Надворі глупа ніч. Темрява - хоч око виколюй. У нашому лісовому таборі палахкотить вогонь. Тріскотять відсирілі після дощу дубові поліна.
Цієї ночі ми з ним чергуємо в таборі. Впродовж 3-х годин мусимо вартувати зброю й БК, стерегти сон побратимів. Ті, на заздрість нам, давно повкладалися у теплі спальники і тепер хроплять у різних кутках саморобного намету.
Вогонь неохоче облизує грубі поліна, тому нам із Любчиком трохи зимно. Ми підсуваємося ближче до полум’я. Поправляємо зручніше свої АК.
Насправді я люблю ці наші нічні чергування. Більшість часу ми мовчимо, спостерігаючи за тим, як витанцьовують вогняні язики. Схоже, ми обидва інтраверти, то нам комфортно у парі...
- Не спи, Сашко, - штовхає в плече напарник. І дарма, бо я сиджу з розплющеними очима.
- Бачиш дрона? - Любчик задер голову, вдивляється поміж верхівок дерев у зоряне небо. - Он він летить.
І справді, в око кидається яскрава цятка, не схожа на супутник. Вона рухається від нас на південь. Чи то є дрон-розвідник, чи щось інше, мені невтямки. Напевно, Любчик знає більше. Про всяк випадок він набирає номер оперативного. Доповідає. А потім радить мені загасити й без того слабеньке полум’я. Мовляв, щоб ворог (якщо то його НЛО) не засік нашу секретну локацію.
Без вогню нас огортає холодна темрява. Я дивлюся на годинника й мрію якнайшвидше загорнутися у вогкий спальник. До кінця чергування лишається менше години...
- Не спи, Сашко, - жартує Любчик, хоча й сам бачить, що я не
сплю. Лише трішки куняю... Мені таки подобаються наші нічні чергування. (липень 2023 року, Волинський напрямок).
Олександр Шульга
Коментарі
Дописати коментар