати косу. Поради від сільського косаря з Чернігівщини (відео)

Не всі з нас мають бензокосу. Або ж у критично важливий момент вона несподівано глохне. Всяке трапляється. Тож порятунком у таких випадках може стати ручна коса, з якою ще наші пра-пра-прадіди виходили на косовицю. Як підготувати традиційний для селянина інструмент, знає герой цього відео.

Володимир Сторчаков. Бачити все на власні очі…

  Улюбленій професії він віддав 60 років життя, має безліч нагород і звань, одне з яких – звання «Заслуженого журналіста України» Якось у серпні 2011 року журналістський «десант» із Придніпров’я відвідав Луганщину. На одній із державних шахт гості спустилися в лаву, де серед щільного пилу й задухи гуркотів комбайн. Аби побачити, як він нарізає вугілля, медійникам довелося кількадесят метрів повзти навколішках. Від браку кисню й надлишку вологи у них, ще молодих і дужих, калатали серця. Для багатьох ця екскурсія стала іспитом на витривалість. Серед її учасників був і ветеран журналістського цеху Володимир Сторчаков. Йому минав 73-рік. На запитання, навіщо він піддав себе такому випробуванню, Володимир Олександрович відповів: «Я мусив це зробити». Справжній сенс цих слів я зрозумів лише згодом.

Що варто знати про БЗВП. Враження новачка

Не секрет, що цивільна людина має купу стереотипів і упереджень щодо служби у війську. Одне з них стосується БЗВП – базової загальної військової підготовки. Буцімто, в навчальних центрах усюди панує армійщина, із вас там висмокчуть усі соки, але повноцінного бійця так і не зроблять. Наскільки то є правдою, ми спробували дізнатися у одного з новобранців 125 бригади.