Дніпро, кордон із Білоруссю. Вусатий рибалка у світлому капелюсі під «сомбреро» стежить за поплавком. Той ледь гойдається на м’яких хвилях. Користаюся моментом і в лоба питаю, чи не боїться він, громадянин України, що з протилежного боку до нас посуне Росія? «А шо тут баятса, єслі ано хвакт!» - вистрілює сіверською говіркою дядько. Пояснює: «А очєнь проста. Вани ж брати – вани дружать. Варота аткрили, сказали – йді, куди хочеш. Так шо чи може, чи не може буть, но може… Бутилку разапьют удвох, да скаже адін другому - єдь! А шо тут – час дєлов і в Чарнігавє…»